525 РОКІВ З ДНЯ СМЕРТІ ЮРІЯ ДРОГОБИЧА

ПОСТАТЬ. Нині вже забуто точні дні народження видатних діячів далекого минулого. Зате дати завершення їхньої земної дороги ретельно зафіксовано у давніх манускриптах як данину поваги до заслуг цих людей. Один із них — уродженець Дрогобича філософ, астроном і медик Юрій Донат-Котермак, якому судилася нелегка доля.

Потяг до знань і природний талант дали змогу рано осиротілому хлопцеві з родини солекопа вступити до престижного Ягеллонського університету у Кракові. Складність навчання у ньому засвідчує те, що разом з Юрієм Котермаком почали здобувати освіту ще 207 студентів, із яких лише 66 отримали звання бакалавра і дев’ятеро стали магістрами. Замість того щоб пожинати плоди заслуженого успіху, талановитий випускник вирушив до далекого італійського міста Болонья, куди через брак коштів на проїзд довелося йти пішки.

Найстаріший і найпрестижніший на той час університет Європи фактично складався із трьох вишів: двох юридичних (окремо для італійців та іноземців) та закладу для «вивчення всіх наук, за винятком права», студентом якого став Юрій зі Львова. Саме так записали його ім’я ті, кому назва Дрогобич видалася занадто складною.

Студентське буття українця в чужому місті засвідчує надісланий другові лист від 6 лютого 1478 року: «Доводиться бідувати у клопотах і злиднях. Невеликий щоденний заробіток дістається ціною постійної праці й величезних зусиль. Багато міг би я додатково осягнути в науці, якби не вимушений був турбуватися про найнеобхідніше».

Та всупереч труднощам Юрій Дрогобич не лише успішно здобув звання доктора філософії й медицини, а й став викладачем астрономії та впродовж п’яти років читав лекції в Болонському університеті. У 1481—1482 роках наш земляк був ректором університету «всіх наук, крім права». Вирішальне слово під час обрання на цю посаду, на відміну від нинішніх часів, мали студенти, які голосували за найдостойнішого серед викладачів. Це цілком закономірно, адже ректор середньовічного університету володів усією повнотою цивільної і кримінальної юрисдикції над особами, пов’язаними з вишем. Отож крім суто наукових заслуг і управлінських здібностей, повинен був мати довіру як суддя і чесний розпорядник коштів.

Трактат Юрія Дрогобича «Прогностична оцінка поточного 1483 року» — перша відома друкована книга Європи, яку написав українець. Вона побачила світ за 27 років до ймовірної дати народження першодрукаря Івана Федорова. До речі, дедалі більше доказів того, що «пєрвопєчатнік» не бачених до того в Московії книг не росіянин за національністю і приїхав до «старших братів» із західноукраїнських земель.

У вступі до «Прогнозу» Юрій Дрогобич стверджував, що «хоч далекі від людей простори неба, та не віддалені від розуму людського». У самому тексті є ще крамольніша заява, що «жителям християнських держав загрожує велика небезпека через визиск князями і панами». У часи, коли у всій Західній Європі палали вогнища інквізиції, нагадувати, що всі рівні перед Богом і брати й сестри по вірі, а не всесильна еліта і безправні холопи, було вкрай небезпечно.

1487 року Юрій Дрогобич повернувся до рідного Ягеллонського університету, де його студентом став Миколай Коперник. Саме йому судилося здійснити революцію в астрономії, довівши, що не Земля, а Сонце — центр нашої планетної системи.

П’ЯТЬ РОКІВ ПОЧАТКУ ХХІІ ЗИМОВОЇ ОЛІМПІАДИ

Темні ночі в неросійському Сочі

СКАНДАЛ. У Давній Греції на час проведення Олімпійських ігор припиняли всі війни. А Росія у розпал ХХІІ зимової Олімпіади, що проходила у Сочі, розпочала збройну анексію Криму, цинічно брешучи всьому світу про нібито нікому не відому належність «зелених чоловічків».

Не меншим скандалом ознаменувалися самі спортивні ігри, що стали першими змаганнями найвищого рівня, на яких за прямої участі держави застосували тотальну систему фальсифікації проб на допінг. По завершенні Олімпіади провели міжнародне розслідування, що призвело до анулювання результатів виступів 28 російських спортсменів і втрати командою Росії дев’яти олімпійських медалей. Реакцією путінських властей стало не каяття, а звернення до суду. Він після таємничої смерті двох високопосадовців з російського антидопінгового комітету заявив, що істину тепер встановити неможливо, а тому антидопінгові звинувачення слід вважати не доведеними.

Після такого вердикту вже не дивує, що землі довкола нинішнього Сочі світ визнає «ісконно російскімі», хоч насправді цей край віками населяв народ убихів, який ще за царських часів фізично винищили, а дивом уцілілих депортували до Туреччини.

185 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ДМИТРА МЕНДЕЛЄЄВА

Від сорокаградусної горілки до українських вареників

ГЕНІЙ. Колись дужий козак міг випити кілька кварт горілки, яка зазвичай містила 20% спирту. Лише після того як творець Періодичного закону хімічних елементів довів, що найоптимальніший розчин — 40%, ця концентрація стала обов’язковою. Менделєєв — знавець не тільки хімії, а й українських вареників, статтю про які він написав до знаменитої енциклопедії Брокгауза і Єфрона.

135 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ НИКИФОРА ГРИГОР’ЄВА

Підступне вбивство народного отамана

ПОГЛЯД. На відміну від оспіваного путінським агітпропом «інтернаціоналіста» й ідейного ворога петлюрівщини батьки Махна, який тривалий час вірою і правдою служив більшовикам і навіть завоював для них Крим, за не менш легендарним народним отаманом Никифором Григор’євим міцно закріпилася слава «червоного авантюриста», «бандита» і «погромника-антисеміта».

Насправді махновська армія аж двічі надовго вливалася в червону, а повстанці Григор’єва провоювали під більшовицькими прапорами буквально три місяці на початку 1919 року, після цього підняли так званий заколот. Він не лише поклав край ленінському плану збройної інтервенції до «червоної» Угорщини, де місцеві комуністи саме захопили владу, а й перетворив усю Україну на палаючий від антибільшовицьких повстань край, які аж до червня 1919 року допомагали придушувати махновці.

На відміну від Махна, все навчання якого обмежилося чотирма класами земської школи та «тюремними університетами» з 18-річного віку, Никифор Григор’єв мав ґрунтовну військову освіту та бойовий досвід участі у російсько-японській та Першій світовій війнах. У Маньчжурії він опинився як випускник фельдшерської школи, де селянські діти могли навчатися «казенним коштом», а вступ до Чугуївського юнкерського училища забезпечили здобуті в боях проти японців два солдатські Георгії, звання унтер-офіцера та мінімальний для подальшого навчання освітній ценз.

Та найважливіша різниця між фактично вихованим у тюрмі Махном, який марив ідеями інтернаціоналізму і світової революції, і офіцером-фронтовиком Никифором Григор’євим, який ще до проголошення УНР узявся за українізацію колишньої царської армії, у ставленні до самостійності України. Якщо перший своїми діями фактично посприяв окупації рідного краю більшовиками, то підполковник новоствореної Української армії відмовився служити пронімецькому і проросійському режиму гетьмана Скоропадського й активно долучився до всенародного антигетьманського повстання, перемога якого привела до влади Директорію.

На той час повстанці, очолені Григор’євим у його рідному селі Верблюжка на Кіровоградщині, так само як махновці у Гуляйполі, стали грізною народною армією. Григор’євці контролювали Херсонщину і Таврію з містами Миколаєвом і Херсоном. Отож вимушену згоду Петлюри на передачу самостійно звільненої учасниками повстання велетенської території на півдні України під контроль військ країн Антанти як передумову продовження подальших переговорів Григор’єв розцінив як зраду і заявив, що із 29 січня 1919 року переходить на бік більшовиків.

Директорія після проголошення 22 січня Акта злуки 2 лютого переїхала із Києва до Вінниці, а армія Григор’єва, у боєздатність якої не вірили українські вожді, продемонструвала силу об’єднаних спільною ідеєю українців і змусила французькі війська та грецьких інтервентів утікати додому, покинувши напризволяще союзників-білогвардійців. 8 березня 1919 року формально червона бригада повстанців ввійшла в Одесу, захопивши велетенські трофеї, серед яких кілька бронепоїздів і п’ять новітніх танків, один з яких відправили у «подарунок товаришу Леніну». Це афішували за радянських часів, не уточнюючи, хто зробив щедрий дар.

Більшовики не лише спробували привласнити всі здобуті українцями воєнні трофеї, а й кинулися нещадно грабувати і тероризувати населення на нібито визволених територіях. Відповіддю на протести командувача став наказ його армії йти на допомогу «червоній Угорщині» та невдала спроба чекістів 7 травня 1919 року заарештувати Григор’єва, який уже наступного дня звернувся до українців із закликом до всенародного антибільшовицького повстання.

Воно охопило всю Україну, що змусило Леніна відправити на її упокорення понад 30-тисячну армію надійних чужоземців-карателів і залучити до боротьби із «григор’євщиною» одеських бандитів під орудою Мішки Япончика та інтернаціоналістів-махновців. Саме останні, пообіцявши приєднатися до повстанців, по-бандитськи підло застрелили Григор’єва за кілька хвилин до початку мітингу, на якому два отамани мали оголосити про початок спільних дій проти більшовицьких окупантів. Дивуватися такій підступності не доводиться, бо беззаперечно, що сумнозвісний начальник махновської розвідки Льова Задов згодом став високопоставленим чекістом.

Авторська рубрика лауреата премії ім. Івана Франка Віктора ШПАКА
(«Урядовий кур’єр»)
(ілюстрації надані автором)