Юрій МЕДУНИЦЯ,
офіцер служби зв’язків з громадськістю
46 ОАЕМБр

«Дядю, це ти тих козлів вигнав?» — наївне й по-дитячому безпосереднє запитання маленького хлопчика до українського воїна під час встановлення синьо-жовтого полотнища в центрі одного з нещодавно звільнених сіл Херсонщини стало мемом вітчизняного сегменту інтернету. Лише за перший день безліч репостів на різноманітних каналах, мільйони переглядів — про таку славу автор відеоролика — пресофіцер 46 окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ старший лейтенант Валерій Юрик і близько не міг мріяти. Та наступного дня він мимохіть прокинувся знаменитим, хоч сам і залишився поза кадром.

Автор відео, яке наробило стільки галасу в інтернеті, старший лейтенант Валерій Юрик знову зустрівся з героєм свого сюжету. Фото автора

Ми також не могли згаяти нагоду першими ближче познайомитися з головним героєм і автором мема. Близько години їзди вибоїстими шляхами Миколаївщини і Херсонщини, переїзд напівзруйнованим мостом через річку Інгулець, коли під колесами зі скреготом вигинаються листи деформованого металу, — і ми потрапили в те саме село. Над ним гордо майорить встановлений 10 листопада державний прапор, який видно ще задовго до переправи.

Біля сільради черга з цивільних була зосереджена на отримуванні пакетів гуманітарної допомоги, та неочікувана поява військових не могла не відвернути їхньої уваги. Як ми й сподівалися, довго вираховувати малого не довелося. Дехто з місцевих був уже в курсі справи, що поруч із ними з’явилася нова зірочка. Тож вони одразу зметикували, про кого йдеться, викликали з черги старшого брата нашого малого, який і відвів нас до скромної оселі своєї родини.

Старший Олексій і познайомив нас із меншим братом Антоном. І хоч свій статус інтернет-зірки він ще не зовсім усвідомлює, на камеру позував вправно й по-господарськи оцінив подарунки, які вручили йому наші воїни. Картонна коробка й пластиковий пакет хутко зникли за дверима хати. У свої чотири рочки він уже встиг побувати під російською окупацією й чітко усвідомити, ким для нього стали окупанти. Та хіба лише один він? Просто Антону вдалося концентровано сформулювати думку, яка панує в нашому суспільстві. Опинитися в потрібний час у потрібному місці.

«росіяни стріляли, щось підривали, забирали машини в людей», — ділиться геть не дитячими враженнями Антон. Утім, надовго його уваги не вистачає, адже подарунки вже в надійному місці, а на вулиці так багато цікавого для допитливої уваги чотирирічного хлопчика. А надто зараз, коли виходити на неї можна без остраху.

Фрукти, солодощі, армійський сухпай додадуть Антонові сил і енергії. А шеврон бригади він зберігатиме довго — як пам’ять про тих хороших українських дядь-екзорцистів, які вигнали російських «козлів» з його рідного краю.