Письменник
Роман ЛУБКІВСЬКИЙ
У львівському видавництві «Світ» за державною програмою «Українська книга» вийшов друком «Кобзар» Тараса Шевченка польською мовою, упорядником якого є письменник, лауреат Національної премії імені Т.Г.Шевченка Роман ЛУБКІВСЬКИЙ. «УК» розпитав знаного літератора та громадського діяча про нове видання, його високу просвітницьку місію, мистецтво перекладу та перекладацьку культуру загалом.
— Романе Мар’яновичу, до ювілею Тараса Шевченка на книжковому ринку країни з’явилось чимало нових видань. Польськомовний «Кобзар» Тараса Шевченка, який вийшов друком у Львові, літературознавці вже назвали явищем світової Шевченкіани. То яким побачать польські читачі Великого Українця, який був, є і буде Пророком українського народу?
— Впевнений, ця колекція буде дуже цікавою, коли ми її побачимо повністю, і унікальною, адже Шевченко заговорить мовами різних народів. Ця ідея з’явилася вчасно, а чому у Львові — бо Шевченківська традиція у «Світі» дуже потужна. Маю на увазі видані раніше «Посвяту», «Шевченкову дорогу в Білорусь» і «Славить Грузія Кобзаря», створену Раулем Чілачавою на тему грузинських взаємин Шевченка. Міжнародна лінія «Світу» цілком логічно пов’язана з нашим містом. У Львові жив і працював найвидатніший шевченкознавець і продовжувач справи Шевченка — Іван Франко, до речі, йому належать цікаві й глибокі статті про Шевченка і Польщу. Ставлення Шевченка до поляків — своїх сучасників і ставлення до Шевченка поляків більш пізніх часів були у полі зору видатного поета і літературознавця Василя Щурата.
Дотепер, звісно, у Львові виходили «Кобзарі» польською мовою. Видання були різними. Вони публікувались на замовлення людей, які симпатизували Шевченкові, які хотіли утвердити Поета як поборника незалежності Польської держави. Мені здається, що саме у Львові кувалася традиція об’єктивного підходу до творчості Шевченка.
Сучасне видання польськомовного «Кобзаря» потребувало врахування й українського чинника, адже наші поети, скажімо, такі, як видатний Богдан Лепкий, зробили надзвичайно багато для пропаганди його творчості серед нас, українців, наших предків і серед поляків. Богдан Лепкий був серед організаторів перекладу Шевченка польською мовою, який здійснив Інститут української культури у Варшаві. Але в різні періоди, перекладаючи Шевченка, ніхто із діячів польської культури не домігся більш-менш повного видання творів Шевченка. І навіть такий шевченкознавець, як Єжи Єнджеєвич, який написав біографічний роман про Шевченка, в силу певних причин не зміг видати повністю «Кобзаря».
Гадаю, колосальне відкриття — ілюстрації до видання (їх автор — народний художник України Микола Стороженко), які фактично доповнили переклад «Кобзаря» польською мовою такими речами, які дуже гармонійно вписалися в книгу: бароково-готичні форми дуже добре лягають у цей текст. Крім того, там присутність Шевченка видно у різних мізансценах, і це дуже нагадує полякам про юного Шевченка, який у Варшаві підняв свічку, розсіюючи морок, який лежав навколо польської національної ідеї, і той же морок багато часу ще після цього і нам загрожував.
— Перш ніж читач ознайомиться з поезією Шевченка, він прочитає вступну статтю. Яким ви як упорядник хотіли представити «Кобзар» польському читачеві?
— Імпульсом для мене була можливість зосередитись на групуванні низки чинників та імен за певними періодами перекладання Шевченка. Шевченко був знайомий полякам, починаючи з 1830-х років. Середовище петербурзьке, правда, — білорусько-польське чи польсько-білоруське, і ті, хто гуртувався навколо Шевченка, зробили внесок у польську поезію, а деякі у польську і білоруську поезію, відчувши Шевченка як значну особистість, вже тримали його у полі зору. Авторитет Шевченка зростав, але наштовхувався на певне роздратування, бо Шевченко підносить тематику України незалежної, гетьманської, козацької, гайдамацької. Дуже повільно вироблялося розуміння значимості Шевченка і бажання не оминати болючих тем. Я для себе відкрив цей сумний період охолодження до Шевченка, так би мовити, його ігнорування. Але навіть у часи соціалістичної Польщі Шевченка видавали, і не раз. Та одна річ, коли його перекладали великі польські письменники Ярослав Івашкевич чи Єжи Єнджеєвич, інша річ, коли це робилося принагідно, до ювілейної дати. І ось в часи незалежності Польщі й незалежності України — майже синхронні періоди, коли між нами не існують бар’єри, які поборював Шевченко, ми побачили, що крім перекладів Петра Куприся, у творчому середовищі не визріло людини, яка б була не аматором, а повноцінним майстром поетичного перекладу.
— Цими дослідженнями ставите крапку чи можемо чекати продовження?
— Гадаю, мені випала велика честь працювати над цією темою, і вона ще не закінчена, тому що я замислив книжку про поетичну, перекладацьку культуру поляків і українців. У моїх робочих зошитах є оцінки, як перекладали поляки Павла Тичину, Івана Драча, як Дмитро Павличко перекладав свої 50 польських поезій. Що означає ця дифузія поетичного слова, коли береш іншомовний текст і приходиш до свого тексту. Ось переді мною практично завершена робота над поезією Константи Галчинського, який абсолютно ніби випадає з традиції нашої української, тому що він іронічний, патетичний, хоч такі аналоги є в нас; аналоги персональні. Але в Галчинського (він, очевидно, знав Шевченка, але ніколи не перекладав) його іронія, лірика, сарказм. Все це таке українське, таке природне, що мені хотілося б перекласти цього поета. Можливі інші варіанти, можливо, мені вдасться перейти ще до Яна Кохановського, фактично основоположника польської класичної поезії, хотілося б дати свої тлумачення деяких сучасних поетів. Але Шевченкова тема була для мене надзавданням, я дуже щасливий, що ця робота випала мені — і я її здійснив, виходячи із бажання мати «Кобзар» іншомовний.
— Окрім Петра Куприся, творчість якого ви високо оцінили, хто із поетів, на вашу думку, наблизив Шевченка до Польщі?
— Поза сумнівом, Єжи Єнджеєвич, теж уродженець України, дуже висока постать. Що зробив для поляків Єжи Єнджеєвич, який був справжнім польським патріотом? Він написав дуже цікавий біографічний роман про Тараса Шевченка «Українські ночі, або Родовід генія», вперше надрукований в Україні ще у 70-х ХХ ст. Ця книга — одна з небагатьох про Шевченка, написаних закордонними літераторами. Крім цього, Єжи Єнджеєвич переклав поему «Сон», деякі повісті і поезії Шевченка, які, до речі, залучені до львівського «Кобзаря». Єжи Єнджеєвич відкрив Шевченка поколінню 60-х та пізніших років. Докладніших речей просто не існує. Були окремі ювілейні публікації, окремі виступи.
Гадаю, що з точки зору літературознавчого аналізу та знання присутності Шевченка в польській літературі та польській свідомості належне враження на польського читача справила книга видатного українського полоніста Мар’яна Якубського (М. Якубец).
— З точки зору перекладача в чому полягають труднощі перекладу?
—Насамперед я не ставлю себе в ряд навіть учнів. Чому? Тому, що перекладати Шевченка, скажімо, польською мовою, треба і мислити по-польськи. Я не мислю по-польськи. Жартую, що маючи певні філологічні навики, можу імпровізувати вірш на жартівливу тему. Але Шевченко — це не текст, і перекладати, як кажуть, «з лінійки на лінійку» буде неминучою катастрофою! Це доведено і російськими, і польськими перекладами. Шевченко — це свого роду жива плазма слова, думки і почуття. І в цій плазмі дуже важко відділити слово від почуття, від настрою. Крім цього, суто специфічні українські явища, події, реалії, підтексти, а Шевченко в підтекстах дуже потужний. І навіть у тих перекладах, які загалом є дуже добрими, скажімо, Богдана Лепкого, Григорій Кочур знаходить якісь неточні речі, хоч сам інколи зловживав буквалізмом. Він був реалістом, а інші перекладачі йшли за фантазією. Шевченко як творець дає певний простір, натяки перекладачеві, як перекласти. Є, на жаль, невдалі переклади, наприклад «Как умру, похороните Вы меня в могиле…». Є колосальні знахідки, приміром, переклад польською «як реве ревучий» — «як риче ричонци». Є звук, є динаміка, є образ. Тому я гадаю, що Шевченко не завершений на цьому етапі.
— Яким чином мав би вплинути вихід цієї книжки, що є подією для сучасних українсько-польських стосунків, на подальше їх поглиблення ?
— Ця книжка повинна бути сигналом до того, що маємо нарешті зібратися, еліта польська і українська (не політики, а авторитетні діячі культури), й зробити інвентаризацію наших взаємин — літературно-культурно-мистецьких. Взяти, скажімо, одне або два століття, беремо ці дві дати — 200-ліття Шевченка і 200-ліття Словацького, і ми кажемо, що є рідного в душі українця в Польщі, ми говоримо про Холм, Данила Галицького, Михайла Грушевського, Богдана Лепкого, Богдана-Ігоря Антонича, Никифора, поляки говорять про те, що їм дорогий Львів, Івано -Франківськ або Станіславів, Теребовля і так далі, й кажемо: є речі, які не можна зсунути з місця і перенести, і це — замки, фортеці, храми, давайте ми спільними силами будемо це робити — ви у себе, ми у себе. Загалом ми повинні знати, що українська і польська культури тісно пов’язані між собою, але жодна з них не повинна бути панівною. Маємо шанс завдяки Шевченкові, Міцкевичу, Словацькому, Івашкевичу, Антоничу, Шимборській, Галчинському та іншим творити гармонійний міст між нашими народами. Я не думаю, що це буде так легко робитися, але коли Польща виявляє чудеса ініціативи щодо відзначення своїх діячів, ми повинні цього вчитись і не відставати. Оце тоді будуть гармонійні взаємини, але вони будуть мати свій історичний сенс.
Оксана МЕЛЬНИК,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Роман ЛУБКІВСЬКИЙ. Народився 1941 у селі Острівець на Тернопільщині. Закінчив Львівський університет імені Івана Франка. Працював редактором у видавництві, заступником головного редактора журналу «Жовтень» («Дзвін»). Тривалий час очолював Львівську організацію Спілки письменників України. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, імені Максима Рильського, імені Павла Тичини, закордонних — імені Вітезслава Незвала, імені П. О. Гвєздослава.
Народний депутат України першого демократичного скликання. З 1992р. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Чеській і Словацькій Федеративній Республіці, в 1993-1995 роках — у Чеській Республіці. У 2006, 2007 роках — голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Автор низки збірок поезій, перекладів із багатьох слов’янських літератур, літературно-критичних нарисів, книжок публіцистичних роздумів.
text-align: justify;