Якщо на мапі у центрі трикутника між містами-райцентрами Хмільник — Бердичів — Козятин поставити крапку, то там і є Вишенька. Це справжня глибинка, в якій усе крутиться навколо землі. Дорогою сюди з Вінниці мимоволі згадав відоме прислів’я, що в кожній хаті своя правда. Комусь зручніше віддати землю в оренду інвесторові, й нехай він розв’язує всі проблеми. А інший бачить сенс у тому, щоб самому перти плуга. У будь-якому разі українська земля віддячує кожному, хто її розуміє.
Одноосібник погоди не робить?
Нині у нашій країні мільйони землевласників. Однак чи є серед них ті, у кого очі горять, коли йдеться про землю? Звісно, є, наприклад власники агрохолдингів з десятками тисяч гектарів.
На Вінниччині понад 33 тисячі селян, які самостійно обробляють свої земельні наділи. Зауважимо, що вони самі створили робочі місця і виробляють ту продукцію, до якої в потужних компаній часто руки не доходять.
Утім, одноосібники погоди не роблять. Навіть у селах видно не їх, а безробітних. Цікаво: а якби з одноосібників створити село, то, образно кажучи, це був би музей минулого чи воно мало б перспективи?
Самі хочуть працювати
Села Вишенька, Червоний Степ і Малий Острожок, що в Хмільницькому районі на Вінниччині, раніше були одним колгоспом. І тепер вони — одна територіальна громада. У них трьох майже 370 дворів: за подільськими мірками, це одне середнє село. «Ми тут майже всі родичі — якщо не кровні, то за кумівськими зв’язками. То й живемо дружно. Усі важливі питання, які громада ретельно обговорює, за рік-півтора обов’язково реалізують», — сказав сільський голова Олександр Кирилюк. Він зауважив, що у 2006 році, коли його обрали на цю посаду, селяни самостійно вже обробляли 2360 гектарів ріллі.
Нині тут працює 11 фермерських селянських господарств, сформованих за родинним принципом, і ще — приватні підприємці. Загалом 160 осіб самі створили собі робочі місця. Також працює троє інвесторів, структури вертикально інтегровані, які разом обробляють майже 1150 гектарів ріллі. Останні приїжджають своєю технікою та зі своїми працівниками — посіяли, зібрали і поїхали. «Ми підтримуємо людей, щоб вони самі створювали робочі місця і працювали. Так село виживає, забезпечує бодай прожитковий мінімум», — зауважив Олександр Кирилюк.
Завідуюча сільською бібліотекою Ганна Гуменюк земельний пай віддала в оренду місцевому фермерові. «Багато років ми самі обробляли ділянку. Чоловік власноруч зробив тракторця, який використовували як транспортний. А щоб зорати чи засіяти, проблеми немає. Якщо у колишньому колективному господарстві у 1993 році було 34 трактори, то тепер у селі — 64. Однак ми вже не могли самі обробляти землю і тому віддали пай в оренду фермерові Олександрові Кулику», — сказала вона.
Ідемо до нього. Сільський голова все знає про свого ровесника. Олександр добре навчався у школі, а, працюючи механізатором у колгоспі, захопився агрономією. Десять років тому він разом з рідними і близькими відокремився з паями. І тепер вони працюють разом. Тож починав з 16 гектарів, а нині обробляє майже 200. Набір техніки має для всіх сільськогосподарських культур, які вирощує. Придбав її поступово, за кілька років. Не вся вона нова, але працює справно.
«Ми господарі й люди вперті. Розвиваємося поступово», — зауважив про своє село Олександр Кулик. З його слів, нині немає проблем із забезпеченням насінням, добривами, пальним тощо. Постачальники самі пропонують необхідне. Навіть із машинобудівних заводів, зрозуміло, вітчизняних, телефонують і запитують, що хотів би він придбати. А якщо потрібна запчастина, то телефонує у Бердичів і за два дні вона вже є. Працює і ринок збуту продукції. Безперечно, не все гладенько, проте проблеми, що виникають, він називав робочими питанням.
Найменша донька фермера ходить до школи, а старша з чоловіком продали квартиру в Києві й повернулися на малу батьківщину. Земельний бізнес збирає рідню! «Не хочу, щоб лише в мене було багато землі, а хочу, щоб у всіх була, щоб усі мали можливість працювати. Сільський голова (він багато зробив для громади) не раз говорив, якщо 3450 гектарів землі, які були в колишньому колгоспі, розділити по сто гектарів, то буде 34 родини. Тобто 34 фермерських господарства. Цю думку повністю поділяю. Ми могли б кооперуватися і разом рухати село», — зазначив Олександр Кулик. Принагідно зауважимо, що фермер вчасно розраховується з людьми за оренду паїв та городи їм оре безплатно.
Зі слів сільського голови, велика кількість селян хочуть забрати в інвесторів свої земельні паї та самим їх обробляти. Тут планують збільшити кількість фермерських господарств, а потім, скооперувавши їх, реалізовувати проекти щодо обслуговуючих кооперативів, зокрема за собівартістю надавати послуги людям, які цього потребують.
Вільних хат немає
У колишньому СРСР десятиліттями привчали українське село, що в ньому має бути один господар. І був ним голова колгоспу, під яким ходив навіть голова сільської ради. Тож цікаво: як позначилося на житті місцевої громади наявність «снопа» господарів?
До бібліотеки, де розмовляємо з Олександром Кирилюком, зайшов пенсіонер, колишній учитель історії Михайло Криворучко. У нагальній справі: сільська делегація в архівах Москви виявила чимало нових імен воїнів, які загинули, визволяючи село, під час Великої Вітчизняної війни. Тож треба доповнити плити біля пам’ятника загиблим фронтовикам. Правильно, що ведуть пошукову роботу, бо без вшанування визволителів душі міліють.
Бібліотекар сама виготовляє брошури про минуле. Наприклад, спогади літньої односельчанки, як колись справляли весілля, про вишивку тощо. Вона показала дві книжки місцевих краєзнавців про село.
Глибинка, а себе поважає! «Та в нашому селі немає вільних хат. А якщо й є, то їх тримають як дачу діти, які живуть у райцентрі. Нещодавно одна родина одружила двох своїх синів, то одному не знайшли хати, щоби придбати», — сказала вона.
Зауважимо, що держава глибинку бачить. У 2007 році на звернення місцевої громади уряд виділив кошти на будівництво підвідного газопроводу і село газифікували. Також перевели на опалення газом школу, і тепер у ній тепло. Коштом обласного бюджету тут роблять тверде покриття на одній з вулиць. Районний бюджет дав гроші, й у дитячому садку встановили котел, який працює на пелетах, що набагато вигідніше, ніж опалювати газом. До речі, нині в ньому 35 дітей і, як розповіла завідуюча дошкільним закладом Катерина Гуменюк, перспектива є, бо молоді в селі багато.
Ми в Google+