Олександра ТИМОЩУК,
для «Урядового кур’єра»
БЕЗКОНТРОЛЬНІСТЬ. Багато хто з телеглядачів обурюється з приводу вторгнення рекламних роликів у трансляцію фільму, телепередачі або випуски новин. Проте не всі знають, що це не завжди відбувається законно. Тож спробуємо проаналізувати проблемні питання телереклами, посилаючись на власні спостереження і чинне законодавство.
Спершу згадаємо про любителів спорту, які в очікуванні результатів матчів чи змагань не пропускають жодного випуску спортивних теленовин. Зазвичай їх трансляція не обходиться без нагадування про спонсорів, серед яких лідерство утримують марки горілчаної продукції. Як на мене, аналогія між алкоголем та спортом не дуже доречна, а якщо бути відвертою, то навіть аморальна. Більш того, таке спонсорство заборонене Законом «Про рекламу» (п. 6 ст. 5), який виключає будь-яку можливість випускати програми й передачі новин за спонсорські гроші. Та телевізійники на це чомусь не зважають.
Можливо, тому що ці порушення не надто дратують телеглядачів, як, скажімо, тривалість і зміст рекламних роликів, якими заповнений весь телеефір. Адже нині без показу пральних порошків, зубних паст, пива, бритв, косметики чи корму для домашніх тварин неможливо уявити сучасне телебачення. Особливо це дратує, коли рекламування послуг і товарів перериває перегляд художніх фільмів, серіалів, спортивних змагань чи концертів. І хоча законодавством робити це дозволено, але так, щоб не завдати шкоди цілісності й змісту того, що транслюється. Гадаю, багато телеглядачів після чергового перегляду довготривалого рекламного блоку із збільшеною гучністю звучання, що теж заборонено законом, часто забувають, про що до цього моменту йшлося.
Для прикладу, у наших найближчих західних сусідів — поляків — попри приділення досить значного відрізку ефірного часу транслюванню реклами, ніхто не наважується вставляти її посеред фільмів і телепередач. Не так часто, як в Україні, такі спроби зустрічаються і у росіян, а тим більше — білорусів. Адже там, окрім бажання керівництва телеканалів заробити гроші, ще й цінують час та увагу своїх телеглядачів. За кордоном значно ефективніше працюють контролюючі органи, які ретельно відслідковують порушення телевізійниками рекламного законодавства. Тому якщо у спеціальному законі вказано місце й тривалість реклами, за будь-які відхилення від цих норм керівництво телеканалів одразу ж притягають до відповідальності.
Як бачимо, українським контролюючим органам не дуже добре вдається так оперативно працювати, і багато в чому не лише через небажання сумлінно виконувати свої обов’язки, а й через неузгодженість вітчизняного законодавства. Адже, наприклад, як можна точно встановити, чи транслювання реклами відбувається з порушенням існуючого ліміту, якщо у ст. 13 Закону «Про рекламу» сказано: «час мовлення, відведений телерадіоорганізацією будь-якої форми власності на її показ, не може перевищувати 15% обсягу мовлення протягом астрономічної доби»? Сумніваюся, що в Україні знайдеться людина, яка почне в такий спосіб вимірювати тривалість реклами.
Попри це сьогодні навіть дитині зрозуміло, що її в ефірі забагато. І хоча контроль за дотриманням рекламного законодавства згідно із законом здійснює чимало служб та органів — Антимонопольний комітет, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, Міністерство фінансів, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань містобудування та архітектури, відчутних результатів від їхньої роботи поки що не видно. Тож телеглядачам нічого не залишається, як миритися з рекламними «витівками» телевізійників, які збагачуються за рахунок їхньої уваги й терпіння.