За традицією, 1 липня вважається завершеним попередній аграрний сезон і починається новий. Час підбивати підсумки. З цієї нагоди здобутками, проблемами зернової галузі та планами на майбутнє поділився з представниками ЗМІ та громадськості президент Української зернової асоціації (УЗА) Микола Горбачьов.

Минулий рік був непростий для хліборобів деяких регіонів — через аномальну посуху на Одещині та Миколаївщині збирали заледве по 20, а то й по 10 центнерів з гектара, цього не вистачало навіть окупити витрати на польові роботи. Загалом по Україні ситуація значно краща — урожай 84,4 млн тонн зернових та олійних виявився третім чи четвертим за обсягом за всю історію незалежної України.

Відповідно і експорт сягнув 48,8 млн тонн — не рекорд, але непоганий результат. Щодо пшениці — за урожаю 25,3 млн тонн на експорт надійшло 16,5 млн — навіть менше за граничний обсяг, передбачений Меморандумом між учасниками ринку та профільним міністерством. Кукурудзи експортовано 23,5 млн тонн, ячменю — 4,2 млн.

Позитивні цифри

Це непогані показники — Україна вже давно експортує 2/3 цієї продукції, а з огляду на нарощування виробництва наш експорт може ще збільшитися. У найближчі 3—4 роки зможемо експортувати 70—75% вирощеного.

Крім того, находження валюти за експорт зерна, навіть із дещо меншим обсягом, ніж роком раніше, виявилося більшим, ніж за попередні роки, за рахунок зростання світових цін. У попередньому сезоні (позаминулий — минулий роки) ціновий показник експорту становив 19 млрд доларів, у сезоні, який щойно закінчився, цього результату досягли ще в лютому. Остаточних цифр за підсумками сезону ще нема, але очікують, що вони становитимуть не менш як $20 млрд.

На сезон, що розпочався, прогнози досить добрі. Маємо виростити близько 100 млн тонн зернових та олійних. Нині вже йдуть покоси ячменю у Бессарабії та на Миколаївщині і врожайність, яку там маємо, 5—6 тонн з гектара, надихає на оптимізм. Плануємо отримати більш як 100 млн тонн. Є всі підстави сподіватися на обсяг експорту 62,3 млн тонн зернових та олійних.

Цьогоріч змінилася звична картина нашого експорту. Підписано фітосанітарні протоколи з Китаєм, і відтепер він найбільший покупець нашого зерна. На другому місці — країни ЄС, на третьому — Туреччина. Добрі перспективи на азійському континенті загалом і стосовно Індії.

Щодо Африки, то тут питання складне — з одного боку, стабільно великим покупцем нашого зерна є Єгипет, який географічно теж Африка. З другого, континент за кількістю населення та рівнем його доходів в окремих країнах настільки строкатий, що важко давати якісь оцінки.

Цікавий факт: заступник міністра аграрної політики Тарас Качка вперше в історії України став головою Міжнародної ради по зерну (IGC). Це засвідчує статус України як гаранта продовольчої безпеки світу, зауважив з цього приводу міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. 

Чого чекають хлібороби

Незважаючи на оптимістичні прогнози, зберігається висока вірогідність, що внаслідок кліматичних змін торішні погодні аномалії повторюватимуться. Тому аграрії сподіваються на підтримку уряду стосовно зрошення, надання доступних кредитів, доступу до новітніх технологій, сучасних засобів захисту рослин тощо.

Адже експорт зерна нині дає до 45% надходжень валюти до країни, може бути ще більшим за умов належного сприяння на державному рівні. Тут представники аграрного бізнесу покладають великі надії на діяльність нещодавно відновленого Міністерства аграрної політики.

Зерновики найбільше хочуть від держави не якихось подачок, а стабільних, зрозумілих правил гри на ринку сільськогосподарської продукції. Період турбулентності, який почався ще років п’ять тому, досі триває. Не зрозуміло, навіщо спочатку ухвалювати бюджет, а потім закони, які впливають на його наповнення, запроваджувати нові податки.

Слід взяти до уваги соціальний аспект — у сільській місцевості живе близько 12 млн населення, майже всі вони самодостатні, тобто забезпечують себе за допомогою дрібного сільгоспвиробництва. Але сплачувати додаткові податки для них здебільшого не під силу.

І якщо всі вони позбудуться заробітку на селі і поїдуть у міста, вони там не знайдуть роботи і створять соціальну, а згодом і політичну напругу. Тож владі, наголошує Микола Горбачьов, варто подбати, аби люди могли знайти засоби для достойного існування у місцях свого проживання.

Форвард уцілів

Маркетинговий рік, що минув, ознаменувався ще однією проблемою — виконанням раніше укладених форвардних контрактів. Здебільшого це пов’язано зі значною різницею цін, закладених у контрактах, і тих, що склалися на ринку. Скажімо, контракти на кукурудзу укладали за ціною 150—160 доларів за тонну (і сільгоспвиробники вважали її нормальною, інакше б не погоджувалися), а в розпал експортного сезону ринкова ціна сягнула 250 доларів.

Погодитися на втрату частини доходу для багатьох виявилося нелегко, тому близько 30% експортних контрактів не виконано. Загальна сума збитків, які спричинило невиконання форвардних контрактів, за даними УЗА, становила близько 100 млн доларів. Трейдери звернулися до судів, і більшість сільгоспвиробників домовилися з ними про компроміси.

Завдяки цьому вдалося зберегти інституцію форвардних контрактів як ринковий інструмент. Ті аграрії, які тепер ним скористалися, виграли — ринкова ціна на їхню майбутню продукцію дещо впала порівняно з тою, що була тижнів зо три перед тим, тому ті, хто поквапився укласти форвардні контракти раніше, тепер почуваються впевненіше.

А головна перевага форвардних контрактів — стабільність, впевненість у майбутньому: аграрій знає, хто купить певну частину його майбутнього врожаю і скільки заплатить. Це дає змогу планувати подальшу господарську діяльність.

Переваги і недоліки

З позитивних моментів минулого сезону — залізниця, яка, на відміну від останніх 3—4 років, не створювала проблем із логістикою, цілком задовольняла потребу в перевезеннях завдяки тому, що трейдери закупили достатню кількість власних вагонів-зерновозів. Тепер їх утричі більше, ніж кілька років тому. Нарешті з’явилася можливість позбутися старих вагонів.

З року в рік розвивається річковий транспорт. Дедалі більше зернових компаній вкладають кошти в будівництво барж. Щоправда, недавно ухвалений закон про внутрішній водний транспорт дуже недосконалий, але аграрна спільнота сподівається внести до нього зміни. Він створює нерівні умови для національних та закордонних перевізників на наших річках.

Є й загрози довкіллю, адже дніпровську воду споживає близько 70% населення України, і це слід було взяти до уваги, розробляючи правила експлуатації водного транспорту щодо скидання відходів у воду. У цьому разі закон так само потребує доопрацювання.

Одним з важливих чинників розвитку аграрного виробництва з урахуванням кліматичних змін є зрошення. Щодо цього останнім часом спостерігається певне уповільнення темпів розв’язання проблеми. Микола Горбачьов наголошує, що це доволі складне питання, яке не можна вирішити відразу, воно потребує глибокого вивчення.

Він нагадав сумний приклад Аральського моря: воно пересохло, коли воду річок, що його наповнювали, розтягли на зрошення бавовняних полів. Хоч би цього не сталося із Дніпром.

Водопостачання зі свердловин — не таке вже безневинне. Воно може призвести до пониження рівня ґрунтових вод, колодязі у селян пересохнуть і що вони тоді питимуть? Може постати проблема не менш серйозна, ніж зрошення. Коли ми нині не спостерігаємо поспіху у цьому питанні, то це не так і погано.

Ще одна важлива, але вкрай суперечлива тема про те, що нам потрібний експорт не зерна, а продуктів його переробки з більшою доданою вартістю. Зерновики до цього ставляться скептично і мають на це підстави.

Скажімо, перемололи ми все зерно, призначене на експорт, на борошно, а чи зможемо його продати? Микола Горбачьов наголошує на таких істотних чинниках: у різних регіонах Землі існують різні традиції хлібопечення. Наївно думати, ніби французький багет та вірменський лаваш випікатимуть з одного й того самого борошна, до нього у кожній країні свої вимоги. Отже, кожна країна воліє сама молоти борошно за своїми смаками.

Крім того, борошно — дуже невигідний продукт для експорту. Воно має обмежений термін зберігання, його набагато важче убезпечити від псування та шкідників, ніж зерно. Скажімо, зволожене зерно можна підсушити, а як підсушити борошно?

На цей гачок свого часу вже попалася Туреччина, яка набудувала у себе млинів, перемелювала наше зерно і експортувала борошно у країни Азії. Втім, багато цих країн припинили купувати готове борошно, надаючи перевагу купівлі зерна, і тепер турецькі млини простоюють. А на власне споживання ми витрачаємо не більш як 4,5 млн тонн борошна на рік. Ми що, такі багаті, аби будувати непотрібні виробництва?

Микола Горбачьов наголошує: не варто соромитися того, що ми експортуємо зерно — мовляв, Україна перетворилася на аграрний придаток світу, сировинного експортера. Наприклад, у Австралії головні статті експорту, близько 60%, — це зерно та руда. І що, хтось через це скаже, ніби Австралія нерозвинена країна?

До речі: провідні фахівці аграрної економіки заперечують, що зерно — це сировина. Сировина лежить у землі в готовому вигляді, але коли викопаєш — лишиться пуста яма, там вже нічого доброго не з’явиться. Натомість зерно маємо щороку завдяки трудам хліборобів, а без труда не виросте нічого, крім бур’янів. Тож ніяка це не сировина, а продукт первинної переробки.

Щодо головних викликів наступного сезону: якщо сподіваємося на дуже великий урожай, то головною проблемою очікувано буде логістика. Укрзалізниця може не впоратися з такими обсягами перевезень. Другий виклик — це соціальні збурення, створені деякими нещодавніми законопроєктами. І погода: хоч цього року вона не завдала хліборобам особливих прикрощів, але вірогідність неприємних сюрпризів не можна відкидати.

ТИМ ЧАСОМ

Днями учасники зернового ринку та міністр аграрної політики та продовольства Роман Лещенко підписали спільний меморандум, яким узгоджено максимальні обсяги експорту зерна з України. За словами Романа Лещенка, документ забезпечує прогнозований режим експорту та стабільність внутрішнього ринку, продовольчу безпеку держави.

Міністр наголосив, що цей меморандум вже 11-й, і всі попередні роки учасники зернового ринку сумлінно його дотримувалися. Це дало змогу забезпечити стабільну ситуацію на ринку без різкого підняття цін і дефіциту товару, уникати експортних обмежень.

Учасники ринку зерна зауважили, що меморандум — інструмент, який дає всім учасникам ринку орієнтири та допомагає прогнозувати свою діяльність, сприяє збереженню репутації України як надійного та стабільного постачальника зерна на зовнішні ринки.

Меморандум підписали представництво Американської торговельної палати в Україні, Українська зернова асоціація, Європейська Бізнес Асоціація, громадська спілка «Всеукраїнський аграрний форум», громадська організація «Асоціація фермерів та приватних землевласників України», громадська спілка «Борошномели України», об’єднання підприємств хлібопекарної промисловості «Укрхлібпром», Всеукраїнська асоціація пекарів.