Протягом останніх п’яти років в Україні поголів’я великої рогатої худоби зменшилося на 19%, свиней — на 21%. Серед причин — поширення захворюваності тварин, недієвість контролю на ринку, капіталомісткість виробництва, йдеться в аналітичній розвідці «Зелена книга регулювання ринку м’яса», яку недавно презентував Офіс ефективного регулювання (BRDO), що працює в Україні за підтримки ЄС.

Нині, на жаль, виробництво м’яса в Україні набагато відстає від потенціалу. Народний депутат Леонід Козаченко поділився цікавим спостереженням: якщо накласти на площу наших сільськогосподарських земель таку щільність поголів’я худоби, як у Європі, то виходить, що ми мусимо виробляти м’яса вп’ятеро більше, ніж тепер. Тут слід узяти до уваги, що саме тваринництво забезпечує найбільшу зайнятість на селі, це ключовий чинник соціальної стабільності сільських територій.

Неконтрольоване поле

Вихід на світові ринки передбачає дотримання певних вимог, зокрема щодо безпечності тваринницької продукції та її простежуваності. Тобто покупець має знати, хто виготовив продукцію, в яких виробничих умовах, чи дотримуються на переробному підприємстві заходів безпеки та санітарії тощо. А тут є нюанс.

Так уже склалося, що велика частина тваринництва у нас зосереджена у малих господарствах населення — 67%, а 33% — на сільгосппідприємствах. Цікаво також: із 360 тисяч тонн яловичини, які отримали торік, надійшло на переробні підприємства 60 тисяч. І більша частина — від сільськогосподарських підприємств.

Тобто більшість яловичини, виробленої в господарствах населення, там і споживають або продають на стихійних ринках. Приблизно така сама ситуація і зі свининою: вона надходить на переробку переважно із сільськогосподарських підприємств. У промисловій переробці м’яса господарства населення майже не беруть участі. І як їх контролювати? Про ідентифікацію тварин та простежуваність за таких умов важко й казати.

На думку експертів BRDO, не сприяє поліпшенню контролю якості та ідентифікації тварин і наявна інформаційна база у цій царині. Поки що, на жаль, картина тут не надто обнадійлива. Керівник сектору «Сільське господарство» BRDO Андрій Заблоцький із жалем констатує: «Ринок дуже перспективний, але чинне законодавство не забезпечує дієвих механізмів розв’язання його проблем. Чверть норм не актуальна, а третина інструментів регулювання провокує високі корупційні ризики. В умовах поширення захворювань тварин це призводить до істотного зниження поголів’я, фінансових збитків бізнесу і не захищає споживача від неякісної продукції». Зокрема 40% нормативних актів не мають затверджених порядків чи процедур їх реалізації.

Питання недосконалості процедур стосується недавно запровадженого в нас інструменту — аналізу впливу на довкілля. Як зауважує голова Державної регуляторної служби України Ксенія Ляпіна, цього інструменту не розуміють, його сприймають як зайвий обтяжливий дозвільний документ, не надаючи йому значення в контексті євроінтеграції.

За минулий рік, зауважує Андрій Заблоцький, лише одне тваринницьке підприємство змогло пройти процедуру оцінки впливу на довкілля, іншим це виявилося не під силу. Одна з причин — те, що нечітко виписано вимогу щодо процедури громадського обговорення. 

Фактично будь-яка людина, зокрема підіслана конкурентами чи просто шантажист, може заявити: «Я проти!» — і все! Тут треба встановити чіткий порядок і визначити, хто має оплачувати організацію громадських слухань.

Також незрозумілі та обтяжливі правила ідентифікації й реєстрації тварин. Не працює принцип «єдиного вікна» — для того, щоб отримати якийсь документ, власник худоби повинен мати інший документ, інколи навіть не передбачений законодавством. Нема ясності в питанні платності чи безоплатності послуг — і не лише на ринку м’яса, така сама ситуація з багатьма іншими видами сільгосппродукції.

Щоправда, директор ДП «Агентство з ідентифікації та реєстрації тварин» Ігор Клименюк зауважує: система ідентифікації та реєстрації худоби, яка у нас діє щодо великої рогатої худоби, повністю відповідає прийнятій у світі. Вживають заходів щодо її спрощення і полегшення для власників тварин. Він заперечив наявність корупційних ризиків у процедурі ідентифікації та реєстрації тварин, агентство користується затвердженою постановою, і жодних відступів тут нема. Щоправда, є відомості, що на місцях вимагають документів, не передбачених процедурою, саме вони й коштують грошей.

Хто поширює хворобу?

Неконтрольоване поширення АЧС, зауважують учасники ринку м’яса, — це дуже серйозна проблема, особливо якщо врахувати, що вакцини від цієї хвороби не існує. Багато хто відтепер боїться заводити свиней. А з тих, хто заводить, далеко не всі прагнуть їх реєструвати, бо побоюються втратити житлові субсидії та інші соціальні виплати. І саме через незареєстрованих тварин переважно й поширюється хвороба. Сприяють цьому стихійна торгівля, нестача конт­ролю за переміщенням територією України тварин і м’ясопродуктів та подвірний забій.

Тваринницька спільнота вимагає запровадження новації — це так звані компартменти. Тобто коли в певному регіоні, ураженому АЧС, якесь господарство чи кілька вчасно вжили застережних заходів, тому в них хвороби нема, і це підтвердила авторитетна комісія, цим господарствам варто дозволити реалізовувати свою продукцію, хоч у решті регіону чинна заборона. З цього приводу генеральний директор директорату безпечності та якості харчової продукції Мінагрополітики Микола Мороз повідомив, що в міністерстві розробляють інструкцію, якою це питання буде врегульовано.

Ще раз про антибіотики

Непокоїть фахівців галузі й неконтрольоване застосування антибіотиків. Деякі з тих, хто тримає худобу, застосовує їх не лише в разі хвороби тварин, а й для профілактики або як стимулятор росту, що вкрай шкідливо.

Як із цим боротися? Є пропозиція продавати ветеринарні антибіотики лише за рецептами від ветеринарів, але з теперішнім розгулом тіньової торгівлі, коли за бажання можна купити хоч кулемет, такий захід навряд чи буде дієвим. Контроль на переробних підприємствах можливий, але його ефективність зводиться нанівець існуванням стихійної торгівлі — навіть у містах багато хто нечасто зазирає до офіційних торговельних мереж.

І ще один цікавий нюанс: в інших країнах є законодавство про локальну торгівлю — тобто про ринки і державний контроль за ними. А в нас вся країна — суцільний ринок, натомість закону немає, контролю також. Хіба що лабораторія на ринку, і то, якщо ринок офіційний, а не стихійний. Контроль якості та безпечності став цілковито сферою діяльності громадських організацій і ЗМІ, роль держави тут однозначно треба посилити.

Заступник міністра аграрної політики Олена Ковальова зауважує: йдеться не про повну дерегуляцію, але й не про жорсткі рамки. Потрібний напрям вона назвала розумним регулюванням.