Управління державою та суспільні процеси, що в ній відбуваються, повинні мати всеосяжний ідеологічний вплив. Інакше всі добрі ініціативи в час державного становлення деструктивні сили постараються безславно інфільтрувати. Політики й науковці, громадськість і духовенство нині розриваються від суперечностей, посіяних нашими недоброзичливцями. Живемо в третьому тисячолітті, проте, хоч не голі й босі і не дуже голодні, як це буває під час війни, протистоїмо ненажерливому агресорові.
По телевізору систематично дивимося «95-й квартал», «Лігу сміху», «Дизель-шоу» й не знаємо, сміятися чи плакати. Тим часом співвітчизники, які мають серйозні фінансові накопичення, зберігають їх для надійності (щоб не втратили, не дай Боже, за якихось змін) за кордоном, на відміну, скажімо, від поляків, які в період їхнього державного становлення привозили з-за кордону у свою країну все що могли: коси, молотки, завіси, телевізори й багато-багато іншого, хоч не завжди їм це було потрібне. До того ж вкладали в національну економіку власні збереження, золото. Наші ж можновладці зазвичай відпочивають за кордоном, там навчають своїх дітей, там і зустрічаються з… нашими ворогами, успішно розв’язуючи за рахунок отих не дуже голих, босих і голодних та праведної крові наших патріотів власні шкурні проблеми. Не гидують вони у цих процесах ефективно для себе використовувати наші з вами національні ресурси — нафту, газ, ліс, вугілля, хоч кажуть, що їх у нас немає.
Отже, якби в наших політиків було хоч трохи відповідальності, сумління за те, що відбувається в країні, вони своїми засобами сприяли б посиленню обороноздатності держави, збереженню та розвитку добросусідства, запобігали б гібридному втручанню в українське життя, відкидали б інтриги та могли б сприяти стабілізації не лише суспільних відносин, а й розвитку національної економіки. Сільський філософ каже: якби так було, то, може, й війни не було б! Ми ж усі, хто на низах, від усвідомлення немочі у вирішенні цих справ страждаємо морально, психічно, фізично, матеріально...
Тим часом на сході України й надалі гинуть люди. Інформаційний простір наповнюється антиукраїнською пропагандою.
Спровоковані нашими недоброзичливцями конфлікти із західними сусідами з ініціативи Росії виникають знову й знову. Просимо, росіяни, заспокойтеся самі і дайте нам спокій. Ми історично були будівничими вашої держави й надалі сприятимемо вашому прогресу. Про це знають у світі всі, крім вас. Зупиніться! Бо за все спричинене зло вам доведеться колись відповісти. Не забудьте повернути нам чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, яку Андрій Боголюбський у ХІІ столітті вкрав і вивіз із спаленого та пограбованого ним Києва. Було б мудро подарувати нам величну скульптуру — щось на кшталт статуї Свободи, яку французи зробили свого часу американцям на знак дружби.
Нехай би така скульптурна композиція стала символом прозріння й припинення політичного абсурду, свідченням того, як агресивне нецивілізоване утворення століттями нищило, здійснювало наругу над своєю матір’ю-Батьківщиною. Це був би пам’ятник мільйонним жертвам, нездійсненим мріям наших предків і надією світової цивілізації на зникнення агресії, небезпеки та встановлення миру, спокою у світі.
Звичайно, така ідея фантастична, захмарна. Мабуть, її ніколи не вдасться втілити. Але ж, попри все, закликаю північних сусідів: зламайте стереотипи руйнівників і станьте будівничими нового світу. А наші політики мали б нарешті серйозно розбудовувати Українську державу. Багатьом із них час відповісти чи покаятися за те, що є її ненависником, що за клятий гріш опинилися у ворожій п’ятій колоні.
Богдан АНДРУШКІВ,
завідувач кафедри,
професор Тернопільського національного технічного
університету імені Івана Пулюя, член НСПУ
для "Урядового кур’єра"