27 серпня «брат» таки поставив на диби всю Україну: почав відкриту агресію на південному сході. Кордон перейшли колони бойової техніки з десантом і захопили кілька населених пунктів. Україна звернулася до Ради безпеки ООН з проханням зупинити російську агресію.
«Росія почала пряме військове втручання за рахунок своїх регулярних збройних сил, — заявив на терміновому засіданні Ради безпеки ООН в. о. представника України Олександр Павліченко. — Ми звертаємося до Ради безпеки ООН, щоб вона виконувала те, що написано в Хартії ООН: щоб агресію було зупинено проти суверенного члена ООН».
Він попросив міжнародної підтримки, а Росію закликав встановити ефективний контроль на українсько-російському кордоні за допомогою ОБСЄ, аби військове озброєння та жива сила не змогли потрапляти до сепаратистів. Мовляв, не може ж світова спільнота «стояти і дивитися, як порушується і знищується міжнародне право».
На жаль, світова спільнота справді «стоїть і дивиться». Складається враження, що нинішня ООН нічим не відрізняється від Ліги націй напередодні Другої світової війни. Бо як інакше можна трактувати відсутність результатів майже двох десятків зібрань Радбезу ООН з українського питання. Щоразу дипломатам бракує якихось фактів. Втрати Криму, руїни на сході країни із сотнями жертв серед мирного населення і військових, озброєних до зубів бойовиків світові, вочевидь, замало.
Інакше б не стало безрезультатним і останнє засідання Радбезу, де одним делегаціям усе видно, як у білий день, а для інших панувала суцільна пітьма. Якщо постійний представник США Саманта Пауер бачить у Росії агресора і закликає зупинити конфлікт, звинувативши саме Росію в ігноруванні принципів Хартії ООН і нехтуванні правилами міжнародного співтовариства, то чимало делегацій вважають за потрібне відбутися туманними заявами і закликами до миру.
Скажімо, постійний представник Франції при ООН Жерар Аро заявив, що ЄС посилюватиме санкції проти Росії тоді, коли ескалація кризи в Україні буде посилюватися. І це попри те, що Франція визнає «присутність російських солдатів на території України і їхню пряму участь поруч із сепаратистами в оточенні Новоазовська». Чергові заяви стосовно того, що «Росія має поважати суверенітет України, зупинити свою підтримку сепаратистів і прийняти двостороннє припинення вогню», як і заклики до діалогу, повисли в повітрі.
До якого діалогу і з ким закликають Україну, стало ще зрозумілішим після виступу постійного представника Росії Віталія Чуркіна. Той побачив причину ескалації збройного конфлікту в «безрозсудній політиці української влади». Навіть мирний план Петра Порошенка яструб путінської дипломатії назвав «кроком до подальшої ескалації, оскільки він обумовлював перемир’я капітуляцією ополченців», — цитує УНІАН. Мовляв, сепаратисти не можуть «просто так здати зброю і повернутися на територію Росії». Підкреслимо: він саме так і сказав «повернутися», а не попросити притулку чи перетнути кордон.
Мабуть, від Росії можна почути правду лише в обмовках. На них варто зважати і представникам світової дипломатії. А ще керуватися у своїх діях даними розвідки НАТО.
Тож доводиться лише дивуватися: які ще докази потрібні заступникові генсека ООН з політичних питань Джеффрі Фелтману для підтвердження інформації про вторгнення російських військ в Україну? Його запевнення, що ООН не має незалежних можливостей підтвердити ці повідомлення, а Росія рішуче їх заперечує, не є вагомим аргументом. Якщо ОБСЄ готова направити членів моніторингової місії організації в Маріуполь і Новоазовськ, щоб отримувати достовірну інформацію, то нехай не зволікає. Є ж в Україні спеціальна моніторингова місія ОБСЄ. Інша річ, що її роботу повсякчас блокують сепаратисти. Про це також має знати світова спільнота. Як і про те, що кожен день нерішучості та зволікань з її боку коштує Україні десятків життів і наближає гуманітарну катастрофу на сході країни.
Ми в Google+