Психолог
Марина КОПТЄЛОВА
Нинішній час пропонує великі можливості, а натомість вимагає високого емоційного й фізичного напруження. Інший бік кар’єрного та фінансового зростання — це висока конкуренція, котра спонукає людину працювати дедалі більше. Той, хто вимушений постійно підтримувати високий ритм життя, не вміючи протистояти стресу, рано чи пізно ризикує потрапити в пастку хронічного психічного перевантаження і, зрештою, стати жертвою «синдрому менеджера». Як зробити кар’єру й при цьому зберегти емоційне та фізичне здоров’я, наш кореспондент попросив розповісти психолога Марину КОПТЄЛОВУ.
Коли хочеться все покинути
— Марино Вадимівно, чи давно з’явився «синдром менеджера» й хто найчастіше від нього страждає?
— Власне сам термін виник 1984 року й ще називається «синдромом вигоряння». Група ризику — люди віком від 20 до 45 років, причому чоловіки страждають частіше за жінок. Як звичайно, це найбільш затребувана в професійному плані частина соціуму, котра передовсім спрямована на кар’єрне зростання. Такі люди — трудоголіки, їхня мета — кар’єра та гроші. Образно кажучи, це тяглові конячки будь-якої компанії, котрі отримують специфічне задоволення від високого ритму життя та фінансового чи словесного заохочення своїх зусиль. Їхня мотивація приблизно така: «чим більше я працюю, тим більше досягаю», «я хочу подобатися начальнику», «мені подобається, коли я досягаю певних результатів і мене за це обов’язково хвалять».
Отже, з’являється емоційна напруга, спричинена почуттям відповідальності, прагненням до лідерства, бажанням визнання. Робочий день потенційних жертв «синдрому менеджера» перетворюється з восьмигодинного на дедалі довший, вони не помічають, що час, відведений для відпочинку, починає заповнюватися роботою. А невміння розслабитися, зняти стрес призводить до емоційного й фізичного перевантаження.
— Що має бути першим дзвіночком, на який повинна зреагувати людина, — самопочуття, настрій?
— Насамперед відчуття втоми та бажання все покинути. Якщо ми говоримо про здоров’я, то передовсім це стрибки тиску, головний біль, запаморочення, тобто симптоми вегето-судинної дистонії. Надалі може з’явитися гіпертензія, більш серйозні захворювання імунної системи. В чоловіків — імпотенція як зниження сексуальної активності на тлі сильної фізичної втоми.
Тип людей, схильних до «синдрому менеджера», має, на перший погляд, досить стійку психіку. Спочатку відчуття знесилення не приносить особливих незручностей — втомився, то й втомився. Якщо людина після відпустки з новими силами взялася до роботи, радше їй справді просто потрібен був відпочинок. Якщо втома лишилася й ви повернулися з курортів, можливо, ще більш розбитим — це вже хронічне явище й, швидше за все, ви вже нажили «синдром менеджера».
Учіться довіряти іншим
— Чи обов’язково за прагнення бути успішним на професійному терені доводиться платити психічними перевантаженнями?
— Ні. Цьому синдромові насамперед піддаються ті, хто має рухливу нервову систему й цілеспрямовано прагне попри все втілити свої кар’єрні амбіції. Такі люди схильні до емоційної напруги, вони психічно часто нестабільні. Не вміючи, так би мовити, вимикати емоції, дати їм лад, просто пригнічують їх. Характерні наслідки емоційного перевантаження — психічні, вегето-судинні розлади й відхилення, зокрема депресії, роздратування, поганий настрій, бажання поплакати, втекти й сховатися.
На цей синдром часто ловляться ті, хто прагне все контролювати. Чому? Так виражається невміння довіряти іншим, застосовувати свої організаторські здібності. Цим людям здається, що колеги не здатні впоратися з будь-яким завданням. Через це вони самотужки тягнуть усю роботу, не довіряють команді, в якій працюють. Власне, тому ця проблема й отримала назву «синдром менеджера»: найчастіше від неї страждають керівники середньої, а не вищої ланки. Люди, котрі обіймають високі посади, також страждають від цієї проблеми, проте рідше, оскільки вони краще вміють організувати підлеглих.
— Марино Вадимівно, цю проблему можливо виявити самотужки чи потрібна допомога психолога?
— Людина сама здатна діагностувати в себе ознаки «синдрому менеджера», не звертаючись до лікарів. Чіткий сигнал — це настрій. Якщо щоранку ви прокидаєтеся не в гуморі, навіть коли за вікном чудова погода, а робочі справи в порядку — це перша ознака емоційного перевантаження. Цікаво, що зазвичай настрій змінюється, щойно людина приходить на роботу й включається в активне життя. Друге — зовнішній вигляд: як правило, в таких людей завжди згаслі очі, вони виглядають втомленими, сірими. По-третє, зверніть увагу на те, з ким спілкуєтеся: чи не з’явилося бажання проводити час з успішнішими за вас людьми. Чим більше захоплює «синдром менеджера», тим сильніше бажання компенсувати себе за рахунок чужого успіху.
— Звучить парадоксально…
— Так. Здавалося б, людина має прагнути до успіху, але насправді вона підсвідомо хоче сховатися у тінь і компенсуватися за рахунок іншого. Власна реалізація вже не дуже цікава, оскільки дається взнаки втома, а тому виникає готовність задовольнитися чужими успіхами.
Четверте — заздрість. Прикметно, що це почуття викликають саме ті люди, котрі займаються іншим видом діяльності, причому їхнє фінансове становище цікавить того, хто страждає від «синдрому менеджера», значно менше. Людина ловить себе на думці, що їй стало нецікаво робити те, чим вона займалася досі. Вона починає читати оголошення про роботу, шукає нові вакансії в газетах. Умовно кажучи, зовні успішний менеджер середньої ланки починає абсолютно щиро заздрити вуличному торгівцю пиріжками або вирішує зайнятися фермерством і вирощувати курей. Це яскраве свідчення того, що людина залипла в «синдром менеджера» по самі вуха.
— Але якщо це поверне емоційну рівновагу, то, можливо, нехай собі вирощує курей чи продає пиріжки?
— За умови, якщо людина справді так вирішила, а не просто тікає від своїх проблем. Насправді вона може зовсім не хотіти вирощувати курей — так маскується прагнення сховатися від реальності. Тестове питання, яке ви маєте собі поставити: що буде, якщо ви втратите свою роботу? Якщо в такій ситуації виникає панічний страх — це ознака «синдрому менеджера».
Показником емоційного перевантаження є й ситуація, коли ми починаємо переносити внутрішнє напруження на своїх близьких: зриваємося на дітях, руйнуємо стосунки, не помічаючи цього. Коли взаємини в сім’ї починають розвалюватися — це означає, що проблема занадто глибока й знадобиться не лише медична, а й психотерапевтична допомога.
Ставлячись до такого стану легковажно, деякі люди доходять до глибоких хронічних депресій, повного уникання соціуму, відмежування від реальності й потребують серйозного лікування. Це не масові випадки, але ігнорувати проблему не варто. Вихід один — робота над собою. «Синдром менеджера» — це вагомий привід сказати собі: стоп! Час зупинитися й дати відповідь на питання: для чого я живу? Якщо людина впорається з цим, то йде далі, розвивається й працює, не втрачаючи себе. Адже така проблема —своєрідний урок, котрий дає змогу розібратися із самим собою.
Тетяна МОІСЕЄВА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Марина КОПТЄЛОВА. Народилася 26 березня 1967 року в м. Костромі (Росія). Закінчила Костромський університет. Працює сімейним психологом.
ЩО РОБИТИ
♦ На першому етапі досить буде так званих контрольних дій, котрі зорієнтують, що робити далі. Передовсім варто підвищити кваліфікацію й професійний рівень, утвердити власну самооцінку, оскільки при «синдромі менеджера» вона знижується. Але тут є підводний камінь — часто результат таких дій буває тимчасовим, оскільки якщо «синдром менеджера» почав розвиватися, людину взагалі перестає задовольняти робота й ритм, в якому вона досі жила.
♦ Якщо зміна кваліфікації чи відпочинок не принесли результатів, це — друга стадія. В такому разі проблему слід розв’язувати, враховуючи два ключових моменти. По-перше, лікувати медикаментозно, бо зазвичай при «синдромі менеджера» та хронічній втомі збій дає весь організм. Передовсім страждають нервова та імунна системи, шлунково-кишковий тракт.
♦ Але лікарі не врятують, якщо людина не буде працювати над собою. Тому психологічна допомога має бути обов’язковою. Якщо ви здатні проаналізувати ситуацію й зрозуміти, чого вам бракує, то можете впоратися з цим самотужки. Якщо ні — потрібна або допомога фахівця, який навчить мислити абстрактно й аналізувати свій стан, або певні тренінги чи відпочинок на кшталт медитативних практик. Слід визначитися зі своєю роллю в житті, відповісти собі на питання: хто я є на сьогодні? Чи важливо те, чим я займаюся, і чого я взагалі хочу?
♦ Слід також активувати ті аспекти, котрі внаслідок високого робочого ритму відігравали другорядну роль — хобі, особисте життя. На час лікування вони повинні займати більше часу, ніж робота.