«УК» започатковує серію матеріалів рубрики «Знайди себе», у яких ми розповідатимемо про професії, які, за даними Державної служби зайнятості, нині найзатребуваніші на ринку праці України. Людям, які їх опанували, нескладно знайти роботу, вони отримують хорошу зарплату, а інколи ще й мають пільги, надбавки та доплати. Сподіваємося, що наші публікації стануть в пригоді тим, хто закінчує школу й замислюється, куди піти навчатися і який фах обрати. А також тим, хто, можливо, з якихось причин втратив роботу і планує опанувати іншу спеціальність.
Ми дізналися, як здобути професію токаря: де навчатися і де потім можна працювати, на яку зарплату розраховувати. Про це розповіли фахівці Державної служби зайнятості, Міносвіти та Мінсоцполітики.
Попит перевищує пропозицію
— У 2013 році по Україні кількість вакансій за фахом токаря становила 5,3 тисячі. Найбільше фахівців цієї професії потребували роботодавці у Дніпропетровській (529), Харківській (590) та Донецькій (671) областях, — поінформували фахівці Державного центру зайнятості.
І додали, що, звісно, є й ті, хто з певних причин втратив роботу. Таких у центрах зайнятості було зареєстровано 4,3 тисячі. Найбільше — в Запорізькій (302), Луганській (320), Донецькій (342) та Дніпропетровській (372) областях. За направленням Державної служби зайнятості цього року за професією токаря працевлаштовано близько 3 тисяч осіб.
Отже, професія токаря — одна з тих, де кількість запропонованих вакансій перевищує кількість зареєстрованих безробітних.
Скільки можна заробити
Фахівці Державного центру зайнятості розповіли, що у 2013 році середній розмір запропонованої заробітної плати у вакансіях за професією токаря, поданих до Державної служби зайнятості, становив 2060 гривень, зокрема на 854 вакансіях пропонували від 3 до 5 тисяч гривень, на 32 вакансіях — від 5 до 7 тисяч гривень, а на трьох — від 7 до 10 тисяч гривень.
А в Мінсоцполітики зауважили, що рівень зарплати токаря залежить також від умов праці на підприємстві, куди влаштовується фахівець, стажу роботи і розряду, які він має. Крім того, колективним договором підприємства може бути передбачена виплата йому доплати за професійну майстерність, надбавки за високі досягнення у праці, премії тощо.
За парту
— Якщо людина обрала для себе саме цю професію, знайти нав?чальний заклад для її опанування буде нескладно. Адже професійну підготовку кваліфікованих робітничих кадрів за професією токаря здійснюють понад 90 державних професійно-технічних навчальних закладів у 23 регіонах України, — розповів директор департаменту професійно-технічної освіти Міносвіти В’ячеслав Супрун. — Серед провідних та найпопулярніших з них:
♦ Кримський республіканський професійно-технічний навчальний заклад «Керченське вище морське професійне училище»;
♦ Дніпродзержинське вище професійне училище Дніпропетровської області;
♦ Державний навчальний заклад «Маріупольський центр професійно-технічної освіти» Донецької області;
♦ Державний навчальний заклад «Запорізьке вище професійне училище «Моторобудівник»;
♦ Державний навчальний заклад «Сєверодонецьке вище професійне училище» Луганської області;
♦ Вище професійне училище суднобудування у м. Миколаєві;
♦ Харківський професійний машинобудівний ліцей;
♦ Київський професійний ліцей «Авіант».
За направленням Державної служби зайнятості зареєстровані безробітні можуть пройти навчання за професією токаря у навчальних закладах, що пройшли відбір відповідно до Порядку відбору навчальних закладів для організації професійного навчання зареєстрованих безробітних та їхнього проживання в період навчання, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 16 травня 2013 року №269.
Професійне навчання безробітних, зокрема і за фахом токаря, організовує Державна служба зайнятості на замовлення роботодавця або для самозайнятості, провадження підприємницької діяльності з урахуванням побажань безробітних. Воно може проходити у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, зокрема в навчальних закладах Державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або безпосередньо у роботодавців — замовників кадрів за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Також Державна служба зайнятості має власну мережу навчальних закладів з 10 центрів професійно-технічної освіти. Професійне навчання за професією токаря проводиться у Кримському, Одеському, Рівненському та Харківському центрах. Протягом 2013 року за сприяння Державної служби зайнятості за професією токаря пройшли професійну підготовку та перепідготовку 212 осіб з числа зареєстрованих безробітних.
А ось у Переліку професій, спеціальностей та напрямів підвищення кваліфікації, для навчання за якими може бути виданий ваучер для підтримання конкурентоспроможності осіб на ринку праці, затвердженому постановою Кабінету Міністрів від 20 березня 2013 р. №207 «Про затвердження Порядку видачі ваучерів для підтримання конкурентоспроможності осіб на ринку праці», професію токар не зазначено.
Чиїм коштом
— Якщо людина опановує цю професію вперше, вона має право навчатися за рахунок держбюджету в межах державного замовлення, яке формується за договорами з підприємствами — замовниками кадрів, тобто з урахуванням потреби ринку праці, — веде далі В’ячеслав Супрун. — Як правило, первинна професійна підготовка за професією токаря здійснюється у професійно-технічних навчальних закладах у межах державного замовлення, тобто за рахунок коштів державного бюджету.
Учням, які здобувають первинну професійну підготовку у професійно-технічних навчальних закладах за державним замовленням, виплачується стипендія.
Відповідно до пункту 36 Положення про професійно-технічний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1998 року №1240, перепідготовка і підвищення кваліфікації здійснюється за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб. Тобто якщо людина доросла і вже має професію, то за державний рахунок ще раз навчатися вона вже не зможе.
Та держава реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів, які регулюють Закон «Про зайнятість населення» та інші законодавчі акти. Тобто люди, які втратили роботу, можуть пройти навчання за рахунок Фонду загальнообов’язкового соціального страхування. Для цього слід звернутися до Державної служби зайнятості.
Час навчання та розряди
Директор департаменту професійно-технічної освіти також зауважив, що вступити на навчання за фахом токар можна на основі базової чи повної загальної середньої освіти. Найнижчі розряди (2-й і 3-й ) можна отримати за 6 місяців на курсах підготовки у профтехучилищах першого атестаційного рівня, до яких належать відомчі навчально-курсові комбінати, а також навчаючись безпосередньо на виробництві.
Проте сучасний ринок праці потребує вищої кваліфікації. Тому професійно-технічні училища другого атестаційного рівня готують фахівців за професією токар із 2-го по 4-й розряди. Період навчання — 1,5–2 роки. Ці терміни навчання встановлено для здобуття професії на базі повної загальної середньої освіти.
Учні з базовою загальною середньою освітою разом із професією здобувають повну загальну середню освіту. Тут уже доведеться вчитися три роки. Підвищені 3–5 розряди можна отримати за інтегрованим навчальним планом у профтехучилищах третього атестаційного рівня: вищих професійних училищах та центрах професійно-технічної освіти.
Вищий же 6-й розряд можна здобути тільки через підвищення кваліфікації. Присвоєння і підвищення кваліфікаційних розрядів робітникам здійснюють кваліфікаційні комісії під час кваліфікаційної атестації.
Що вміють і де потрібні
У Національному класифікаторі України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженому наказом Держспоживстандарту України від 28. 07. 2010 року №327, міститься професійна назва «Токар» з кодом 8211.
Робітник цієї професії виготовляє або обробляє деталі та вироби на токарних верстатах за допомогою різних пристосувань, наносить на них різьбу, свердлить тощо. Визначає, за допомогою якого інструмента і з якою швидкістю, на яку глибину потрібно різати. Працює за кресленнями і технологічною картою.
Він повинен знати: конструкцію і правила перевірки на точність токарних верстатів різних конструкцій; способи установки, кріплення, вивіряння деталей і методи визначення технологічної послідовності їхньої обробки; влаштування та правила теплообробки, заточування і доведення всіх видів різального інструменту; способи досягнення встановленої точності та чистоти обробки; правила визначення режимів різання по довідниках і паспорту верстата.
Цій професії вже три століття, але вона, як і раніше, затребувана на ринку праці. Жоден механізм (в автомобілі, годиннику або комп’ютері) не обходиться без деталей, виготовлених на токарному верстаті. Токареві доводиться працювати з різними матеріалами — бронзою, латунню тощо: від цього залежить вибір різального інструмента, швидкість і глибина різання. Заготовки токарі отримують у вигляді металевого прута або болванки.
Найбільш кваліфікованим вважається токар, що працює на універсальному токарному верстаті й виконує всі операції. Відповідно до цього розрізняють групи спеціальностей: токар-універсал, токар-заточувальник, токар-карусельник, токар-револьверник, токар-розточувальник. Найбільш кваліфікована спеціальність токаря-універсала, що вміє виконувати всі можливі операції.
Сфера застосування професії токаря надзвичайно широка. Він може працювати в інструментальних, механічних та ремонтно-механічних цехах різних галузей промисловості: машинобудування, суднобудування, автомобілебудування, а також в ремонтних організаціях транспорту, зв’язку, сільського господарства. Також є токар-судновий, який працює на морському чи річковому транспорті.
Щоб підготувати токаря з усіма знаннями, уміннями і навичками, які зазначені у кваліфікаційній характеристиці, розробляється державний стандарт професійно-технічної освіти з цього фаху. Виконання цього стандарту обов’язкове для всіх професійно-технічних навчальних закладів незалежно від атестаційного рівня та підпорядкування.
Умови праці
— Оскільки токар не належить до категорії робітників, зайнятих на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці, права на пільги та компенсації він не має, — зауважив директор департаменту заробітної плати та умов праці Мінсоцполітики Олександр Товстенко. І додав, що на токаря не поширюються пільги з оплати житлово-комунальних, телекомунікаційних послуг, проїзду.
Для токарів може бути встановлений 7- або 8-годинний робочий день та 5- або 6-денний робочий тиждень. Це залежить від графіка роботи підприємства. Щорічна основна відпустка токаря — 24 календарних дні.
Оскільки професія токаря не передбачена Списками №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженими постановами Кабінету Міністрів України як професії й посади із шкідливими умовами праці, робота за цією професією не дає права на пенсію за віком на пільгових умовах. Отже, пенсія токареві призначається на загальних підставах після досягнення пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»: чоловікам — у 60 років.
Істинно чоловіча професія
Володимир Барвенок, 25-річний токар одного з чернігівських підприємств, вважає себе справді успішною людиною. Він рано встає, щоб о сьомій годині вже бути на роботі. Та це йому в радість. Адже професію обрав свідомо: пішов слідами свого батька, на жаль, уже покійного. Той, працюючи токарем, розповідав, які складні механізми виходять з невеликих запчастин, що їх виготовляють на токарному верстаті. Вступивши до училища і побувши деякий час на практиці, хлопець зрозумів, що йому насправді подобається працювати з різними матеріалами, дізнаватися дедалі більше про їхні властивості, здобувати нові навички.
— Робота у нас дуже відповідальна, — розповідає Володимир. — Нині робимо верстати для обробки дерева. Там складні деталі. Майстер приносить креслення і заготовки. Вивчаємо, що за чим і як маємо зробити. Щойно закінчили велике замовлення з нержавіючої сталі — над ним працювали два роки.
Без досвіду впоратися з роботою складно. Масового виробництва на заводі немає, тому впродовж дня виготовляють не однакові, а різні деталі. На одну налаштовуєшся, зробиш — берешся за іншу. Треба повністю переналаштувати верстат, змінити інструмент. Досвідчена людина робить це швидко, а новачок витрачає багато часу, доки пристосується.
Пропрацювавши на виробництві чотири роки, Володимир збагнув, наскільки правдиві слова про те, що кожна людина має любити свою справу. Адже тут головне — не тільки заробітна плата, а ще й настрій, із яким ідеш на роботу, можливість самореалізуватися, відчути себе майстром.
— Щоб бути хорошим токарем, треба, аби подобалася професія. Математику потрібно знати, адже слід вміти читати креслення, рахувати, запам’ятовувати числа, — каже Володимир. — І дуже важливо в училищі уважно слухати майстра. Не можна нічого пропускати, бо все знадобиться на практиці, — радить тим, хто планує обрати саме цю професію.
А ще, за словами молодого фахівця, мають бути швидка реакція, добрий зір і фізична витривалість. Адже простояти робочу зміну за верстатом непросто.
Нині дуже актуальне професійне зростання кожного фахівця. Освіта не повинна закінчуватися одержанням диплома. Має бути розвиток, тому що інформація оновлюється, модернізуються технологічні процеси, збільшуються бази даних. І якщо людина не стежить за цим, то безнадійно відстає. Зрозумівши це, молодий токар закінчив індустріально-педагогічний факультет Чернігівського національного педуніверситету імені Т. Г. Шевченка. А потім знову пішов на завод працювати за улюбленим фахом. «Мене тут усе влаштовує, — каже хлопець. — У нас якось десятеро претендентів приходили на одне вакантне місце. Але в них нічого не виходило, і йшли одразу. А я вважаю: все вийде, якщо справді маєш бажання працювати».
«Сподівався, що ця робота годуватиме мене і родину»
Віктор Прийомський,
токар, 27 років:
— 2007-го у професійно-технічному училищі №6 в Луцьку я здобув спеціальність, що в майбутньому мала б годувати і мене, і сім’ю. Підходи до четвертого кваліфікаційного розряду, який маю нині, «шліфував» на одному з цегельних заводів у ВАТ «Полум’я». Під час практики тут навіть нараховували і виплачували невеликі гроші. Але закріпитися на цьому підприємстві не вдалося.
Оскільки треба було за щось жити, брався за будь-яку можливість заробити. Зокрема працював експедитором, торговим агентом.
Врешті-решт роботу за здобутою спеціальністю вдалося знайти, але… за кордоном — на одному з підприємств у чеському місті Тонвалд. Через деякий час мої вміння і знання токарного ремесла знадобилися у невеликому експериментальному цеху іншої фірми у місті Яблонець-над-Нисою, що виготовляє вузли охолоджувальних систем для автомобілів.
Восьмигодинний робочий день, п’ятиденний робочий тиждень у Євросоюзі нарешті дали змогу відчути себе людиною. Адже щомісяця тут вдавалося заробити залежно від навантаження еквівалент 1500–1700 доларів США. Це попри те, що нам, іноземним робітникам, платили менше, ніж чеським.
Така зарплата дала змогу не лише наймати житло, а й відносно пристойно жити разом із дружиною та двома дітьми, які переїхали до мене в Чехію. Але економічна криза, що вдарила по всьому світові, зачепила і нас. Я знову залишився без роботи.
Потім була робота вже в Луцьку на одному із великих підприємств. Іноземний менеджер запровадив на ньому фактично потогінну систему. Думаю, внаслідок цього люди змушені були порушувати технологічну дисципліну. Я почав говорити про це — і знову залишився без роботи.
Нині вже два місяці стою на обліку в міському центрі зайнятості. Користуючись нагодою, хочу подякувати людям, які опікуються мною. Зокрема пропонували допомогу, щоб я став підприємцем. Але підприємець у нашому місті нині зможе вижити, на моє глибоке переконання, лише за умови, якщо він, крім токарних, надаватиме й інші види металообробних робіт. А придбати чи орендувати приміщення, необхідне обладнання, зробити «розкрутку» власного бізнесу — на це потрібні чималі гроші. І ті десять тисяч гривень, що може запропонувати центр зайнятості, — лише ілюзія інвестиції в нову справу.
Отож паралельно шукаю роботу за спеціальністю самостійно. На одній фірмі пропонують зарплату 900 гривень, та ще дві тисячі в конверті. Якщо, уточнюють, буде робота.
Зайшов на іншу — там пропонують зарплату 1400 гривень. А заготовка, яку треба обробляти з великою точністю і де можна зробити брак, коштує 900 гривень! Отож через збитий мікрокатор, який визначає точність обробки, чи з вини інструмента або ж власної можна «заробити» так, що у день зарплати ще будеш винний роботодавцеві!
Як тут не згадати про те, що в Євросоюзі оплата праці людей у структурі продукції становить приблизно 30–35%, у Китаї та Росії — 25%. А в нас, в Україні, наскільки розумію, вона в рази менша! Всупереч розмовам, що країні потрібні кваліфіковані робітники і саме вони матимуть робочі місця.
Матеріали підготували Любомира КОВАЛЬ,
Валерій МЕЛЬНИК, Євдокія ТЮТЮННИК, «Урядовий кур’єр»
Ми в Google+