ОЦЕ ЗРОБИЛИ!

Переказ улюбленого, але модернізованого фільму має вигляд непереконливої бутафорії
 

Різдвяного вечора тисячі, коли не мільйони українців вже вкільканадцяте переглянули стару добру комедію «Службовий роман». А відразу по тому вперше і, радше, востаннє подивилися сучасну стрічку за мотивами улюбленого фільму. Бо важко уявити, що хоча б у когось виникне бажання подивитися «Службовий роман. Наш час» удруге. Телевізійний варіант прем’єри, доповнений, крім рязанівського «Службового роману», ще й історією створення цієї культової стрічки, максимально сприяв умовам для всіляких порівнянь. Точніше, для того, щоб усвідомити: в художньо-естетичному плані порівнювати тут нічого. Можу лише приєднатися до нищівних чи, точніше, зневажливих рецензій на цей витвір доморощеного поп-арту і погодитися із зовсім невисокими оцінками провідних кінопорталів.

«Жора, гребаный насос, где ты был?»

Єдина річ, яка виправдовує одноразовий перегляд цього кінотвору, це хіба що можливість відстежити, чим, на думку сучасних творчих інтелігентів в особі авторів фільму, наш час принципово відрізняється від того, в якому жили герої оригінального «Службового роману». Що було звичним тоді і є неймовірним сьогодні, які типажі збереглися, які — принципово змінилися, а які й просто зникли без сліду.

У державній установі а-ля ЦСУ сьогодні розгортати дію нудно та бідно. Там навіть верхівка зазвичай не витягує на кондиції успішних та забезпечених. Є державні установи, де в керівництва зі статками все гаразд, але то радше майданчик для детективу чи соціальної драми. Тож прийнятним аналогом радянської контори зразка 70-х минулого століття може бути хіба якась приватна фундація, не надто обтяжена реальними виробничими завданнями, заклопотана переважно внутрішніми інтригами, плітками та боротьбою з конкурентами за свою нішу в спекулятивному секторі економіки. Якась там рейтингова агенція, чия робота середньому глядачеві видається настільки  цікавою і важливою, як 30 років тому — діяльність статистичного закладу. І це попри розлогий майстер-клас Новосельцева-Зеленського у фіналі стрічки.

Ось в інтер’єрах такої новітньої «контори, що займається не зрозуміло чим» і розгортається дійство модернізованого «Службового роману».

І хто ж у них тепер живе? Головні герої Новосельцев-Зеленський та Калугіна-Ходченкова загалом у натягнуто-ходульному варіанті просто повторили історію 30-річної давності. І «не вірю» тут хотілося сказати радше через вади самого фільму, ніж через зміну історичних реалій. Звернемо увагу тільки на моменти, котрі, на думку авторів, мали бути принесені часом. По-перше, це явна культурна деградація героїв. 30 років тому Новосельцев брав Калугіну «на слабо», читаючи Пастернака. Сьогодні вони вражають одне одного знанням рядків «Жора, гребаный насос, где ты был?»

На рівні нюансів: 30 років тому Калугіна закидає Новосельцеву те, що він «безініціативний», тобто не хоче рухати справу, сьогодні те, що «безамбіційний», тобто не береться просувати себе.

Окремо — про головного антигероя. Ну недотягує сьогодні на звання негідника суб’єкт, який усього і накоїв, що здав капость, зроблену товаришем з його ж подачі, й не спромігся тактовно відшити колишню пасію.

Рижова зникла, бо таких дуреп уже не буває?

Терміново слід було вигадати йому замах на святе. У наш час — на бізнес. Інакше по-справжньому сучасний глядач не зрозуміє. Тож просто кар’єриста Самохвалова вирішили зробити агентом фірми-конкурента. Тим більше, що закинути йому не лицарське ставлення до Олі Рижової в реаліях нового фільму вже ніяк не випадало. Власне, від колишньої Рижової у фільмі залишилося тільки ім’я. «Кажуть, із фільму зникла тільки Рижова, — читаю на одному із форумів, — тому що таких дуреп уже не буває. Зовсім».

Героїня на ім’я Ольга Рижова у фільмі все-таки є. Просто її ніяк не можна сприймати ні як Рижову 1970-х, перенесену в нові умови, ні як Рижову, що еволюціонувала під впливом обставин. Вірогідно, що такі люди взагалі не мали пережити природного добору 1990-х, і Рижова-Заворотнюк є не розвитком Рижової-Немоляєвої, а новим підвидом, який посів вакантне місце вимерлого. Зворушлива Оля Рижова 1970-х коли й дожила в якихось варіантах до наших часів, то вже точно стала надто нецікавою, аби витрачати на неї дорогоцінний екранний час.

Та й справді, навіщо нині всі ці тонкі почуття? Це 30 років тому хепі-ендом зробили народження нової дитини в сім’ї Новосельцевих. Сьогодні найкращий варіант для закоханих — трансформувати свою пристрасть у сякий-такий гешефт. Кому в наш час потрібні всі ці сердечні освідчення, якщо вони не слугують якійсь вищій меті, як-от вдалій презентації із наступним вигідним контрактом?

Втішає хіба те, що від слабенького рімейку можна просто відмахнутися. Рязанівський «Службовий роман» був справді талановитим віддзеркаленням свого часу, в якому тодішня публіка впізнала і себе, і своє життя, й саме тому на десятиліття закохалася в цей фільм.