Відтепер релігійні організації зможуть цілком законно відкривати свої навчальні заклади — дошкільні, загальноосвітні, позашкільні, професійно-технічні та вищі. Нещодавно в Україні ухвалили відповідний закон. «УК» проаналізував, наскільки школярі, студенти та їхні батьки, загалом вітчизняна система освіти готові до заснування таких закладів.
Насправді й освітяни, і представники духовенства запевняють, що передовсім цей закон (№498) дасть змогу легалізувати вже наявні школи і дитсадки, засновані церквами. «У Греко-католицькій церкві вже працює понад десяток дитсадків, загальноосвітніх шкіл, заснованих громадськими організаціями, благодійними фондами, приватними особами, — розповідає отець ГКЦ Роман Небожук. — Ці навчальні заклади реалізують у своїй програмі цілісне виховання і плекання особистості на основі євангельських цінностей, українських традицій. Приміром, Український католицький університет. Адже не можна заплющувати очі на реалії в системі освіти. Скажімо, Франція не сприяє розвитку релігійних шкіл, водночас якщо самі релігійні заклади створені та їх підтримують батьки як платники податків, держава визнає такі школи. 40% французьких загальноосвітніх навчальних закладів — католицькі школи».
Індивідуальний підхід до дитини
Як саме організовуватимуть навчальний процес у школах, заснованих релігійними організаціями? Найважливіше, що ці заклади тепер повинні отримати ліцензію та їх контролюватиме Міністерство освіти і науки, тобто вони мають відповідати чинним стандартам освіти. Тут викладатимуть основні дисципліни, як і у звичайних школах. Тож випускники отримуватимуть атестат українського зразка та складатимуть ЗНО з обраних предметів, після чого вступатимуть до будь-якого вишу. Викладачі, скажімо, з мови, математики, фізики чи хімії теж переважно не будуть священиками. Адже в Європі існує багато католицьких шкіл, де немає жодної духовної особи.
Релігійні школи відрізнятимуться лише тим, що школяреві запропонують більше гуманітарних дисциплін, які допомагають всебічному розвитку юної особистості: етику, естетику, культурологію, філософію. Також учень чи його батьки зможуть додатково обрати релігійний компонент.
«Це не означає, що в таких школах готуватимуть священнослужителів, пасторів, зовсім ні, — запевняє отець Роман Небожук. — Це, як правило, не одноконфесійні заклади. Скажімо, в Одесі функціонує протестантська школа, де половина учнів — католики. А в католицькій школі більшість учнів — протестанти або діти з невіруючих сімей. У Бельгії є католицькі школи, де понад 90% учнів — мусульмани».
Тож навчальний заклад, заснований релігійною організацією, зазвичай не нав’язує дитині конкретний релігійний світогляд. Навпаки, пропонує цілісну систему виховання. «Саме цього бракує у звичайних державних школах, які більш стандартизовані й менш націлені на індивідуальний підхід до дитини, — каже панотець. — А це саме те, що приваблює батьків, які, незалежно від віросповідання, віддають дитину до релігійної школи. Тут дитина не лише розвивається всебічно, а й виховується, зокрема патріотично. Адже в нас давно ніхто не займається патріотичним вихованням молоді».
Ідеологія — небезпечна зброя!
Роками із системи вітчизняної освіти поступово вимивали гуманітарну складову. «В університетах почалося скорочення дисциплін, що формують у молоді критичне мислення, — логіки, етики, естетики, філософії, — розповідає старший науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАНУ Оксана Горкуша. — Також кілька років тому з навчальних програм вишів майже повністю вилучили релігієзнавство, що було абсолютним нонсенсом, оскільки ми живемо в полірелігійній, поліконфесійній державі. Натомість в університетах почали лобіювати викладання богослов’я, яке не може бути поза певною релігією. Це велика проблема — ми вбачали в цьому фактично підміну галузі знань пропагандистською».
Не секрет, що Україна, потерпаючи від російської агресії, досі частково перебуває під тотальним впливом церкви сусідньої держави, яка на підсвідомому рівні вкладає вірянам основи «русского мира» та агресивне ставлення до представників інших конфесій. «Досі не можу стерти з пам’яті інцидент, коли так званий батюшка церкви Московського патріархату увірвався до кабінету нашого директора та облив його нецензурною лайкою — за те, що релігієзнавство доручили викладати не йому, а священикові Київського патріархату, — обурюється вчителька однієї зі шкіл Київщини Олена Миколаївна. — Скажіть, яку культуру несе своїм парафіянам така «високоморальна» духовна особа?»
Фахівці визнають: існує небезпека, що саме Московський патріархат, працюючи на імперські амбіції та пропаганду сусідньої держави, почне входити в освітні установи. «Адже православна церква МП перебрала на себе функцію ідеологічної структури при Російській імперії і, контролюючи освіту й науку, замінила собою комуністичний ідеологічний курс. Це дає змогу контролювати свідомість і світогляд громадян, — констатує Оксана Горкуша. — Тому нам треба контролювати створення дитсадків, шкіл та університетів тими релігійними організаціями, котрі формуватимуть у молоді український патріотичний світогляд. Водночас слід уникати суб’єктів, які роками знищували Україну».
Щоб оминути й згубний вплив різноманітних сект, по-перше, МОН перевірятиме якість освіти в таких закладах. А по-друге, у кожного школяра чи студента, який вивчатиме логіку, етику, естетику, філософію, культурологію, формуватиметься критичне бачення. Тож молода людина самостійно свідомо відсіюватиме сектантський «туман».
Виховання починається з родини
У будь-якому разі це проблема не стільки нав’язування релігії, як проблема свободи вибору в освіті. «Лише батьки обирають, до якого навчального закладу відвести дитину: державного, комунального, недержавного, заснованого благодійним фондом, громадською чи батьківською організаціями, спілкою науковців, до мистецької або спортивної школи тощо, — пояснює «УК» отець Роман Небожук. — Головне, щоб батьки хотіли дати дитині якісну освіту і духовне виховання без нав’язування релігії».
Адже центральною особою повинен стати учень або студент. Треба його запитати, де бажає навчатися і яких вихователів прагне мати. Це надає свободу думки, релігії, світогляду, додає толерантного ставлення. «Тому важливо, що держава легалізувала релігійні навчальні заклади, фактично ввела їх в освітній простір, — додає отець Роман. — Це створює конкуренцію в освіті та робить навчання прозорішим».
А що ж робити всім іншим школярам і студентам? Як варіант фахівці радять повернути до навчальних програм релігієзнавство. Проте далеко не всі батьки та окремі представники духовенства усвідомлюють суть цієї дисципліни. Адже релігієзнавство — знання про релігію, її походження, а не навчання релігії. Саме цей предмет допоможе створити толерантне суспільство та в окремих ситауціях навчить підростаюче покоління стати більш цивілізованим, ніж їхні батьки.
Ми в Google+