ЗАКОНОДАВСТВО

Угіддя стають реальною власністю,  а фермерство перетвориться на прибутковий бізнес

Україна є лідером із запасів чорнозему і має все  необхідне для того, щоб вийти на позиції одного  з аграрних лідерів сучасного світу.

2011 рік має стати періодом побудови нової нормативно-правової бази захисту прав та інтересів інвесторів, впровадження сучасних механізмів промислової політики та надання державної підтримки високотехнологічним підприємствам та секторам економіки.

Щорічне звернення Президента України  до Верховної Ради України

Антон СИМОНЕНКО,
економіст

Влада зважилася на одну з найсерйозніших реформ — земельну. Її завдання — підняти добробут села, перетворити аграрну галузь на прибутковий бізнес, а фермерські господарства — на успішні підприємства зі сталим доходом. Це можливо за умови, якщо селяни стануть справжніми власниками паїв, а земля буде не лише родючим чорноземом, а й фінансовою цінністю, котра, як кажуть економісти, «приведе у село гроші».

В українців склалися різні стереотипи земельної реформи, а відтак — і ставлення до неї. Однак думки всіх громадян збігаються в одному — на селі мають відбутися принципові зміни: нині селяни є рабами свого земельної паю, працюють за копійки, заледве животіють і самі фермерські господарства. Урядові експерти, вивчивши світовий досвід, а також ситуацію в аграрній сфері, запропонували пакет пропозицій, фактично — комплекс якісних змін в аграрному секторі, які лягли в основу системної, виваженої земельної реформи. Іншими словами — нинішня реформа реалізує більшість тих очікувань, які сформувалися в аграріїв. Тому головне завдання авторів пакета законів — розвінчати ті міфи та негативні стереотипи, що склалися в суспільстві.

Рільництво без інвестицій — це середньовіччя

Земля — селянам, фабрики — робітникам… Уявіть, що відбулося б з машинобудівним заводом чи металургійним комбінатом, якби його віддали «на поруки» робітникам. При цьому завод — занедбаний і не має права ні заставити його для отримання кредиту під розвиток, ні продати. Інвестиційних коштів у нового власника також жодних, бо власник — це робітник, який живе від зарплати до зарплати, тоді як для виготовлення продукції потрібні кошти, і чималі.

Саме в таку ситуацію потрапили українські аграрії. Вони володіють матеріальним активом, тобто земельною ділянкою, на якій вирощують урожай. Без отримання повних прав ця власність є мертвим капіталом, вона не складає цінності як фінансовий актив. Ні продати, ні кредиту не взяти. Де ж тоді новоявленому фермерському господарству брати кошти для запуску сезонного циклу виробництва? Тобто на насіння та засоби захисту? Крім того, для підвищення ефективності потрібна ще й дорога техніка: аби розрахуватися за найнеобхідніше устаткування, аграрії — за нинішньої екстенсивності праці — повинні працювати від 14 до 20 років, і при цьому віддавати все зароблене на погашення боргу. Якщо говорити відверто, то проведена за президентства Леоніда Кучми реформа нічого в колгоспній системні ведення господарства не змінила, держава лише зняла з себе відповідальність за справи на селі. Створена Сталіним на початку 30-х років минулого століття модель управління аграрною сферою працює і досі, правда — в погіршеному варіанті, накульгуючи на всі ноги.

Ключ до розв’язання проблем полягає у впорядкуванні прав власності. Встановлення права продажу землі розширює можливості аграрного сектору, з’являється капітал, необхідний для прискорення економічного зростання.

Наведу прості цифри:

— сьогодні кадастрова грошова оцінка сільськогосподарських угідь складає 12 тис. грн/га;

— загальна кількість сільськогосподарських земель — 41,6 млн га.

Неважко порахувати, що сукупна вартість усіх с\г угідь 468,8 млрд грн, і це лише за даними кадастрової, тобто заниженої, оцінки.

468,8 млрд грн — це фактично півтора державних бюджети країни. Експерти стверджують, що згідно зі світовою практикою, щорічно продається до 10% земель, а це щороку приблизно 47 млрд грн інвестицій в економіку. До цієї суми можна сміливо додавати ще й 250–300 млрд грн кредитних ресурсів, що будуть спрямовані в аграрний бізнес одразу після проведення земельної реформи.

Потужний інструмент створення нового

Українське село, отримавши небачені раніше кошти, вибереться з колгоспних чобіт і стане дійсно фермерським. Це означає зростання продуктивності праці, а отже — збільшення особистих доходів. Такий шлях пройшли спершу Сполучені Штати, пізніше — більшість країн Європи. Відомий економіст Ернандо де Сотто, дослідник тіньового капіталу, писав, що саме з реформою прав власності, в тому числі і на землю, були пов’язані надзвичайно важливі зміни, котрі досі керують економічним зростанням США. «Американська власність, земля, перестали бути засобом збереження застарілого економічного порядку, і стала потужним інструментом створення нового», — пише де Сотто.

Новий економічний порядок — це не одноразовий і масовий перепродаж землі латифундистам, як це намагаються показати ліві, це наділення селян справжніми правами власника, а також і ринковими інструментами, що вже існують в інших сферах економіки, — в банківській системі, на ринку машинобудування та хімічної продукції для аграріїв. Тому реалізація популістських гасел «про захист селян» та їхніх земель — означає консервацію нинішньої перманентної кризи на селі, коли за важко відпрацьований сезон селянин отримує машину цукру, а машину зерна — як плату за оренду за пай.

Якщо логічно розвивати тему «захисту інтересів селян», як це подають «червоні», то треба чесно сказати: власниками майже 80% земельних паїв є громадяни пенсійного та передпенсійного віку. Люди потребують лікування, покращення побутових умов, а як плату за пай отримують копійки.

Треба чесно сказати і про те, що сьогодні 1,46 млн га земель використовується без достатніх правових підстав. Це землі, що не успадковані відповідно до чинного законодавства, не витребувані земельні частки, паї тощо. Власники та держава недоотримують 0,5 млрд грн орендної плати та земельного податку на ці землі.

Щороку майже 2 млн га орних земель не використовуються через те, що ними володіють люди похилого віку, або земельні паї перейшли у спадщину особам, що проживають у містах та  навіть інших країнах.

Приблизно 2/3 договорів оренди на земельні ділянки укладені на термін до п’яти років, що однозначно не сприяє бережливому господарюванню. Загальна площа таких земель на сьогодні складає 13,3 млн га.

«Захист інтересів селян» у цьому випадку означає збереження рабовласницького ладу на селі та поповнення кишень тих осіб, яким вдається наживатися на пробілах законодавства та на існуючому досі мораторії з продажу землі. Тоді як земельна реформа змінить становище власників паїв. Почнемо з того, що плата за оренду паїв зросте до ринкового рівня, тобто приблизно в чотири рази, і виплачуватиметься винятково грішми. Жодного бартеру.

Відбудеться повна легалізація прав на землю, що означає припинення незаконного використання сільгоспземель — без належних правових підстав.

Збільшаться доходи державної скарбниці завдяки виведенню ринку з тіні. Відновлення земельних аукціонів з продажу земель державної власності уможливить збільшення доходів у бюджети різних рівнів.

Підвищення інвестиційної привабливості аграрного ринку дасть можливість перенаправити фінансову активність у сферу виробництва, тобто фермерські господарства.

Проведення реформи санкціонує стійке землекористування за рахунок консолідації сільгоспугідь, а введення державного мита дасть змогу запобігти фінансовим спекуляціям із землею. Зокрема, при перепродажі паю протягом перших п’яти років з моменту купівлі учасникам угоди доведеться сплатити держмито в обсязі від 60% до 100% від балансової вартості. І ще один принциповий момент: заборона на купівлю земель сільгосппризначення іноземцями.

Частина українських селян мріють про реформу, яка перетворить кожного з них на латифундистів або, щонайменше, на досвідчених і, найголовніше, заможних фермерів. Розділ фантастики у земельній реформі відсутній, але всі інші — реальні — очікування збудуться. Земельна реформа дасть українському селянинові право вибору: або отримати стартовий капітал і присвятити себе чомусь іншому, дати дітям освіту тощо, або працювати в аграрному бізнесі. Чи може комусь кортить захищати «колгоспний рай»?..

Чимало реформ є складними з точки зору економічного впровадження. Земельна реформа має лише політичні ризики. Уряд, у якого не достатньо політичної волі, підтримки у суспільстві, боїться братися за настільки грандіозні зміни. Набагато простіше заховатися за розв’язання дрібних проблем. Однак нинішня правляча команда вважає своїм обов’язком створити для села умови для цивілізаційного прориву: на дворі час нанотехнологій, а в 95% українських сіл досі немає ні централізованих водогонів, ні каналізацій у будинках, ні інших зручностей. Про наявність асфальтопокриття і згадувати не буду. Наше село занепадає і вимирає. Земельна реформа, перетворення аграрництва з рабської праці на бізнес, підвищення доходів самих аграріїв — це ті зміни, які відповідальна влада повинна дати своїм громадянам. І влада їх пропонує.