Президент Української зернової асоціації (УЗА) Микола Горбачьов під час недавньої пресконференції зазначив: тенденція — стале зростання обсягів виробництва та експорту зернових. Якщо торік було вироблено загалом 92 мільйони тонн зернових та олійних, то на наступний аграрний сезон аналітики УЗА очікують приблизно 94 мільйони тонн.

У перспективі можливе зростання до 100 мільйонів тонн, а експорт сягне 70 мільйонів тонн, за певних умов і більше. І зважимо на те, що торішній урожай вважається рекордним за історію незалежної України. Що ж, рекорди для того й існують, щоб їх побивати!

Складові зростання

Особливо цікава ситуація з кукурудзою: якщо свого часу Україна виробляла менш як 10 мільйонів тонн цього зерна, то торік виростили 35 мільйонів тонн. Експерти УЗА тоді прогнозували експорт кукурудзи обсягом 27 мільйонів тонн, і багато хто стверджував, що вивезти таку кількість буде неможливо. А насправді змогли вивезти більш як 28 мільйонів тонн, і експорт ще триває. 

Зростанню виробництва сприяють два чинники: аграрії застосовують нові прогресивні технології виробництва продовольства, а світовий ринок готовий поглинути будь-яку його кількість. Тут експортерам зернових пощастило набагато більше, ніж продавцям будь-якого іншого товару.

Куди саме продати — тут географія широка: Європа, Північна Африка, Близький і навіть Далекий Схід. Утім, зауважує Микола Горбачьов, ринок Європи залишається найбільшим і найцікавішим — там найбільша кількість платоспроможного населення. Це довів і торішній досвід. Регіони, що динамічно розвиваються, — це Індія, населення якої стрімко зростає, і Китай. Щоправда, стосовно платоспроможності тамтешнім жителям ще дуже далеко до Європи, але їхній добробут все-таки потроху зростає.

Перша п’ятірка імпортерів нашого продовольства має такий вигляд: Іспанія, Китай, Нідерланди, Єгипет, Індонезія, у потилицю їм дихають Туреччина та Саудівська Аравія. 

Щоправда, з Індонезією, чий ринок для нас так само цікавий, ще є певні суперечливі моменти, які належить врегулювати. Проблема стосується різних підходів нашої та їхньої санітарної інспекції до грибкових захворювань. Тут є предмет для перемовин, у чому нас підтримують індонезійські борошномели — у них претензій нема. До речі, аргентинські експортери зерна таких труднощів не відчувають, тому Микола Горбачов вбачає тут певні елементи прихованої конкурентної боротьби.

Не зовсім влаштовує наших зернотрейдерів укладений 2013 року протокол про фітосанітарний конт­роль із Китаєм. Вони звернулися до уряду, зокрема Міністерства аграрної політики та Держпродспоживслужби, із проханням переглянути деякі його пункти. У них чинна жорстка вимога до аналізів на наявність в українському ячмені таких захворювань, яких у нас ніколи не траплялося. Цю норму варто переглянути, і особливого спротиву китайців тут не передбачають, вони зацікавлені у нашому збіжжі, дешевшому за європейське.

Транспортний вузол на шиї

Ще одна проблема зерновиків — транспорт. Із 12 наявних у нас портів основні обсяги зерна (близько 90%) перевозять чотири: Миколаїв, Південний, Чорноморськ та Одеса. З позитивних чинників варто виокремити той, що вартість перевалювання вантажів, яка донедавна була досить високою, нині знижується — у цій галузі з’явилися нові компанії, які конкурують одна з одною, і це впливає на ціну. Але залишається проблема із залізницею, якою перевозять понад 60% зерна до портів.

Обсяги перевезень щороку збільшуються, але Укр­залізниця не встигає за зерновим експортом, що наростає. Тобто кількість перевезених тонн щороку справді зростає, а відсоток перевезень, що припадає на залізницю, потроху зменшується. 

В УЗА вважають, що Укр­залізниця як державна структура повинна мати на меті насамперед рівний доступ усіх учасників ринку до транспортної інфраструктури, але цього завдання вона не виконує. Зокрема це стосується закриття так званих малодієвих станцій. Тепер виходить, що із 500 станцій, які можна використовувати для завантаження зерна, фактично діють лише 79 так званих маршрутних, половина перевезень зерна відбувається з них. Тобто там, де зручно залізничникам, а не виробникам зерна. Збірні маршрути розв’язують проблему лише частково — мало того, що важко зібрати вантаж від різних постачальників в одному місці, то ще й їхати їм доводиться не завжди в один кінцевий пункт, адже навіть в одному порту не один термінал. 

Проте, вважає президент УЗА, Укрзалізниця мала б брати участь у розвитку регіональної логістики. Тепер на деяких великих ділянках залізниці маршрутних елеваторів майже нема. Тоді замість розширення виходить скорочення, і у регіонах, де немає залізничних перевезень, зникає сенс займатися аграрним виробництвом: вивезти вирощене неможливо. Це може спричинити далекосяжні негативні соціальні й навіть політичні наслідки — частина населення мусить полишити аграрне виробництво. І куди воно подінеться? Такий підхід не державний. 

Трохи поліпшилося становище з річковим транспортом, обсяг перевезень зріс, але залишається проблема зі шлюзами, які не ремонтували 28 років, їх охороною, на яку в бюджеті не передбачено коштів. Тому зерновики вимагають ухвалити закон про внутрішній водний транспорт, який регламентував би ці та інші питання.

Бізнес і політика

УЗА за 20 років існування принципово уникала втручання в політику. На відміну від деяких інших аграрних асоціацій, зерновики не укладали договорів про співпрацю з політичними силами і не висловлювали підтримки якимось певним політикам. Натепер політична ситуація, на думку Миколи Горбачьова, не впливає на ведення аграрного бізнесу.

Утім, як-то кажуть, коли ти не займаєшся політикою, то це не означає, що політика не займеться тобою. На нашу думку, вплив політичної кон’юнктури на бізнес у нас аж занадто великий. В аграрній галузі це виявляється у постійних спробах впливати на продовольчий ринок неринковими методами, зокрема через маніпуляції з відшкодуванням ПДВ. Із цим ми зіткнулися, коли йшлося про так звані соєві правки («УК» № 39 від 27 лютого), що призвело до скорочення посівів сої в Україні. І це далеко не єдиний приклад втручання політиків у ринок неринковими методами. 

Політики, які лобіюють певні інтереси ухваленням таких законів, були і будуть. Інша річ, що у сільськогосподарському бізнесі раніше їх було менше. Вони набирають сили у парламенті та обстоюють інтереси своїх груп, а не інтереси виробників всієї України.

— Тому УЗА разом з іншими аграрними асоціаціями подала пропозицію внести зміни в закони про сою та ріпак, аби з 1 січня ПДВ на їх експорт  відшкодовували. Щоправда, скорочення посівних площ не спричинили зниження врожайності — нам пощастило з погодою, і навіть на менших площах ми виростили більше сої. Тому негативного економічного ефекту не було.

Але це у короткостроковій перспективі. У довгостроковій будь-які дискримінаційні заходи дають негативний ефект. Понад те, ми як країна, що підписала Угоду про асоціацію з ЄС і взяла на себе певні зобов’язання, ухваленням таких законів порушуємо їх. Тому сподіваюся, що новий склад парламенту виправить цю норму,  —    каже президент УЗА Микола Горбачьов.

КОМЕНТАР

«Ринок має бути максимально відкритий для всіх його учасників» 

Олена НЕРОБА,
радник президента УЗА:

— Через торговельну війну між США та Китаєм світові ціни на сою різко впали. Тому законодавці спробували у цілковито не ринковий спосіб створити додану вартість всередині країни, стимулювати внутрішню переробку цієї культури. А фермери відійшли від сої тому, що їм стало невигідно.

Певна річ, можливість отримати компенсацію ПДВ всім категоріям експортерів  —   і виробникам, і не виробникам  —    створює додаткову можливість вибору для виробника — чи він продасть всередині країни на переробку, чи експортерові. Тепер у частини виробників такий вибір відібрали, бо багато їх, особливо дрібні, на мають ані змоги, ані бажання підготувати необхідні документи для експорту, а у деяких просто не вистачає обсягів продукції для формування експортної партії.

Але хоч соя нині не вигідна виробникам, ринок має бути максимально відкритий для усіх його учасників. Треба переглянути законодавчі норми і щодо ріпаку: Європа його активно споживає, тоді як власне виробництво у ній падає третій рік поспіль через несприятливі погодні умови, а ми очікуємо збільшення врожаю. Але те, що немає компенсації ПДВ, звужує наші можливості.