Доки Україна відвойовує свої території на Донбасі, у Криму укріплює позиції окупаційна влада, яка у різний спосіб «зачищає» півострів від інакодумців та силоміць привчає людей мовчати. Усіх, хто підтримує Україну, контролює ФСБ, а журналістів допитують у Слідчому комітеті, кримські татари зазнають переслідувань і репресій. А щоб кримчани розуміли, що тут ніхто не жартуватиме, вриваються в їхні будинки, проводять обшуки і виявляють принаймні «заборонені» книжки. Після цього — арешт та ув’язнення. Інколи люди раптово зникають.
Як повернути Крим, чому не можна допускати повної блокади півострова, однак варто обмежити постачання продуктів харчування, розповів в ексклюзивному інтерв’ю «УК» голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат ЧУБАРОВ.
Преференції для обраних
— Життя у Криму. Яке воно сьогодні?
— За рік окупації в Криму змінилося все. Говорячи про те, що відчувають люди, то загалом кримське суспільство впало в стан страху. Люди не лише не впевнені в завтрашньому дні, а й в особистій безпеці. Адже все життя їхнє та близьких пов’язане лише з одним: як окупаційна влада сприймає цих людей — як прихильників анексії чи ні.
Для окупаційної влади головне — вкоренити у кримському суспільстві страх перед владою. Це ніби повернення радянських часів, але в гіршому вияві. Якщо за радянських часів люди, не згодні з режимом, могли обрати якусь нішу, як-то конформізм, і знаходити можливість виживати, то в нових умовах вони зобов’язані постійно демонструвати свою публічну лояльність до влади.
Оскільки кримські татари здебільшого не сприймають окупацію й демонструють це з перших її днів, то російська влада обрала нас своїм головним об’єктом, до якого застосовує системні репресії й дискримінацію.
— Кого це стосується насамперед?
— Ідеться про представників багатьох галузей: учителів, журналістів, людей, які більш-менш помітні в суспільному житті, релігійних діячів. У школах пройшли чистки, і вчителі, які не змогли змусити себе виписувати, скажімо так, «правильні» програми, мають або переломити себе, або піти з роботи.
Щодо релігійних громад, то найбільші преференції нині отримує російська православна церква. При цьому утискають мусульманські громади, фактично заборонено католицькі та греко-католицькі, витісняють з Криму Українську православну церкву Київського патріархату.
Ті засоби масової інформації, де журналісти зберігають гідність і не можуть біле називати чорним чи навпаки, просто не перереєстровують. Це стосується всіх кримськотатарських ЗМІ, зокрема дитячих журналів, за винятком державних, тобто тих, які фінансуватиме місцева влада. Тож усі незалежні кримськотатарські ЗМІ мають припинити діяльність з 1 квітня, бо їх не перереєстрували. Насамперед велика загроза закриття незалежного кримськотатарського каналу АТР. Це єдиний канал з кримськотатарським мовленням на весь світ. Крім того, у Криму лише АТР продовжує вести мовлення також українською.
— Хоч би там як, люди зазвичай уміють пристосовуватися до умов та якось виживати.
— Якщо у перші місяці окупації багатьом у Криму здавалося, що можна продовжувати свою діяльність, залишаючись самим собою, тепер стало зрозуміло, що це неможливо. Влада бере таких людей на замітку і не дає їм спокою. Це стосується не лише кримських татар. Ідеться про безпідставні вторгнення в будинки, обшуки за надуманими підставами. Шукають зброю, наркотики, книжки, які, на їхній погляд, суперечать законодавству Росії.
— Про яку літературу йдеться?
— Здебільшого про книжки релігійного змісту. В Росії дуже великий перелік забороненої літератури, у якому понад 2,5 тисячі найменувань. І там є розділ релігійної літератури, до якого входить ісламська, християнська, буддійська тощо. Але (і це правда) розпочали з масованої атаки на ісламські заклади та громади.
Варто зауважити, що майже всі книжки, які вилучали у кримських татар, були з історії чи питань ісламу, і всі свого часу в законний спосіб видавали зокрема й у Москві. Але під різними приводами ці книжки через суди забороняли. На момент вторгнення в Крим у Росії вже був сформований перелік забороненої літератури.
Віруючих людей притягують до відповідальності, зокрема й кримінальної, лише за те, що вони поділяють окремі течії в ісламі.
— Торік Володимир Путін підписав указ про реабілітацію кримськотатарського народу. Це чергове «загравання» із кримськими татарами?
— Справді, на рівні російських високопосадовців час від часу лунають декларації, які, на їхню думку, мають не лише подобатися кримським татарам, а й переконати світ у тому, що Кремль дбає про кримських татар. Оскільки вони теж знають наші очікування за 23 роки, коли Крим був українським.
Проблема в тому, що ці 23 роки нашого повернення були складними, особливо через відсутність цілісної внутрішньої політики України щодо Криму і особливо до кримських татар. Кримська ж влада, спираючись на офіційний Київ, опікувалася лише інтересами кількісної більшості кримського суспільства — етнічних росіян, дуже часто нехтуючи проблемами кримських татар та етнічних українців. Це правда.
Тому в значної частини людей сформувалося розуміння того, що за 23 роки Київ фактично нічого не робив для підтримки цих людей. Це одна із причин слабкості Києва щодо збереження Криму в складі України. Росіяни це дуже добре знають, тому час від часу лунають певні декларації. Скажімо, Путін підписує указ щодо реабілітації репресованих народів або виступає із заявами, в яких стверджується, що у Криму поряд із російською державними мовами будуть українська та кримськотатарська. Але потрібен час, щоб ті, хто повірив цим обіцянкам, переконалися, що це лише декларація. А реальне ставлення до мов протилежне.
— Чи змінив цей документ щось у реальному житті?
— Цей наказ пустишка, оскільки реабілітація мала б передбачити дуже багато конкретних заходів. Серед іншого повернення всіх історичних назв, які були змінені після депортації кримськотатарського народу, а це тисячі топонімів. В результаті Білогірськ треба перейменувати у К’арасувбазар, Гвардійське — у Сарабуз тощо. Загалом це було б повернення кримськотатарського духу, а РФ на таке не піде.
Також реабілітація означає встановлення конкретних правових норм, які б вирішили питання компенсацій людям, що пережили депортацію або народилися за часів спеціального комендантського режиму — у вигнанні. Уже не кажу про правовий статус кримських татар як корінного народу півострова. Такого теж немає. І таке інше.
Небажана лояльність
— Але ж у Криму залишаються люди, які ще недавно були не згодні з анексією. Якщо вони раніше прагнули, щоб їхні діти навчалися в українських школах, то нині їхня позиція змінилась. Як окупантам вдалося їх переконати?
— Тиск та залякування. Батьків дітей, які навчались у провідних українських гімназіях, викликають і кажуть, мовляв, навіщо вам демонструвати свою лояльність до Незалежної. Якщо ви наполягатимете, щоб ваші діти продовжували навчатись українською мовою, то це може неправильно оцінити влада.
Також знаходять групи батьків — етнічних українців, які працюють в органах влади, що вже самі серед таких татів і мам проводять певну роботу. Тобто їх провокують, скликають зібрання та змушують змінити свої переконання. Це цинізм, це дуже підло. Всі все розуміють, але ніхто не може цьому протидіяти, оскільки небезпечно. Якщо людина не погодиться прийняти «правильну» позицію, її звинуватять у чому завгодно і знайдуть можливість запроторити до в’язниці.
— На вашу думку, чи має Москва стратегію розвитку півострова?
— Вона бачить Крим як військовий плацдарм, тобто південний форпост російської держави.
Крим оснащується досконалим військовим обладнанням, там дислокуються ті види озброєння, яких раніше не було на півострові, — сучасні ракетні комплекси, і вона все робитиме, щоб витіснити людей звідти.
— ЗМІ постійно поширюють інформацію, що так звана кримська влада націоналізує майно українських компаній. Скільки об’єктів уже відібрали?
— За різними даними, понад 250. Проте для кримської економіки це дуже багато. Ці процеси стосуються не лише інтересів бізнесу, а й міжнародного права. Проте це робили у настільки брутальній формі, що в мене немає сумнівів: усе майно повернеться через визнання цієї націоналізації недійсною.
— Чи не стосувалася ця націоналізація простих кримчан, у яких є власний невеличкий бізнес?
— Націоналізація ще не стосувалася безпосередньо людей, які мають невеличку власність і живуть у Криму. Не можу сказати, що у когось із кримчан відібрали дім.
Окупаційна влада прийшла у Крим із власним баченням півострова. У певних російських олігархічних кіл є власне бачення розвитку морського узбережжя, інших цікавить аграрний сектор тощо, а все, що не вписується у це бачення, має бути знесено й знищено. І тут уже починається другий етап, який стосується десятків тисяч людей, які мали готельчики, ресторани, кафе. Потрібно розуміти: це не просто чиясь власність, а спосіб заробітку і утримування сімей.
Наразі бачу, що росіяни підбираються до тих чи інших територій і затверджують так звані плани реконструкції й розвитку. Ось тільки за дуже привабливими гаслами і обіцянками перетворити узбережжя Криму на другу Анталію прихована проста і конкретна мета — захопити землю.
Роз’яснити позицію
— Останнім часом у суспільстві часто лунала думка про повну блокаду півострова. Але чи може такий кардинальний крок допомогти повернути Крим?
— Я не прихильник тотальної блокади Криму. По-перше, треба відштовхуватися від того, що більшість людей, які живуть у Криму, — наші громадяни, і не просто формально, а за духом. Держава завинила перед ними, оскільки не змогла їх захистити. Якщо ми серйозно думаємо про повернення Криму — хочеться вірити, що й усі саме так думають, оскільки це не просто державне завдання, а питання життя чи смерті України. І я це кажу не лише тому, що кримський татарин, а знаю: якщо будь-яка держава під натиском здає свою територію, то вона має готуватися до більш руйнівних наслідків. Ми повинні говорити, що повертаємо територію і людей. Коли приймаємо рішення, які негативно позначатимуться на житті цих людей, то маємо пояснити, чому ми це робимо.
Пасажирське сполучення потрібно спростити. Люди з українським паспортами повинні мати змогу перетинати адміністративний кордон. Сферою безпеки чи тероризму хай замаються відповідні служби.
Інша ситуація, коли говоримо про торгівлю і постачання товарів. Я не прихильник безмежної торгівлі, як це нині є, але не бачу можливості для тотальної блокади. Бо вона призведе до нерозуміння такого кроку.
Те, як це відбувається, ганебно. Не бачу там інтересів держави чи жителів Криму. Думаю, що мав би бути певний перелік продуктів (умовно називаю його гуманітарним: борошно, цукор, олія тощо), продукти першої необхідності в обсягах, які б не давали змоги за наш рахунок годувати там армію. Нині на півострові налічується понад 35 тисяч російських військових. Вони теж їдять м'ясо і п’ють молоко, яке Україна туди постачає. Але тоді хай окупаційна влада думає, як їх прогодувати. Якщо з України йде, наприклад, кількість м’яса, достатня лише для споживання цивільним населенням і його немає в продажу, то, мабуть, його варто шукати у військових частинах.
Дуже важливо, щоб люди, у яких не вистачає духу сказати владі, що вони про неї думають, щоб вони принаймні зрозуміли, що обманулись. Вони ж казали що Росія все вирішить без України — хай вирішує. Вони казали, що в Крим мільйонами поїдуть туристи — хай їдуть. Інакше як ми навчимо людей наступного разу робити об’єктивний громадянський вибір?
Ірина ПОЛІЩУК,
«Урядовий кур’єр»
До речі. Відучора кримськотатарський канал АТР припинив мовлення через те, що окупаційна влада не надала ліцензії.
ДОСЬЄ «УК»
Рефат ЧУБАРОВ. Народився 1957-го в Самарканді Узбецької РСР. Закінчив Московський державний історико-архівний інститут за спеціальністю історик-архівіст.
Із травня 1999 року — заступник голови Ради представників кримськотатарського народу. З 2006-го — член Ради з питань етнонаціональної політики. З 2009 року — президент Світового конгресу кримських татар. Народний депутат України 3, 4, 5 скликань. Депутат кількох скликань Верховної Ради Автономної Республіки Крим. З 1991-го по 2013 рік — заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу. З жовтня 2013-го — голова Меджлісу кримськотатарського народу.
Ми в Google+