Лист-прощання, написаний українським політв’язнем у Росії після того, як він дізнався, що батько пішов із життя і його вже поховано, важко читати без хвилювання. Але Роман у ньому не впадає у відчай чи мелодраматичну ажитацію. Так, він тужить, сумує, глибоко і щиро. Але робить усе, щоб переплавити це почуття у віру та надію, пишуть колеги Романа по Укрінформу. Щоб незабутній світлий образ батька допомагав йому надалі жити й боротися. Найважливіше тут — це лист віруючої людини. Але та віра не тільки в Бога, а ще й у нас, у себе, в нашу Україну.
Тримайся, Романе.
«Добрий день, Папа!
Минулої п’ятниці збирався написати вам свого двадцять сьомого листа. Їх не відправляють, але упевненість у припиненні блокади зростала. Сів. Не писалося. Не писалося й на вихідні.
У роздумах зустрів понеділок. Викликали на зустріч з консулом Геннадієм Семеновичем. Він, справжній дипломат, людина з великої літери, повідомив мене, що тебе не стало. Ти пішов. Пішов, не дочекавшись моїх листів, зустрічей, розмов. Але я вирішив написати.
В мене все гаразд. Більш менш нормально. Справа йде до логічного завершення. Попереду суд. Стриманий оптимізм не полишає твого сина.
Папа, мені досі не вистачає твоїх розумних порад, точних спостережень, доречних зауважень, глибоких розмов, тем без табу й дотепних жартів. Намагатимуся максимально скористатися успадкованими й набутими чеснотами. Сподіваюсь, тобі не буде соромно.
Влітку ти писав, що за останній рік дізнався про мене багато нового. Пізнав мене по-іншому, додавши, що у свої сімдесят сім лише почав дізнаватися про окремі риси старшого сина.
Відповім: ти дивував мене своїми досягненнями, життєвою позицією, ставленням до людей, любов’ю до життя впродовж усього життя. Навіть зараз у складній ситуації, в яку потрапила наша родина, залишаєшся взірцем справжнього чоловіка, батька, мудреця. Вкотре вражений глибиною твого людинознавства. Ваша родинна змова замовчати хворобу виявилася вдалою спробою убезпечити сина, вивести з-під ще одного удару.
Можу лише уявити, як у батьківській оселі з’явилася хвороба, оволоділа твоїм тілом, паралізувала кожну думку, кожен подих і день у день поїдом жерла життя твоє та наших близьких.
Не знаю, як діяв би, володіючи цим знанням за сотні кілометрів від тебе. Але певен, що усвідомлення безпорадності та безсилля поряд із тобою було б ще більшою мукою. Дякую, папа, тобі за твій вибір. Пам’ятаєш, хтось із літніх людей запропонував простий тест, за допомогою якого можна визначити, чи закінчилася твоя місія: якщо ти дихаєш — її не закінчено. Твій час, папа, настав. Спи спокійно. Пишаюсь тобою, твоїм життєвим шляхом і спадком.
Глибина віри у несправедливість і трагедію — ознака недолугості. Те, що гусінь вважає кінцем світу, творець називає метеликом.
Твій вдячний Роман,
син Володимира
PS. Щиро дякую всім людям, що розділили горе з моєю родиною, підтримали її в лиху годину».