Торговий представник України Тарас Качка: «Наша зовнішня торгівля стабілізувалася, логістику налагодили»
Товарообіг України в першому півріччі, за даними Держмитслужби, становив понад 52 млрд дол. Обсяг імпорту значно перевищує наші експортні показники: 33 млрд дол. проти 19,5 млрд дол.
За словами заступника міністра економіки — торгового представника УкраїниТараса Качки, в умовах війни така ситуація невідворотна: експортні можливості країни через руйнування ворогом виробництв і логістичні проблеми обмежені, натомість є значна потреба в постачанні з-за кордону, зокрема в так званому критичному імпорті, необхідному для підтримки економіки країни. Попри все Україна поступово відновлює експортні позиції передовсім в аграрному секторі, а ще в металургії та машинобудуванні.
Детальніше про це, а також про перспективи торговельної інтеграції України з ЄС — в інтерв’ю Тараса КАЧКИ Укрінформу.
Відновлення агроекспорту: довоєнний рівень за обсягом, «просідання» у грошах
— Пане Тарасе, вартість імпортованих товарів у першому півріччі ледь не вдвічі перевищила обсяги отриманої валютної виручки. З одного боку, завдяки оподаткуванню імпорту Україна поповнює бюджет, з іншого, — потреба у валюті для закупівель за кордоном неабияк тисне на наш валютний ринок та міжнародні резерви. Чи є перспективи поліпшення ситуації й поліпшення торговельного сальдо?
— Наша зовнішня торгівля стабілізувалася, логістику налагодили. Україна продає те, що може продавати, і купує вcе, що їй треба. Така ось абстрактна формула, яка, втім, пояснює відсутність якихось істотних актуальних проблем. Як відомо, з початком широкомасштабної війни торгівля фактично зупинилася через катастрофічну ситуацію з логістикою, зокрема через блокування ворогом наших морських портів.
Тепер порти Великої Одеси працюють, відбуваються ритмічні постачання товарів автотранспортом та залізницею через західні кордони країни. І за фізичними обсягами експорту ми вийшли на довоєнний рівень. Це означає, що відновлено можливість експортувати майже всю українську продукцію, хоч і з певними нюансами. Легше експортувати зернові та інші насипні товари. Складніше з контейнерними перевезеннями, які поки що орієнтовані переважно на залізницю та вантажівки, в закордонні порти, як-от Констанца в Румунії чи порти Балтики та Північного моря. Отже, частково проблеми з логістикою залишаються. Але загалом український експорт стабільний.
Проте у грошовому виразі результат усе ще набагато гірший, ніж до війни. За перше півріччя ми експортували різних товарів на 19 з половиною мільярдів доларів — це досить низький показник. Усе ще даються взнаки негативні чинники перших років війни, які істотно впливали на ціни, зокрема на зернові, — не лише глобально, а й локально: маю на увазі низькі закупівельні ціни всередині країни. Тож ситуація з валютною виручкою наразі не найліпша.
Натомість імпортували продукції за шість місяців на 33 мільярди доларів. Тобто щомісяця ми витрачаємо на імпорт фактично на 2 мільярди доларів більше, ніж отримуємо за експортні постачання. З одного боку, для мене як торгового представника це дуже погана історія. Важливо, щоб торгівля була збалансованою, щоб ми торгували багато. Але не собі в мінус.
З іншого боку, якщо подивитися на перелік п’яти найбільш імпортованих товарів, бачимо, що це переважно паливні матеріали (дизель, бензин, інше паливо, яких у нас майже не виробляють), фармацевтична продукція, вживані автомобілі, що дуже часто йдуть на фронт, а також БпЛА. Цього року безпілотники вперше потрапили у п’ятірку лідерів імпорту. Також значні обсяги постачання складників для збирання БпЛА та іншої техніки в Україні. Зрозуміло, що тепер без такого імпорту країні не обійтися. Це цілком об’єктивно.
Але, безумовно, такий ціновий розрив між імпортом та експортом створює великий тиск і на валютний ринок, і на макрофінансову стабільність у країні загалом. Це прямий вплив війни, якого, на жаль, не уникнути. Тому нам важливо зосередитися на розвитку виробництва в Україні та нарощуванні експорту надалі. Адже насправді ми здатні вивозити й експортувати все що тільки можна. Ринки збуту для цього є. Потрібно більше й більше виробляти.
— Якісь зміни цінової кон’юнктури найближчим часом прогнозуєте? Чи варто очікувати, що експорт українських агротоварів та металургійної продукції буде вигіднішим? Адже металургія, попри проблеми, пов’язані з руйнуванням підприємств, із дефіцитом електроенергії, поступово відновлюється.
— Насправді тепер складається непогана цінова кон’юнктура на зернові. Але треба розуміти, що вона «непогана» порівняно. Адже 2022 року експортери були в розпачі: через заблоковану логістику ціни на міжнародному та внутрішньому ринках відрізнялися вчетверо, збіжжя всередині країни для подальшого експорту іноді продавали дешевше за собівартість. Тому порівняно з тими часами тепер маємо досить істотне зростання. Один із чинників, які на це вплинули, — нормалізація торгівлі та зниження ваги логістики, на яку 2022-го припадала левова частка експортної ціни. Тепер вартість перевалки нормалізується, логістичні витрати зменшуються. Відповідно ціна для фермера стає привабливішою.
Також на формування цін на різні товари впливають чинники, пов’язані з можливим неврожаєм і в нас, і в інших регіонах світу. Аномальна спека на окремих культурах позначилася згубно, а на окремих — певною мірою позитивно. Загалом урожай основних експортних культур в Україні, за прогнозами, буде в тих самих (чи майже в таких самих) обсягах, як і торік. Але в певних сегментах значного скорочення не уникнути. Очевидно, що вплив такої погоди на кукурудзу буде більш негативним, адже пік спеки припав на період її цвітіння. Те саме, схоже, буде із соєю та соняшником. Натомість вплив такої погоди на пшеницю неоднозначний. У деяких регіонах палюче сонце завдало шкоди, посіви повигорали. Але загалом зменшення вологості на стадії збирання врожаю завжди позитивно позначається на якості зерна. І з такою якістю можна просити більшу ціну.
Відновлення металургійного виробництва — теж надзвичайно важлива історія. Тому що у 2022 році галузь упала на три чверті. Тепер бачимо за деякими товарними позиціями зростання на 10% й навіть більше. І у світі є попит на українську металургійну продукцію. Географія продажів дуже широка — аж до віддалених ринків Північної Америки.
Стабільно тримається наше машинобудування. Обсяги експорту переробленої продукції, готових харчових товарів зменшилися порівняно з 2021 роком, але поступово зростають.
— До речі, чи змінюватиметься найближчим часом, за вашими прогнозами, співвідношення обсягів експорту на користь продукції саме з високою доданою вартістю? З одного боку, через війну масово налагоджувати глибоку переробку доволі складно, з іншого, — держава в цей період намагається стимулювати таку переробку, умовою відкриття деяких кредитних ліній є саме використання коштів для створення нових переробних ліній.
— Тут є дві важливі тенденції. Перша — те, як уроки блокування логістичних шляхів і акцент уряду на розвиток переробки змінюють підходи наших виробників. Друга — зміна світогляду самого бізнесу. Такі тенденції були ще й до війни: переробка всередині країни поступово розвивалася. Зокрема, на тлі мільйонів тонн експорту пшениці збільшення продажів за кордон борошна лише на кілька десятків тисяч тонн начебто не вражає. Проте це зростання на десятки відсотків порівняно навіть із довоєнним періодом. Важливо також, що такі постачання здійснюють переважно в Європу, на багатші ринки з вищими цінами. І тому наша торгова статистика підтверджує, що експорт продукції з доданою вартістю нарощується значно вищими темпами, ніж постачання сировинних товарів.
Безумовно, обсяги експорту агросировини ще довго будуть значними. Адже це десятки мільйонів тонн продукції, і за короткий період перевершити такий вал переробленою продукцією неможливо. Плюс у світі є попит саме на сировину. Деякі ринки тільки на це й орієнтовані. Наприклад, світова тенденція тепер — продаж ВРХ живою вагою, а не відразу фасованої охолодженої чи замороженої яловичини. Наш же інтерес у тому, щоб збільшувати експорт уже порізаної та обробленої яловичини. І ці два тренди діють одночасно. Це не означає, що маємо говорити про якісь проблеми. Просто треба вивчати ринки і правильно розставляти акценти: куди і що вигідніше постачати, на чому можна заробити більше.
Загалом же, як я сказав, тенденція до збільшення частки в експорті продукції з доданою вартістю зберігається. Думаю, найближчим часом буде багато новин про промислову кооперацію між нашими машинобудівниками та їхніми колегами з ЄС, буде більше замовлень на вузли з України, складання готової продукції з європейських деталей у нас у країні. Цьому сприяють процес інтеграції до внутрішнього ринку ЄС і бажання наших виробників змінюватися. Бачимо, що, беручи участь у виставках, бізнес-місіях за кордоном, спілкуючись із потенційними закордонними партнерами, наш бізнес робить висновки, які вузли треба виробляти, що може бути цікавим іноземцям. А потім доволі активно перебудовує виробництво, адаптуючи його під нові потреби.
Більша взаємодія в ланцюгах виробництва з Європейським Союзом — тепер ключовий тренд. Тому частка перероблених товарів з високою доданою вартістю, переконаний, лише зростатиме. Але водночас маємо підтримувати можливості експорту абсолютно всіх товарів, зокрема класичних в нашому експорті, не обмежуючи штучно постачання сировини.
Україна і європейський ринок: як назавжди подолати експортні непорозуміння із сусідами
— Ви наголошували на цілком зрозумілих речах: Україна орієнтується на великий багатий європейський ринок. Але тут не обходиться без проблем. Дуже складними у цьому плані були минулий і початок нинішнього року. Ви брали участь у переговорах з європейськими партнерами стосовно проблем прикордонних відносин з нашими найближчими сусідами. Який основний урок Україна винесла із цієї ситуації? Як цей досвід прислужиться під час переговорів про торговельне зближення в межах приєднання України до ЄС?
— Головний урок полягає в тому, що, аби повністю інтегруватися в ринок, бути присутнім на ньому завжди, треба з максимальною мудрістю використовувати наявні можливості. Українські виробники, експортери не могли не повестися інакше, як це відбувалося 2022 року. Ми тоді рятували себе і світ, адже було заблоковано всі традиційні шляхи постачання українського продовольства. І, безумовно, дуже багато зернових ми тоді переміщували через Польщу, що викривило тамтешню митну статистику. Отже, було достатньо будь-якої політичної іскри, щоб збурити протести. А контекст парламентських виборів у Польщі сприяв поширенню політичних дебатів у цьому напрямі.
Безумовно, маємо погодитися: якби ми поводилися так в мирні часи, це справді було б нерозважливо. Натомість в умовах війни збільшення перевезень цим коридором, Північною Європою, було, мабуть, єдиним виходом для нас як експортерів і для споживачів, що чекали на нашу продукцію.
У мирних умовах, коли можна більш прогнозовано торгувати, очевидно, потрібно буде дати час і нам, і сусіднім країнам, щоб призвичаїтися одне до одного. Але це лише локальний контекст сусідніх з нами країн. Європейський Союз — набагато ширший і складніший ринок. Приміром, етап еволюційного призвичаювання в нас вже відбувався з півднем Європи, зокрема Іспанією. Попит на українські зернові там величезний і системний. Це потрібно й корисно обом країнам. Тому що це ефективна торгівля через Середземне море, ефективне використання української кормової бази для Іспанії. Обсяги експорту обраховуються мільйонами тонн. Загалом левова частка постачання зернових з України в ЄС припадає на Іспанію й Італію. Це гарна новина, яка означає, що системна, глибока й велика за масштабами торгівля з Євросоюзом можлива навіть в таких дуже чутливих сегментах, як сільськогосподарські товари.
Натомість приклад країн — наших сусідів свідчить, що надміру різкі, необговорені зміни можуть спричинити проблеми. Тому наше завдання тепер (те, чим ми активно займаємося) — обговорити з асоціаціями, компаніями, учасниками ринків сусідніх держав усі нюанси торгівлі: що ми виробляємо, за якими стандартами і куди плануємо постачати продукцію. І що довше й детальніше про це говоритимемо, то краще та легше їм буде зрозуміти нас, українців. Зрозуміти, що ми не становимо загрози, що досить вдало вміємо торгувати, але не зловживаємо цією можливістю й ніде не завдаємо шкоди місцевим виробникам. Зрештою, українці дуже гнучкі: ми завжди шукаємо альтернативні ринки, розуміємо, що до нас прискіпливе ставлення як до потужної аграрної країни. Але водночас ми готові пояснювати та шукати шляхи для примирення на ринках цукру, м’яса птиці та меду. Готові дискутувати і за всіма напрямами шукати порозуміння, доводити, що коріння проблеми ніяк не пов’язане з українцями та українськими товарами. І тоді цих проблемних моментів буде менше.
Зрештою, треба говорити, що в Угоді про асоціацію було 40 частково лібералізованих аграрних товарів. Тепер же в межах автономних торгових заходів є застереження лише щодо семи категорій товарів, які вважаються чутливими. І за кожною із цих семи позицій ситуація може поліпшитися стосовно доступу нашого експорту на ринок ЄС. І це буде позитивом для самого Євросоюзу, тамтешніх промислових та кінцевих споживачів. Адже наприклад цукор — це допомога європейським виробникам кондитерської продукції, пом’якшення інфляційних процесів у ЄС, бо його ритмічні постачання сприятимуть нормалізації та стабілізації ціни. І партнерів треба в цьому послідовно переконувати. Ситуація має бути максимально зрозумілою всім учасникам процесів, і тоді можна буде обійтися без протестів. Це стосується будь-яких товарних позицій, які стануть предметом наших переговорів з ЄС та певними державами-сусідами.
— Що стосується подовження чинності режиму вільної торгівлі із застосуванням певних обмежень за тими чутливими позиціями, про які ви згадали, то вже в червні, щойно відповідні норми набрали чинності, було вичерпано квоти на постачання двох видів нашої сільськогосподарської продукції, на межі — ще кілька. Що із цим робити? Чи є можливості точкових домовленостей про збільшення квот абощо?
— Насамперед ситуація з автономними торговими заходами поки що максимально контрольована, стабільна і спокійна. Ми знали, що за певними товарами, як-от овес, Україна перевищила поріг, який передбачено автономними заходами, ще за кілька місяців до схвалення європейцями самого документа. Тому для цієї культури ситуація була очевидною.
Також зупинили торгівлю цукром: спочатку ми ввели заборону, потім — Європейський Союз. З точки зору вільної міжнародної торгівлі чи торгового права це не зовсім коректні дії з обох сторін. Але це те, що треба для встановлення довіри між ринками. Річ у тім, що раніше Україна, по суті, взагалі не була експортером цукру до Євросоюзу. 2021 року, скажімо, ми експортували 7 тисяч тонн, навіть квоту тоді повністю не вибрали. Чому? Тому що в Україні цукрова галузь фактично працювала лише на внутрішній ринок. Колись у нас було 170 цукрових заводів, тепер — 32. І всі вони пережили не найкращі часи реструктуризації ринку, його звуження, неможливості експортувати тощо. У наших європейських сусідів тим часом відбувалися подібні пертурбації, тільки їх каталізував сам Європейський Союз: людям платили за вихід з бізнесу, стимулювали закриття цукрозаводів.
Тепер ми прийшли до тієї самої ситуації: ефективний ринок виробництва цукру в Україні та ефективний ринок виробництва цукру в ЄС. Але такий статус-кво виник з різних причин. Якщо в нас це була болісна трансформація через брак ринків збуту, проблеми з фінансуванням тощо, то в ЄС ішлося про тиск на галузь за допомогою грошей, вплив влади. І тепер з’ясувалося, що номінально Україна значно збільшила експорт цукру до Євросоюзу. Ми із 7 тисяч тонн стрибнули до 500 тисяч. Але ж це була не експансія на ринок ЄС, а задоволення попиту, подолання дефіциту на європейському ринку. Тож маючи дуже роздратований трансформаціями ринок в ЄС і роздратований трансформаціями ринок в Україні, ми й отримуємо нервову реакцію на наш експорт.
Тепер, експортувавши те, що було дозволено а межах відведених квот, Україна зупинила торгівлю цукром. Готуємося до її відновлення з 1 січня, коли знову відкриється можливість експортувати продукцію у великих обсягах. Сподіваємося, що це буде більш організована, більш передбачувана торгівля. І заборона експорту — крок на випередження — дає нам змогу зменшити рівень роздратованості наших партнерів (читай європейських конкурентів) на цих ринках.
Також ми досягли порогів за експортом яєць, але можемо використовувати СОТівську квоту зі зниженим митом 15 євро. Думаю, таку українську продукцію й надалі постачатимуть у Європу. Це доведе, що попит на українські агротовари в ЄС є навіть у разі сплати мита. І це дасть змогу під час переговорів стверджувати: ми не претендуємо на те, щоб здійснювати експансію на ваші ринки, а хочемо, щоб системні дисбаланси на товарних ринках всередині ЄС, раптом що, можна було долати передусім за допомогою української продукції.
— За вашими прогнозами, впродовж найближчих місяців буде вичерпано квоти за всіма сімома видами продукції, які потрапляють під чинність автономних торговельних заходів, чи є шанс торгувати деякими товарами без обмежень — приміром, кукурудзою?
— Щодо кукурудзи, то тут перспективи справді хороші. Передовсім мито в ЄС за імпорту цієї культури поки що нульове. Тому навіть настання передбаченого автономними заходами порога не завдасть Україні жодної шкоди, ми й надалі безмитно торгуватимемо. Але, думаю, насправді ми будемо близькі до досягнення порогових показників, але не перевищимо їх.
На м’ясо птиці ми запровадили ліцензування, щоб не було інтенсивної битви між нашими виробниками, тому що кількість українських експортерів у ЄС такої продукції збільшується: якщо раніше ми говорили про одного системного експортера, то тепер їх майже десять. Тому, сподіваємося, хоч квоти й буде вичерпано, до запровадження митної торгівлі все-таки не дійде.
Порога, за прогнозами, досягнемо восени. Побачимо, яким буде рішення європейців. Головне, що наш ринок знає, скільки хто з виробників може експортувати, — це не створює ажіотажу. І стабільність постачань у ЄС також має значення.
— А ось український мед, знаю, навіть в умовах квотування завжди був конкурентним на європейському ринку.
— З медом склалася парадоксальна ситуація. Це ілюстрація того, що надмірна політизація дискусії про аграрні ринки призводить до абсолютно парадоксальних рішень. Тому що насправді торік ми зменшили експорт меду в Європейський Союз. Річ у тому, що ми експортуємо в ЄС стільки меду, скільки фізично можемо експортувати. Так-от, незважаючи на те що ми зменшували обсяги постачань, європейці, однак, вирішили запровадити квотний поріг. Але знаємо, що з 2014 року, коли запрацювала угода про вільну торгівлю (навіть в односторонньому порядку) на експорт до Європейського Союзу, вичерпання квоти ніколи не зупиняло експорту цієї продукції, наші виробники платили 17-відсоткове мито і з вигодою для себе везли товар у Європу. Раптом що, так буде й тепер.
Тому наше завдання — максимально зменшити градус політичної дискусії, пояснювати, що за кожним із цих чутливих для європейців товарів своя унікальна історія нашої присутності на ринку ЄС. І зазвичай ця історія будується на багаторічній співпраці з європейськими покупцями. Переважно це бізнесові покупці, переробники, які на вирощеній в Україні продукції добре заробляють. Переконаний: під час такої спокійної аргументованої розмови швидко з’ясується, що повноцінна інтеграція України до європейського аграрного ринку — інтерес усієї Європи, а ніяк не загроза для неї.
— А що найважливіше в межах переговорів про нашу європейську інтеграцію в аграрному секторі? Що маємо найближчим часом змінити, що маємо імплементувати? І що має змінити Європа, адже в ЄС саме обговорюють нагальність змін спільної сільськогосподарської політики, і потенційний вступ України, вочевидь, лише каталізує процес невідворотних для європейських аграріїв змін?
— Тут усе просто і складно водночас. Ми чітко знаємо, що маємо запровадити всі європейські правила безпечності харчових продуктів в Україні. І йдемо цим шляхом в межах виконання Угоди про асоціацію. Часом щось дається легше, щось складніше, але ми, однак, ідемо цією дорогою. А ось щодо спільної аграрної політики питання не так у тому, що має в ній змінитися, аби абсорбувати Україну. Питання в тому, яке майбутнє аграрної політики бачить сам Європейський Союз. Безумовно, те, що було актуальним для них 2004 року, тепер уже не актуальне, тому що вже двічі змінилися регулювання спільної агрополітики. Раніше, 20—25 років тому, це були дуже зарегульовані ринки: скільки молока можеш виробляти, скільки яєць, ще чогось. Було дуже планове сільське господарство. Тепер воно ліберальне, але на нього більшою мірою тиснуть кліматичні вимоги та цілі.
ЄС розуміє, що його аграрна політика еволюціонуватиме, — з Україною чи без. Формально такі зміни очікують 2027 року. І ми говоримо з європейськими колегами про довгострокове моделювання. Маємо спільно дискутувати про цілі аграрної політики для Європейського Союзу і те, як Україна може допомогти досягненню цих цілей з тією моделлю сільського господарства, яка є тепер: стійкою до всіх випробувань, живучою, без значних дотацій. Одне слово, обговорюємо, як можемо бути помічними для Європейського Союзу і де саме нам потрібна його допомога.
Ми не влаштовуватимемо гонку за якомога більшими дотаціями. А в Європі, на жаль, дехто хоче бачити нас саме такими, очікує, що ми жадібно вимагатимемо: дайте нам ще мільярд, ще мільярд… Той, хто боїться конкуренції, якраз і моделює таку поведінку. Насправді ж наша поведінка абсолютно інакша. Ми говоримо: спільно визначаймо цілі, яких хочемо досягти, приміром, на 2050 рік, і з’ясовуймо, як можемо одне одному в цьому допомогти. Тому що в Україні є дуже багато ефективних виробництв, що не потребують дотацій. Але нам так само, як і європейцям, потрібні субсидії на розвиток малого фермерства, органічне виробництво, досягнення якихось кліматичних цілей, деякі інші речі.
Участь нашої країни в досягненні спільної мети полегшить цей процес, втілення відповідних цілей з нашою допомогою буде менш фінансово обтяжливим для європейських платників податків, ніж тепер, тому що Україна справді може багато чого корисного дати Європі.
— Про поєднання можливостей і потужностей Європейського Союзу як експортера та можливостей України як експортерки аграрної продукції. Де тут можемо доповнювати одне одного, щоб бути сильнішими гравцями на глобальних ринках?
— Ми і тепер не надто конкуруємо між собою, а більше партнери. Прикладом може бути співпраця України з Румунією в Чорному морі. Ми гармонійно діємо як партнери на таких гнучких ринках, як ринок зернових. Завдяки взаємній підтримці маємо сильну спільну позицію, на яку зважають у регіоні. Такі можливості взаємопосилення є і з іншими країнами ЄС, і з Євросоюзом загалом. Об’єднання зусиль з нашим сільським господарством зробить ЄС фактично домінантним гравцем на міжнародному аграрному ринку. Натомість мати таких сильних партнерів, як нинішні держави — члени Європейського Союзу, — це посилення українського аграрного сектору.
Не треба забувати, що українське сільське господарство європейське не лише за правилами. Воно базується на європейських технологіях: генетичні матеріали для виведення курчат, селекція для молочного скотарства, обладнання для молокозаводів. Дуже часто це європейські технології, ноу-хау в сільському господарстві. Тобто для нас важливо, щоб надалі така інтеграція і такий взаємообмін зберігалися та посилювалися.
Відновлення торгівлі з іншими регіонами: надії на чорноморський коридор
— А що з рештою напрямків постачання з України аграрної, металургійної та іншої продукції? Як позначається на обсягах експорту відновлення морських торговельних коридорів?
— Другий після ЄС за значенням ринків для нас регіон Близького Сходу й Північної Африки. Через блокування на початку війни Чорного моря за цим напрямком справді були певні обмеження. Але тепер повертаємо втрачене, потихеньку відновлюємо позиції і на ринку Єгипту, і в Туреччині. Торік Україна з’явилася із пшеницею на ринку Алжиру. Це теж хороший знак, тому що наша присутність на цьому ринку дотепер була лише періодичною.
Щодо Об’єднаних Арабських Еміратів, то через війну та особливості логістики 2022 року дуже багато торгівців відвернулися й перестали працювати з Україною, але тепер торгівля повертається. До того ж очікуємо, що ще цього року буде підписано угоду про вільну торгівлю з ОАЕ.
Експорт соняшникової олії в Індію повернувся до довоєнних рівнів. Індонезія так само потихеньку відкривається, ми повертаємося на тамтешній ринок пшениці. Навіть 2022 року, коли було заблоковано море, завдяки зерновій ініціативі ми мали істотну частку на китайському ринку кукурудзи. Майже чверть усієї кукурудзи Китай імпортував з України. Частка КНР у нашому експорті тепер наближається до 6%. Переважно це аграрна продукція. І якщо буде стабільна навігація, то наша присутність на цих ринках посилюватиметься.
Паралельно не забуваємо про нашу гуманітарну місію. Ініціатива Президента Володимира Зеленського Grain from Ukraine («Зерно з України») з постачання продовольства для бідних країн Африки стала нібито другою космічною швидкістю для ініціатив у межах Організації Об’єднаних Націй. Ми не вигадали нової механіки, але зробили фандрейзинг, акумулювали досить багато грошей, які дали змогу відправити сім великих вантажів і ще кілька партій готової до вживання продукції в місця, які опинилися на межі гуманітарної катастрофи.
Для Сомалі, приміром, 50 тисяч тонн української пшениці — надзвичайно велика допомога, тому що загальне споживання там — 700 тисяч тонн на рік. Тобто якщо ви доставили 50 тисяч тонн, це означає, що майже два місяці вся країна може нормально харчуватися.
Усі розуміють: якщо люди опинилися на межі голоду, їм треба доставляти продукцію тут і зараз. Але світові потрібна глобальна продовольча система, яка б унеможливлювала потрапляння людей в ситуацію наближення голоду. І тому треба, щоб належно працювали ринки. Лише в Африці 32 країни можуть бути стабільними, тільки якщо матимуть доступ до пшениці із Чорного моря: це або Україна, або Румунія, або росія. Однак росія щороку показує себе дедалі більш варварським торговельним партнером, обмежуючи постачання. Попри всі їхні зусилля зі знищення та крадіжок українського врожаю виробництво пшениці й соняшнику в рф скорочується. Дедалі менше людей готові співпрацювати з росією як з нормальним торговельним партнером.
Тож для нас важливо розвивати торгівлю з України, партнерство з Румунією, загалом мати в Чорному морі інтегрований простір для торгівлі. Тому нам потрібна угода про вільну торгівлю з Туреччиною. Коли ми її ратифікуємо, всі країни Чорноморського басейну за винятком росії будуть поєднані в одну систему правил походження з єдиним сертифікатом. Це означає надійніші ланцюги постачань, краще порозуміння. І тоді буде інакша ситуація із продовольчим забезпеченням Африки та Південно-Східної Азії. Це наша довгострокова мета.
Бачимо, що українському бізнесові ця угода потрібна. Свого часу багато моїх друзів, депутатів, колег з бізнесу з осторогою ставилися до перспектив укладання цієї угоди, говорячи про певні ризики для української сторони. Усі ці побоювання враховано в тому варіанті угоди, який тепер на столі, потенційні ризики мінімізовано. Фіналізація домовленостей — питання найближчих тижнів.
— На які ще позитивні новини в галузі міжнародної торгівлі розраховуємо найближчим часом? І які є потенційні ризики для нас?
— Із початку інтеграції до Європейського Союзу не так активно розвиваються угоди із третіми країнами. Але ми цього року, вочевидь, оновимо торговельну угоду з Норвегією, Швейцарією та Ісландією, країнами Європейської асоціації вільної торгівлі. Угоду було укладено півтора десятиріччя тому, вона потребує актуалізації, надання більшого доступу на ринки, особливо аграрної продукції. Треба оновити угоду із Чорногорією, як ми це зробили з Північною Македонією, а також з іншими балканськими країнами. Плануємо переговори із країнами Середземномор’я. Можливо, з Тунісом. Ліван зацікавлений у співпраці з Україною.
Це речі, які, може, й не проривні, але завершують величезний проєкт формування максимально відкритого простору торгівлі в Середземному морі для українських товарів.
Також продовжуємо діалог з Тихоокеанським регіоном у межах угоди Транстихоокеанського партнерства (CPTPP). Навіть у процесі консультацій можемо знайти двосторонні проєкти, які становлять спільний інтерес. Наприклад, ми зрозуміли, що Україні цікаво оновити угоду про взаємний захист інвестицій з Японією, щоб додати торговельний складник, тому що торгівля відбувається і через експорт-імпорт, і через присутність юридичних осіб на території одне одного. І таких не глобальних, на перший погляд, але важливих, послідовних дій до кінця року буде досить багато. Тому що наша стратегія — поступове поліпшення доступу на всі ключові для нас ринки — і далі актуальна.
Головне — зберегти ту безпекову ситуацію, яку завдяки Силам оборони маємо в Чорному морі, максимально її поліпшувати. А найбільша загроза цілком очевидна — це росія, яка намагається фізично знищити або продукцію, або місця виробництва, або логістичні вузли. І що ліпше ми будемо захищені, то легше буде нарощувати експорт.
Владислав ОБУХ, Укрінформ