У рамках екологічної акції «УК» у Міжнародний день Дніпра запрошуємо до розмови відомого вченого Аркадія Шапара. Нещодавно він виступав на засіданні Бюро Відділення наук про Землю НАН України з пропозиціями щодо оздоровлення басейну Дніпра. Головна його ідея  — річку слід привести до природного стану. Звичайно, не всі погодяться з висновками науковця. Надамо слово й тим, хто має іншу думку щодо порушеної проблеми.

Перетворюється  на болото

—  Аркадію Григоровичу, Дніпро насправді грізно ревів, чи це тільки поетичний вислів Шевченка?

— Образний вираз базується на тому, що ріка була великою водною артерією з перешкодами на шляху. Мала велику швидкість і справді ревла. Від Дніпропетровська до Запоріжжя на відрізку 65 км було 12 порогів і 35 заборів. Дніпро пробивався через виходи гранітів і створював дивовижні мальовничі водоспади, які разом з грізним рокотом заворожували людей. Водночас пороги були серйозною перепоною на водному шляху «із варяг у греки». Без допомоги досвідчених лоцманів із с. Лоцманська Кам’янка подолати їх було майже неможливо. Побудова водосховищ зробила Дніпро  спокійним, тихим, озерним і він уже не реве.

—  А це погано?

— У 1992 році Україна разом із 140 країнами підписала програму про «Порядок денний на XXI сторіччя», якою передбачається, що цивілізація забезпечує людині всі потреби в соціальному, культурному та екологічному планах. Програма базується на таких принципах: можемо брати природні ресурси, але не повинні ліквідувати таку можливість для майбутніх поколінь; у природу маємо право повернути стільки відходів, скільки вона сама зможе прийняти й переробити; в еколого-економічному аспекті прерогатива має бути за екологічним. Сучасний стан Дніпра не відповідає жодному з наведених принципів. Природа створила річку, яка функціонує за своїми законами. А ми з греблями прийшли і кажемо: «Треба так!» Люди проникли в природу, не думаючи.

—  Якщо  водосховища залишаться?

— Відбувається замулення,  спочатку будуть на Дніпрі озера, а потім вони перетворяться на болота. Запорізька гребля  введена в дію 1934 р., решта — після війни. Побудову греблі в 30-ті роки ще можна виправдати, а от у післявоєнні — ні. Чому? Коли створювали ДніпроГЕС, з річки планували зробити найпотужнішу транспортну артерію, а у водосховищах мати багато риби. Всі ці докази лягли в основу рішення про будівництво. Після війни треба було більш зважено до цього підходити, адже тоді вже мали розгалужену мережу автодоріг і залізничних шляхів. Обсяги річних перевезень впали до рівня початку минулого століття. Дніпро вже ніколи не відіграватиме ролі великої транспортної артерії.

—  Виходить, ДніпроГЕС не потрібен?

— Він теж не відіграє основну роль постачальника енергії. Частка виробленої електроенергії на ГЕС Дніпровського каскаду сьогодні складає лише 5—7%. Кажемо, що це найдешевша енергія. А якщо підрахувати кошти на побудову та підтримку її,  врахувати  шкоду екосистемі? Ці збитки ніхто не підраховує. Нині весь світ іде у напрямку вітроенергетики. Нам теж потрібне впровадження альтернативних джерел енергії.

Водосховища слід спускати поступово

—  Однак спуск водосховищ — дороге і непросте завдання…

— Виходжу з того, що водосховища на Дніпрі — негатив. І якщо відповідати вимогам заяви про сталий розвиток, вони повинні бути спущені. Але поступово та почергово. Пропонуємо розпочати з Каховського водосховища. За правильного підходу його спуск може бути завершений за 10 років. І тільки на основі отриманого досвіду слід тоді переходити до інших.  Ніхто не хоче рахувати. А між тим, за нашою економічною оцінкою, вартість підтримки функціонування водосховищ у 3-9 разів вища за вартість їхньої ліквідації. Зокрема, зрошення земель дніпровською водою втратило економічну ефективність, призвело до деградації ∂рунтів (засолення, осолонцювання тощо) та потребує значних коштів на реконструкцію. Підтоплення населених пунктів теж пов’язані з греблями, бо піднімаються грунтові води. І щороку витрачаємо величезні кошти на боротьбу з підтопленнями! Разом з порогами затопили сотні тисяч гектарів родючих земель, лісів, луків та славу козацьку! Світова спільнота вже давно дійшла висновку про недоцільність перекривання природних річкових артерій. Річки масово повертають до природного стану. В США, наприклад, з 1999 року ліквідовано 350 гребель. Під тиском екологів світові банки відмовилися надавати кредити на зведення дамб.

—  Які  ризики від ліквідації гребель?

— Противники цієї ідеї кажуть, що є загроза виходу на поверхню радіонуклідів, які з вітром підуть у повітря. І ніхто не хоче зважати на такий факт. На початку війни при відступі Червоної армії ДніпроГЕС підірвали (окрема історія, що при цьому загинули 20 тисяч бійців і населення). Річка повернулася в природні береги, мули вийшли на поверхню. Ніхто не робив рекультивацію і нічого в пил не пішло — виросли трава й кущі, природа сама все зробила. А коли ми ще на берегах повисаджуємо дерева, то пилу не буде. Зрештою, зменшення забруднення вод — це інша проблема, яку слід виокремити. Є перестороги щодо необхідності вкладання коштів для створення нової берегової інфраструктури, але існуюча  застаріла, тож також  забере не менше грошей на реконструкцію. Транспортна система потребуватиме створення обхідних каналів або шлюзів на порогах.

—  А як бути з рибою? 

— Після створення водосховищ ми виловлювали 100 тис. т на рік. У 1991 р. вилов зменшився до 30 тис т. І вже забули про цінні білугу, осетра. Угр і шип не ходять, сомів, бичка мало. Рідкісними стали стерлядь, вугор, лин. Їх замінили оселенці, що  штучно розмножуються. Всі плавні, де були основні нерестилища, затопили. Риба повинна йти шляхом, вона віками звикла йти в одному напрямку! А греблі перекрили природну міграцію риби. Величезна кількість гине навіть через зміну рівня води від водосховища до греблі! Такі дрібні деталі грають значну роль. Після спуску водосховищ передбачається поступове самовідновлення популяцій цінних прохідних видів риб.

 —  Який стан малих річок, що живлять Дніпро?

— Це трагедія. Цвітіння води в малих річках стало буденним явищем. Одна з причин їх обміління  — водосховища, куди впадають. Рівень водосховищ піднявся до 32 метрів, що катастрофічно зменшило швидкість водотоку. А немає швидкої притоки чистої води — оновлення Дніпра не відбувається. Річку Базавлук буквально силоміць закачують у Каховське водосховище. Тільки на Криворізькому напрямку вже немає Мокрої Сури, зникли Базавлук, Домоткань, Самоткань, Саксагань у верхів’ях. Малі річки привабливі для нересту риби. У XVII сторіччі французький інженер Гійом де Боплан в «Описі України» відмічав таке явище у Самарі: якщо поставити у воду весло вертикально, то воно не впаде, бо там йде щільними косяками риба на нерест. У заплавах річок також вирощувалися великі обсяги овочевих культур.

Дозвільний комплекс — в одну установу

—  Аркадію Григоровичу, водо- сховища — це ж не єдиний аспект в оздоровленні Дніпра?

 — Так. Загалом проблему треба розв’язувати комплексно на законодавчому рівні. Важливо, щоб увесь дозвільний комплекс із користування водними ресурсами був в одних руках — у відповідному управлінні. За радянських часів розорали всі водоохоронні зони, колгоспи отримали додаткову землю. Тепер ці ділянки потрапили в розпаювання. Є закон України про водойми, де прописано: водоохоронні зони в містах і селищах визначає місцева влада. Тому весь Дніпро забудований. Окрім того, що люди не можуть підійти до води, це ще й збільшення стоків, викидів. Дніпропетровськ, наприклад, досі не має проекту з межами природоохоронних зон. Ще приклад. Закон передбачає природоохоронні зони для природних об’єктів. А річка Оріль сьогодні тече не за природним руслом, а  штучним каналом. Ось влада і дає дозвіл на забудову.

—  На Вашу думку, маємо належний моніторинг якості води в ріках чи треба інакше його робити?

— Здійснюється моніторинг як підприємствами, так і водоохоронними службами. Як інакше робити? Не брехати. Поширена практика, коли підприємства дають недостовірні дані.

—  Наскільки багато шкідливого скидається у водойми?

— Ліквідація гребель нічого не дасть, якщо водночас не буде зменшена кількість скидів у річки. Все, що скидається у воду без очищення, вже шкідливе. 

—  То з чого пропонуєте почати рятувати річку?

— Передусім слід визнати, що Дніпро зможе нормально функціонувати лише після спуску водосховищ. Однак нічого не слід робити необдумано. Необхідно розпочати з об∂рунтування доцільності переведення екосистеми річки в природний стан. Ми запропонували програму досліджень, які можуть виконати установи НАН України. Після спуску водосховищ отримаємо 668 тис. га родючих земель. Буде відновлено рибне стадо та підвищено у рази вилов риби. Зможемо створити екзотичний курорт «Дніпровські пороги» для започаткування річкового спорту з екстремальних видів. Швидкість води на дніпровських порогах поверне мелодію ревіння, а  Дніпру — минулу славу.

Наталія БІЛОВИЦЬКА, «Урядовий кур’єр»

ДОCЬЄ «УК»

Аркадій ШАПАР. Народився  1936 р. на Дніпропетровщині. Освіту здобув у Новочеркаському політехнічному інституті. У 1959—1962 рр. працював в Управлінні з видобутку нерудних корисних копалин Чечено-Інгуської АРСР. Понад 40 років працює у наукових установах НАН України у галузі геохімії, природокористування та екології. Член-кореспондент НАН України, доктор технічних  наук, професор,  заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України. З 1991 р. очолює Інститут проблем природокористування та екології НАН України. Має 61 свідоцтво на винаходи та патенти.