Забруднюють довкілля найчастіше люди із затуманеною совістю. Саме вони ставлять власне «я» понад усе в житті, ігнорують норми моралі й поведінки. А тому маємо купи сміття в лісах, на узбіччях доріг, під міськими багатоповерхівками і на берегах сільських ставків.
Природа як може очищається. Весняні паводки багато що змивають, замулюють. Одне слово, прибирають з очей. Органічні відходи розкладуться. Приховане ж нетлінне сміття залишиться й отруюватиме життя нам та наступним поколінням. Тому без втручання рук людських не обійтися.
Щоб було їх більше, потрібні зміни у свідомості забруднювачів. Адже не даремно кажуть, що чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. Так і зі свідомістю. Багатьом теж потрібно її очищувати — не прикриттям злих намірів красивими словами, а утвердженням добрих справ.
Погодьтеся, чи не найбільшої шкоди завдає суспільству різке розшарування на бідних і багатих. Ні, саме багатство — не зло. Однак більшість його власників домоглися статків неправедно, оббиранням ближніх. Водночас вони найгірші свої якості поширили й утверджують у суспільстві. Обман, кривду, лицемірство, зухвалість, нахабство, жадібність і ще багато чого недоброго возвели мало не в ранг закону. Крім того, й частину законів писали так, щоб оббирати бідних і захищати багатих. Усе те сміття заполонило душі самозваної еліти, яка останні двадцять років нагромаджувала його в державних установах і бізнесі.
Біда в тому, що його кількість, як вимагає здоровий глузд і елементарна потреба виживання, не зменшується, а передається у спадок. А ще давним-давно геніальний режисер Станіславський застерігав від небезпеки розбещення дітей. Коли писав це, був багатим. Однак знав ціну трудової копійки і розумів руйнівну роль дармової.
Схоже, у виставі життя наші товстосуми-накопичувачі аморального сміття не користуються порадами відомого режисера. Вони передають нащадкам у спадок бруд зневаги до ближніх, цинізм, зверхність і прагнення жити за рахунок інших. Це підтверджують факти про аморальну поведінку нащадків неправедних капіталів, які періодично з’являються у ЗМІ.
Нині в Україні біда. Війна. Знецінення гривні. Занепад виробництва. Зубожіння населення. Та далеко не всі це відчувають. Ті, хто нагромаджував сміття в нашому житті, й далі продовжують свою справу визиском слабших. Виготовляють молочні продукти без молока, обважують, завищують ціни, недоплачують за виконану роботу, нечесно судять — список можна продовжувати. Зрештою, просто в очі заявляють, що буде усе так, як вони самі того хочуть.
Як усе це здолати? Звернення до свідомості таких не проймає. Засліплені жадобою наживи, вони запрограмовані на оббирання ближніх. Вихід один: закон має стати життєдайним джерелом, яке змусить прибирати сміття зі свідомості. Та ось біда: законодавців і тих, хто має забезпечувати дотримання прав громадян, — греблю гати, а весняного очищення не видно. Виходить, живемо не в гармонії із природою.