Картини наче вишиті. Або як акварелі. Навіть з другого погляду не второпаєш, що зображення норовистих коней зроблені з висушеного листя і квітів, а виразні мордочки котів — з нав’язливого тополиного пуху. Ошибана, друзі мої! У київському Шоколадному будиночку — філіалі Музею російського мистецтва працює виставка флористичного живопису «Живі картини» творчого об’єднання «Палітра Флори».
.jpg)
Деякі фахівці ошибани підкреслюють зміст робіт фарбами. Економіст Любов Сільченкова принципово не користується ними, їй вистачає смаку і хисту з дарів флори створити дивовижну мозаїку. На виставці зманюють підійти і вгледітися флоровітражі Вікторії Ткаченко, мереживні графічні сюжети бібліографа Валентини Процько, створені завдяки решіточкам фізалісу. У майстрині широкий діапазон виразності: від стриманої графіки «Передчуття весни» до гарячої акварельності «Три парасольки». Вражають проникливим поглядом чорно-білі зображення лева, котів та… вчительки Тетяни Михайліченко із Шостки. Вона використала для емоційної виразності робіт спеціально підготовлений тополиний пух.
На виставці знаходять своїх прихильників роботи, де все тло і зміст картини складається із засушених під пресом рослин. Але мені більш до вподоби ті, в яких задіяна лише частина паперу, від чого картина наче острівець одухотвореності в просторі домислення. Саме такі роботи з ностальгічними селянськими подвір’ями представила Тетяна Бердник. А Ольга Забалуєва надала перевагу ретромелодраматичним сюжетам, хоч мене привабили її зимові пейзажі.
Учитель Петро Козловський з Одеської області свої сакральні роботи вимальовує зернами і крупами. В цій техніці в рідному селі Серби він створив унікальний іконостас. Так сільська церква отримала нових парафіян. Серед членів творчого об’єднання «Палітра Флори» пан Петро — єдиний представник сильної статі.
Не віриться, що заснували мистецтво ошибани самураї. Тим часом воно було частиною шляху воїна, як, скажімо, володіння мечем та каліграфією. Ошибана допомагала самураю віднайти душевну рівновагу.
У наш час, коли екологія стала нагальним всесвітнім трендом, палітра, дарована природою, врівноважує людину зі штучним і віртуальним світами, гармонізує як особистість, наділяє технократизм середовища людяним виміром. Твори екомистецтва інтерпретують нетривку красу флори, що в коловороті року приречена стати добривом, і подовжують її життя в інтер’єрі. Хоч краса засохлих квітів не така вже тлінна. Адже зберігся гербарій Леонардо да Вінчі.
Насамкінець. Олена Охнік, окрім вражаючих зображень коней з характером і норовом, використала спеціально оброблені осіннє листя та квіти для пейзажів, зокрема представила роботу, де історизм урбаністики контрастує з природним оточенням: овали Михайлівського собору дисонують з гострим гіллям голих дерев і створюють на площині картини світоглядну напругу. Завдяки барвам і лініям об’єктів і простору майстриня виявляє дисгармонії сучасної столиці.
P.S. Деякі свої роботи майстри оцінили і в 400 гривень, і в 400 доларів. До того ж якість і тих й інших досконала.
ПРЯМА МОВА
Олена ОХНІК, юрист:
— Я почала займатися мистецтвом ошибани з 2010 року, бо дуже люблю квіти та природу. В природі все гармонійне. Придивіться до калюж після дощу. Там цілий світ з якимись деревами, кущами… Мене зацікавила телевізійна передача з Тетяною Бердник про ошибану. Я спробувала зробити щось подібне, але своє. Мама оформила це в раму… І пішло. Ошибана — це ще й перемога спротиву матеріалу і себе.
Інколи «зеленію» від «не виходить», але, зрештою, перемагаю і себе, і пручання рослини. Ошибана вимагає багато терпіння і часу. Я гуляю з собакою і збираю рослини — обопільна користь. Не скажу, що моя робота і час окупаються. Люди настільки збідніли, та ще й віддають кошти на допомогу захисникам України… Коли стільки негативу навколо, треба додавати краси у світ, хто як може. Приємно, що мої роботи приваблюють саме чоловіків. Буває, пенсіонерка купує щось із моїх творів, хоч розумію, що вона не розкошує. І така увага надихає. Мене дивує, що держава більше підтримує китайського виробника вишиванок, а не своїх майстрів народних ремесел.
ДОВІДКА «УК»
Мистецтво ошибани, що в перекладі з японської «притиснута квітка», почало розвиватися в Україні з 70-х років ХХ століття. Але творче об’єднання його адептів на чолі з журналісткою Тетяною Бердник та науковцем Іриною Блажчук було створене лише 11 років тому. За цей період різні за освітою і фахом українські майстри відзначилися не тільки на столичних виставках, а й поверталися з призами з Японії та Південної Кореї.
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»,
Володимир ЗАЇКА(фото),
«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+