Доля українських гірників, які тяжко працюють на занедбаних шахтах, владі не байдужа. У Міністерстві енергетики та вугільної промисловості активно за участі громадськості напрацьовують заходи, що мають на меті ефективно реструктуризувати вугільну галузь.
Як наголошували під час відеоконференції в комунікативному центрі уряду, де фахівці Міненерговугілля представляли регіонам концепцію державної цільової економічної програми реформування вугільної промисловості до 2020 року, у міністерстві вважають за доцільне ліквідувати та законсервувати певні шахти, створити сприятливі інвестиційні умови для приватизації шахт протягом 2015—2016 років, забезпечити самоокупність і збільшити видобуток вугілля та поетапно зменшити до 2020 року державну підтримку до мінімального обсягу тільки на водовідлив та захист навколишнього середовища.
Потрібні кошти на розвиток
Начальник управління технічної політики у вугільній промисловості Міненерговугілля Олександр Коровка уточнив, що на 35 державних шахтах працює понад 51 тисяча осіб. «Здобутки гірників — майже 4 мільйони тонн видобутого з початку року рядового вугілля, або 78% запланованого, а це мінус понад мільйон тонн. За 6 місяців орієнтовні збитки від господарської діяльності становлять майже 1,9 мільярда гривень. Дотація на собівартість у держбюджеті — 400 мільйонів гривень. Тож різниця півтора мільярда свідчить про нестачу у підприємств можливостей для розвитку. Майже 96% шахт понад 20 років не проходили реконструкції. Із 7 тисяч одиниць основного стаціонарного обладнання нині дві третини фактично відпрацювали виробничий потенціал», — констатує представник міністерства. Він каже, що концепція дає три варіанти можливого подальшого розвитку подій в галузі.
«Перший — залишається те, що є нині: часткова державна підтримка на собівартість. А це майже 1,9 мільярда гривень збитків, що може призвести до хаотичного припинення діяльності підприємств, тож у 2016 році їх залишиться 6—7.
Другий варіант — часткова державна підтримка на собівартість, надання коштів на закриття, консервацію певних шахт і техніку безпеки. Це дасть змогу зберегти основні фонди і кадри, уникнути соціального вибуху. Водночас залишиться низькою інвестиційна привабливість шахт, не буде стимулу нарощувати видобуток вугілля через наявність держпідтримки.
І нарешті варіант №3 — короткострокове на період 2015—2016 років надання коштів на собівартість і на технічне переоснащення підприємств. Ці гроші виведуть їх на беззбитковий рівень, і вони будуть привабливі для приватизації», — уточнює Олександр Коровка.
Відокремити живе від мертвого
Він називає третій варіант оптимальним і розказав, як його реалізувати. «Потрібно розділити підприємства на категорії: перспективні (які мають значний запас, кадри, програму розвитку, що дає змогу найближчим часом вийти на беззбитковий рівень роботи) та неперспективні (де немає запасів або виведення їх на беззбитковий рівень потребує значних часу і капітальних вкладень). Неперспективні шахти підуть на консервацію, а перспективні об’єднаються в державну вугільну компанію, щоб зменшити адміністративні витрати та собівартість.
Уся програма до 2020 року потребуватиме понад 27 мільярдів гривень (від приватизації, державні кошти, кошти інвесторів). Очікуваний результат — збільшення видобутку вугілля на 80%, досягнення видобутку майже 16,5 мільйона тонн рядового вугілля, зменшення собівартості продукції на 40%. У програмі реформування вугільної галузі, яку представимо після того, як всі підприємства нададуть звітні дані за підсумками першого півріччя, буде деталізовано надання коштів у розрізі шахт на технічне переоснащення», — інформує Олександр Коровка.
Перший заступник голови громадської ради при Міненерговугілля Анатолій Татаринов підтримує курс відомства на реструктуризацію галузі. Він констатує, що проблеми в галузі особливо гостро почали відчуватися з початком приватизації.
«Насамперед приватизовували коксохімічні заводи та металургійні комбінати. А сировина — вугілля коксівних марок — залишилася в державі, й для того, щоб було вигідно користуватися нею, нові власники через державні органи лобіювали дотацію в бюджеті на собівартість вугілля. Тож вони отримували сировину з мінімальними затратами, дешеву продукцію, добре почувалися на ринку й мали прибуток. Потім приватизували майже всі енергогенеруючі компанії, які працюють на вугіллі. Розумні люди купували паралельно і сировинну базу. А в держави залишилися здебільшого шахти, які дуже дотаційні, адже працюють у складних геологічних умовах і апріорі не можуть давати прибутків», — каже він.
І додає, що 35 державних шахт видобувають одну марку вугілля — Г (газове). «Два роки тому ми мали профіцит цієї марки вугілля майже 7 мільйонів тонн на рік. Навіть разом із Китаєм планували будувати завод із газифікації цього вугілля на Луганщині. Але війна змінила ситуацію», — констатує Анатолій Татаринов.
За його словами, слушна пропозиція міністерства відокремити живе від неживого.
«Наша біда в тому, що ми всі роки вкидали гроші в ті шахти, які потребували величезного ресурсу, і дійшли до того, що зарплату виплачували з держбюджету. А мали б фінансувати модернізацію. Із 35 шахт 22 повинні працювати, бо мають запаси, їм потрібно дати трохи грошей на технічне переоснащення або знайти інвестора. 6 шахт, що мають запаси на півроку-рік, слід ліквідувати і в бюджеті передбачити гроші на виплати шахтарям, яких звільнятимуть. Решту шахт, які мають великі запаси вугілля, але й потребують величезних фінансових вливань, потрібно ставити на консервацію доти, доки інвестор або держава змогли б вивести їх на шлях рентабельності. Нині треба розумно вирішити, що з якими шахтами робити», — переконаний Анатолій Татаринов.
Думками щодо реформ у галузі поділився перший заступник голови профспілки працівників вугільної промисловості Валерій Мамченко. Він каже, що раніше було 38 програм, але жодну не виконали, бо їхню реалізацію планували за наявності коштів.
«Економія грошей на технічному переоснащенні призвела до того, що вугільна промисловість ходить із простягнутою рукою і просить гроші на зарплату. Можна хоч 5 мільярдів гривень направити на переоснащення. Це знизить собівартість, і всі соцпитання вирішаться автоматично. Наша профспілка погодилася із пропозицією міністерства щодо реформ, розраховуючи на те, що хоч щось зроблять. Інакше купуватимемо імпортне вугілля, яке дорожче за наше на 40 доларів. І наші приватники змінять свою ціну на вугілля. Є ще й інший момент: у нас нема інфраструктури, щоб імпортувати десятки мільйонів тонн вугілля, які втратимо, якщо втратимо державні шахти», — каже він.
Експерти кажуть, що розрахунки свідчать: вугільна промисловість вигідна країні. І нагадують, що приватники не дотують тонну вугілля, як держава, а спрямовують гроші на розвиток — у якість і кількість. Очевидно, що зіпхнути шахти приватникові не вийде — вони у непривабливому стані. Тому треба обов’язково передбачити кошти на реанімування шахт, бо без енергії й металу не працюють оборонні заводи, що нині дуже актуально.