Розвідником був понад рік, а педагогом — усе життя

Ця робота Дніпропетровського міського телевізійного театру (директор — Ольга Волошина) отримала Гран-прі V Міжнародного фестивалю екранного та сценічного мистецтв «Кінологос-2013» в Одесі. Здавалося, зовсім недавно знімальна група зустрічалася з її головним героєм у Києві, говорили про відзначення в рідному Дніпропетровську його столітнього ювілею 25 лютого 2014 року. Але нещодавно Євген Березняк пішов із життя…

Про те, як врятували старовинне польське місто Краків, знято багато художніх і документальних кінострічок, серед яких відомий радянський трьохсерійний фільм «Майор Вихор» за однойменним твором Юліана Семенова. Прототипами головного героя були три людини: розвідники Євген Березняк і Олексій Ботян, а також відомий письменник Овідій Горчаков (автор повісті «Викликаємо вогонь на себе»), з якого писалися зовнішність і характер «Вихора». До речі, Юліан Семенов із самими розвідниками не зустрічався.

За двадцять хвилин до війни

Автор сценарію і режисер дніпропетровської стрічки Наталія Огородня стверджує, що це єдиний фільм, який ще й розповідає про самого Євгена Степановича, який у книзі спогадів писав: «Розвідником я був понад рік, а педагогом — майже 70». Також знімальній групі ветеран говорив, що йому важливо розповісти і про свою роботу в підпіллі під час німецької окупації на Дніпропетровщині. Тож фільм має кілька сюжетних ліній: спогади Євгена Березняка про дніпропетровське підпілля, про те, як насправді все відбувалося у Кракові, а спогади про Євгена Степановича — Голови Президії Верховної Ради УРСР (1985—1990 рр.) Валентини Шевченко. Знаменитий розвідник був тричі одружений, у нього залишилися дружина Катерина Кузьмівна, донька від першого шлюбу Валентина, від другого і третього — сини Василь та Віктор, є чотири онуки та двоє правнуків. Але на камеру говорити про особисте він відмовився.

Народився Євген Березняк у Катеринославі (нині — Дніпропетровськ) 25 лютого 1914 року. Закінчив педагогічний технікум, працював сільським учителем, директором школи, а перед війною і до 1952 року — завідуючим міським відділом народної освіти Львова. На цю посаду Євгена Березняка призначили у 25-річному віці. Навчання у Львові тоді відбувалося переважно польською, тож посадовець активно переводив школи на українську, за що у радянської влади мало не став націоналістом.

«21 червня 1941 року завершився навчальний рік, і ми зібрали кращих учителів на урочистості в 20-й гімназії, — згадував Євген Березняк. —Святкування затягнулося, я прийшов додому за 20 хвилин до початку війни. Наступного дня отримав зброю як боєць винищувального батальйону».

Від поліцаїв урятував… самогон

Потім Євген Степанович повернувся до Дніпропетровська, де майже два роки працював у підпіллі пропагандистом і зв’язковим. Зокрема розповсюджував листівки, які виготовляв у винайманій квартирі вночі, а вдень легально працював учителем на хуторі Миколаївка. Одного дня поліцаї прийшли до нього з обшуком. Полізли й на горище, де ховав друкарську машинку й  розмножувальну техніку. «Але перш ніж добратися до них, вони натрапили на бутель із самогоном. Пошуки припинили, самогон забрали, взяли у хазяїна сало і стали випивати. Посадили і мене за стіл, мало не друзями стали. За півгодини їх розвезло. Я зрозумів, що мені дано єдиний шанс утекти. Але на вулиці мінус сорок, ніч. Подався до приятеля, який завідував школою на хуторі Сонцево, але той у прихистку відмовив. Тоді пішов у поле, сховався в покинутому комбайні. Коли зрозумів, що замерзаю, вирушив за 4 кілометри до хутора Шевченка, де мій знайомий завідував школою. Він мене прихистив», — згадує підпільник у фільмі.

Ще кілька тижнів підпільник переховувався по хуторах, поки не дістався Дніпропетровська, де влаштувався вантажником на підприємстві. Коли його директор дізнався, що Євген — вчитель, призначив його рахівником. Тут хлопець познайомився з перекладачкою Марією Блудовою. «У неї квартирував польський німець Петровський — добра і довірлива людина. Ми мали змогу користуватися його друкарською машинкою та радіоприймачем, тож виготовляли з Марією листівки», — продовжує спогади ветеран.

«Проста» розвідницька робота

Після визволення Дніпропетровська Євгена Степановича призначили завідуючим сектором інформації Дніпропетровського обкому партії. Та в січні 1944-го відправили до розвідшколи ГРУ в Москві. Півроку підготовки — і він — капітан Михайлов, командир диверсійно-розвідувальної групи під псевдонімом Голос. До групи також увійшли лейтенант Олексій Шаповалов (псевдонім — Гроза) та радистка Ася Жукова (Груша). Що було далі, в загальних рисах розповідає відомий художній фільм «Майор Вихор».

Через помилку льотчиків та сильний вітер розвідники приземлилися на значній відстані одне від одного та потрібного квадрата. Майже дві доби пробирався майор Вихор на обумовлене місце зустрічі, а коли заснув від утоми, потрапив до рук гестапівців — усе, як показано в кіно. Розвідник ніколи не був у Кракові, але місто знав як свої п’ять пальців. «Заходить до мене у камеру смертників слідчий і питає: «Знаєш, що на тебе чекає?» І я прийняв рішення: хай німці виведуть у людне місце, щоб загинути на людях, — розповідав Євген Березняк. Фашисти тричі вивозили його на краківський ринок Тандетта на вигадану розвідником зустріч із зв’язковим. Під час четвертого виїзду на базарі сталося заворушення, і арештант утік. — Я не ховався у трансформаторній будці, як показали у фільмі. Мене понесло людською хвилею — десятки тисяч людей бігли. Я загубився в натовпі».

Після втечі Михайлова група «Голос» успішно виконувала в тилу ворога бойові завдання і передала в центр близько 170 радіоповідомлень. Фашисти збиралися Краків повністю знищити. Але за допомогою польських підпільників «Голосу» та іншим диверсійно-розвідувальним групам, що діяли в місті (зокрема й групі Олексія Ботяна), вдалося дістати схему мінування.

У мирний час Євген Березняк повернувся до педагогічної діяльності. Майже 30 років пропрацював на керівних посадах у Міністерстві освіти України, з яких 25 років очолював Головне управління шкіл. Та перед тим через перебування в гестапо пройшов численні перевірки у фільтраційному таборі НКВС. Остаточно реабілітували розвідника лише 1965 року. Коли у 1967 році на екрани вийшов фільм «Майор Вихор», у Міносвіти ніхто не знав, що героїчний розвідник працює поряд. Генерал-майор, Герой України Євген Березняк — кандидат педагогічних наук, заслужений вчитель України, автор понад сотні наукових праць.

…Останнім часом у російських публікаціях з’являються статті на кшталт «Олексій Ботян — реальний «майор Вихор», в яких жодним словом не згадується український розвідник. Хоч сам Олексій Ботян в одному з інтерв’ю говорив, що «майор Вихор» — це керівник розвідгрупи «Голос» Євген Березняк.

Наталія БІЛОВИЦЬКА,
«Урядовий кур’єр»

ФІЛЬМ-БІОГРАФІЯ

Історія кохання принцеси Діани

В усі часи люди люблять дивитися фільми про видатних людей. Не став винятком і фільм про улюблену британську «народну» принцесу «Діана: історія кохання».

Це картина про особисте життя найвідомішої жінки свого часу із трагічною долею — леді Ді. Режисер Олівер Хиршбігель у цій стрічці вирішив не експлуатувати медійний образ принцеси Діани і розповісти історію її романтичних стосунків. У центрі картини — не відомий широкому загалу роман Діани з лондонським лікарем Хаснатом Ханом. За непідтвердженою інформацією, за кілька місяців до своєї загибелі вона зробила все, аби стати його дружиною.

Роль улюблениці людей зіграла дворазова номінантка на премію «Оскар» австралійська актриса Наомі Воттс. Вона зізнається, що ця роль стала для неї серйозним випробуванням, дуже сумнівалася, чи братися за неї взагалі, однак врешті-решт погодилася.

Фільм демонструють у всіх великих містах України.

КОРОТКИЙ МЕТР

Осінні спогади

Цього тижня в кінотеатрах міст України можна переглянути чергову добірку найкращих короткометражних фільмів, об’єднаних осіннім настроєм. Це сім хітів короткого метра, відзначених престижними нагородами.

Стрічка «Відрядження» розкаже гумористичну історію про молодого бізнесмена і його пригоди під час ділової подорожі. Головну роль виконав французький актор Гійом Кане. Фільм висували на премію Британської кіноакадемії як кращий короткометражний фільм.

Трилер «Тиха ріка» має понад 70 міжнародних престижних нагород. Події фільму розгортаються в Румунії 1986 року, це розповідь про спробу героїв втекти за межі країни.

До добірки увійшли фільм про життя підлітка з Індії «Амар», бразильська короткометражка «Відчай Івана», анімаційний фільм «Кістяне перо» й експериментальна стрічка «Кольоровий фільм».

ПРЕМ’ЄРА

Інтриги «Трьох мушкетерів»

У грудні на каналі 1+1 стартує 10-серійний фільм «Три мушкетери». Головні ролі  виконали Марія Миронова, Катерина Вілкова, Олексій Макаров, Філіп Янковський, Василь Лановий.

— Я переглянув майже всі екранізації «Трьох мушкетерів» і був здивований, що вони намагаються якнайдалі відійти від роману. Головна відмінність мого фільму полягає в тому, що ми дбайливо ставилися до  написаного Олександром Дюма, — розповів режисер Сергій Жигунов.

Зйомки серіалу проходили у Виборзі, Гатчині, Петергофі, а також у Чехії. Цікаво, що саме в цій країні під час зйомок несподівано випав сніг, чого раніше о цій порі не бувало.

Бальні сукні для королеви  замовляли у Франції. Одна з найдешевших коштувала 3000 доларів, а підвіски королеви, виконані з гірського кришталю і срібла, — близько 10 тисяч доларів. Не обійшлося на знімальному майданчику і без неприємних інцидентів. Так, в Олексія Макарова під час зйомок сцени сніданку в бастіоні Сен-Жерве в руках вибухнула винна пляшка і посікла осколками  обличчя. Незважаючи на це, актор дограв сцену до кінця і тільки після цього звернувся по допомогу до лікарів. Не пощастило й іншому мушкетерові: під час зйомок дуелі з Рошфором Павлові Баршаку (Араміс) прокололи повіку.

Підготували  Лариса КОНАРЕВА,  «Урядовий кур’єр», Наталія МИХАЙЛЕНКО
для «Урядового кур’єра»