Ось і відзначили 77-річчя видатного земляка Василя Симоненка. Як завжди, теплими словами, квітами до могили та пам’ятника поетові в центрі Черкас, Симоненківськими читаннями, урочистим вечором у місцевому театрі… І новим Василевим однотомником, який щойно вийшов у черкаському видавництві «Брама-Україна». Книжка містить, крім творів самого Василя Симоненка (а це — поезія, публіцистика), його листування з багатьма нині відомими вітчизняними письменниками, громадськими діячами, а тоді просто колегами, однокурсниками.
На кожного, хто візьме книжку до рук, чекає чимало приємних відкриттів. Доповненням до друкованих сторінок став диск — на ньому і запис живого голосу Василя Симоненка, і фільм місцевої тележурналістки Катерини Таран про поетову матір Ганну Федорівну Щербань, що подарувала нам митця світового звучання. Є там і запис голосу незабутньої Раїси Кириченко, яка виконує пісні на вірші Василя Симоненка. Цілих п’ять годин записів! Це унікальне видання, варте уваги громадськості всієї України. Не можна не подякувати за нього авторам проекту журналістам Петрові Жуку й Тетяні Калиновській, літературознавцеві Василю Пахаренку та видавцеві Олександрові Третякову. Допомагали здійснити задум і працівники обласного державного архіву на чолі з Тетяною Клименко.
У ці дні людно і в кабінеті-музеї Василя Симоненка, розташованому в приміщенні редакції газети «Черкаський край». Ось твори, його листи, друкарська машинка, до якої торкалися пальці видатного поета. Стіл, за яким творив витязь молодої української поезії. «А чому б, — запитують відвідувачі, — не поповнити досить бідну експозицію музею, скажімо розповідями про ровесників і однодумців поета, про епоху, в яку зростав і мужнів його талант? Доречною тут була б і широка експозиція його журналістських творів, адже вони збереглися в газетних підшивках, у музейних фондах». До цього можна додати й художні полотна, розмістивши їх, можливо, в інших приміщеннях редакції, де працював публіцист, ходив цими коридорами. Про це вголос кажуть колеги-журналісти, літератори, художники.
Ось тільки одна заковика: на приміщення, де сьогодні розташований музей і «Черкаський край» і яке добряче вже зносилося за багато «безремонтних» років, дедалі частіше зазіхають різні потенційні «благодійники», виношуючи плани то відібрати його, то розмістити там ще якусь фірму. Обласна влада, у комунальній власності якої перебуває історичний будинок (це, до того ж, історична й архітектурна пам’ятка), не особливо рветься допомогти привести його в порядок. Правда, в останні роки там замінено дах та вікна, однак піти далі, очевидно, забракло духу. Чи бажання.
Зате процвітає ресторан приватної фірми, розміщений у цьому ж будинку на першому поверсі. З вікна кабінету Василя Симоненка видно, як сюди раз у раз під’їжджають дорогі іномарки, підвозячи до ресторану відвідувачів. І нікому з них не спаде на думку поцікавитися музеєм уславленого земляка, запропонувати допомогу в реставрації приміщення редакції, де й досі пам’ятають Василеву усмішку, проникливий погляд, цінують його поетичний і журналістський талант.