ДЕРЖАВНИЙ ІНТЕРЕС
Завозячи правдами й неправдами сотні тисяч тонн імпортного м'ясного непотребу щороку, Україна невдовзі має всі шанси споживати головний національний продукт лише польського або бразильського походження, а діти - побачити живу свиню чи корову лишень у зоопарку
Станіслав ПРОКОПЧУК,
Запорізька - Одеська - Київська області
...Настрій у Галини був чудовий. Але, як зрозумів, не тому, що ось-ось настане новий рік з її великими надіями на більш щасливий "бізнес" з продажу цибулі з присадибної ділянки. (Майже все, що так важко вирощує та продає, йде в Дніпропетровськ дочці з трьома онуками, які ледь-ледь зводять кінці з кінцями.)
Минулого літа заливали дощі, і цибуля не вдалася. Тих грошей, що отримала від спритних "оптовиків", які восени за безцінь скуповували цибулю та горіхи по дворах, вистачило лише на дві тонни вугілля. (10 років як газ по їх вулиці провели, труба за три метри від її хати, але перейти навіть на газову плиту не може. "Де ж мені ці півтори тисячі баксів знайти?!"). І ось щастя підвалило. Тому й такий настрій. Возили якісь хлопці їхньою розбитою вщент вулицею дрова на продаж і скинули їй ціну.
- Ти знаєш, - дзвенів у мобільному голос нашої родички з Великої Знам'янки, що на Придніпров'ї, - купила за 240 гривень цілого ЗІЛа вже попиляної на чурбанчики акації! Тільки розколюй. На розпал пічки вистачить на пару років.
- А де ж вони ріжуть цю акацію?
- Як де? У посадці, у сталінських захисних лісосмугах. Ми їх садили ще школярами. Скоро все вирубають.
Дещо з деревини на опалення хати, до речі, нашій племінниці дісталося (за пляшку горілки) під час "майнового заколоту" позаминулого року: селяни, не отримуючи майже нічого на свої майнові сертифікати, здійняли бунт проти місцевих орендарів і за три доби вщент розтягли величезну тваринницьку ферму. Тому дісталося кілька тисяч цегли, тому - шифер, тому -залишки дверей та вікон, тому - дерев'яні балки та дошки. Все трощилося, ламалося... А на цій та іншій фермах (які також уже знищені) у Великій Знам'янці свого часу стояло і лежало декілька тисяч ВРХ та свиней. Сьогодні придбати літр домашнього молока в селі практично неможливо. Корів тримають з десяток сімей. Здебільшого для себе. Наш колишній держслужбовець з обласного центру, яка після смерті батьків вимушено стала землевласником 45 соток, доглядаючи їхнє стареньке подвір'я (аби не розтягли), тепер їздить на велосипеді за банкою молока аж на вулицю Степову. А це не менш як п'ять кілометрів в обидва кінці.
Колись квітуче, заможне та багатолюдне село занепало, вимерло, все в бур'янах. Ні тваринництво, ні дороги, ні соціальна сфера реальних землевласників не цікавлять. Десятки напіврозвалених, кинутих хат осудливо дивляться на світ вибитими вікнами та дверима. На такий катастрофічний, жалюгідний стан перетворилися (скільки вже про це писали!) тисячі сіл в Україні після президентських указів 1994-го та 1999 років щодо так званої земельної реформи та "прискореного реформування аграрного сектору економіки".
Сьогодні, коли нова владна команда оголосила про чергову спробу змінити тут щось на краще, здається досить не зайвим почути думку, взяти до уваги державницьку позицію відомих аграріїв країни щодо шляхів виходу із такого занепаду. Передусім у тваринництві.
"Власне тваринництво знищують неврегульований експорт зерна та імпорт м'яса"
Тобто ті бізнесмени, які або при владі в центрі і на місцях, або чиї інтереси захищають у високих київських кабінетах та в парламенті. Таку думку практично в один голос висловлювали всі мої співрозмовники - керівники провідних господарств, з якими довелось нещодавно спілкуватися.
- Нам вдається утримувати і корів, і свиней, тому що всю продукцію ми переробляємо в своїх цехах. А можливо, ще й тому, що думаємо не тільки про сьогоднішній, а й про завтрашній день українського села.
"Існує сьогодні два поняття, які дають об'єктивну оцінку тому,
що відбувається нині в агрокомплексі країни: є власник землі -
як де-юре, і власник на землі - як де-факто. Останні,
орендатори-латифундисти, які вже сконцентрували в своїх
руках понад чотири мільйони гектарів найродючіших
сільгоспугідь, сьогодні фактично диктують політику в цій галузі".
Георгій ЧИКЛІКЧИ,
голова сільськогосподарського
виробничого кооперативу (СВК)
"Дружба", що на Одещині
СВК "Дружба", який очолює Георгій Гаврилович Чиклікчи, постачає на продовольчий ринок Одещини 40 відсотків усього м'яса, що виробляється в Саратському районі.
- Вигравши тендер, ми сьогодні поставляємо натуральний, високоякісний продукт всім нашим школам, дитячим садочкам і лікарням.
Чимало м'яса, ковбас, молока та виробів з нього йде в супермаркети "перлини біля моря". Одесити цю продукцію одразу розкуповують. Бо вона не з порошку і без домішок та консервантів. СВК має чимало й власних магазинів. У "Дружбі" одні з найвищих врожаїв зернових в області. А його екологічно чистий горох практично повністю закуповує Голландія.
Чиклікчи, кажуть, був, по суті, єдиним з голів райдержадміністрацій за останні десять років, який через півроку після свого призначення на цю посаду попросив (тодішнього главу держави) за власним бажанням звільнити його. На моє запитання, чому він так вчинив, відповів з притаманною йому експресивністю:
- Я відчув, що за моєї відсутності нашому господарству буде гаплик, воно може повторити долю сотень колгоспів Придунав'я: його розтягнуть, знищать як конкурента. Нинішнім "господарям життя", які, маючи потужний бізнес у промисловості, прийшли в села лише заради отримання швидких і шалених грошей на вирощуванні вигідного для експорту ріпаку, соняшнику, кукурудзи та ячменю, не потрібні тут ні спорт, ні медицина, ні духовність, ні дитячі садки. Засіяв, зібрав, продав зерно, взяв добрі гроші - і більше ні про що інше у нього голова не болить. А в нашій Зорі, ви бачили самі, і стадіони, і чудовий храм, який реконструювали за власні кошти, і палац культури з трьома творчими колективами... Пенсіонерам хліб печемо за їх бажанням у власній пекарні, городи за "спасибі" оремо, газ (один балон взагалі безкоштовно) колгоспною машиною завозимо... Виписуємо за собівартістю крупи, олію, м'ясопродукти, макаронні вироби...
Георгій Гаврилович, який віддав господарству вже майже 20 років життя, говорив жорстко. Відчувалося, що це йому дуже болить.
- А більшість "нових українців", подивишся навколишні села, все це не хвилює. Як і доля ветеранів праці, інвалідів. Взяв землю "у тимчасове користування" на 49 років (без права власників паїв вибирати собі за бажання нового орендатора) - і все. Корови та свині, що ще лишилися, - під ніж, тваринницькі приміщення - бульдозером, людей - на вулиці.
- Але ж хтось у цій країні повинен суворо контролювати дотримання сівозмін і карати гривнею тих, хто виснажує землю. Хтось повинен же реально впливати на латифундиста: маєш землю, то займайся не лише зерном, а й тваринництвом. Ні - жодних преференцій, дотацій на зерно. Як це робиться у всьому цивілізованому світі. Або віддай частину прибутку тим, хто опікується вирощуванням худоби, ще наївно вірить у можливість торжества порядності та справедливості: невже хтось колись не зупинить нарешті навали в Україну імпортного м'ясного непотребу?
- А кого це за великим рахунком хвилює? - різко відповів на мій риторичний монолог Чиклікчи. - Одні розмови та наміри. Можна лише здогадуватися, бо цього довести неможливо: ті, хто створив збиткові умови для власного товаровиробника, декларуючи про необхідність його захисту, або самі мають відношення до ввезення в країну сотень тисяч тонн м'яса, яке буквально за мить розвозиться по всіх переробних підприємствах, або потужно "кришують" такий бізнес. Адже тут крутяться мільярдні кошти!
- Невже повна безвихідь?
- Усьому можна покласти край. За бажання. Тим паче, що все це - антидержавні схеми отримання надприбутків: підтримуючи таким демпінговим експортом іноземного товаровиробника, вбиваємо свого.
"Не мають збитків від демпінгового
експорту в Україну і
виробники свинини з країн ЄС,
бо отримують дотації".
Сергій ГНAТЮК,
генеральний директор
корпорації "Тваринпром"
- Потужну експансію нашого ринку імпортом ми особливо відчули після вступу в СОТ, - підкреслив під час бесіди Сергій Гнатюк, генеральний директор "Тваринпрому" - української корпорації з виробництва м'яса на промисловій основі. - Ось вражаючі цифри. Ми беремо 12 відсотків мита на свинину, яку ввозять в Україну. Це 16 коп. за кілограм. А подивіться, як Європа себе захищає: щоб нам реалізувати туди свою свинину, треба заплатити ввізне мито від 47 до 80 центів. За кілограм. Тобто 4-7 гривень. Як же в таких умовах можна конкурувати з імпортом навіть на нашому внутрішньому ринку? Адже експорт в країни ЄС, самі бачите, нам фактично перекрили. Митною ставкою.
Найдешевші ціни - для України
До вступу в СОТ, за словами Сергія Андрійовича, ми офіційно майже не ввозили в країну сало. Своє маємо. За останні ж два роки його імпорт до нас зріс у 15 разів! Перед Новорічними святами вітчизняний покупець чекав, що ми постачимо на прилавки свою українську свинину, яка за якістю на голову вища від закордонної. На підприємствах корпорації її було достатньо. Але "Тваринпром" не в змозі був це зробити, переконує його керівник, бо ринок заполонили дешевим імпортом. Тисячі голів худоби сьогодні вимушені перетримувати на фермах.
Отже, додаткові витрати на корми, а тварини, яких планували продати як пісних, набирають жиру. А жирне м'ясо значно дешевше, великого попиту не має. Тобто наші господарства зазнають збитків, а те невелике коло вітчизняних бізнесменів, які "сидять" на ввезенні суднами та ешелонами м'яса в Україну, отримують шалені прибутки.
Адже різниця між ціною, за якою свинину реально купують за кордоном, і тією, за якою за вже ввезений сюди продукт наш споживач платить у супермаркетах та на базарах, становить 12-15 гривень на кілограмі. Ця маржа осідає ж на чиїхось банківських рахунках. Не мають збитків від демпінгового експорту і виробники свинини з країн ЄС, бо вони за кожен кілограм реалізованої за кордон продукції отримують дотації.
- Свинину до України поставляють за найдешевшими цінами, - продовжував пояснювати з цифрами в руках Сергій Гнатюк. -Найбільше з Польщі. По півтора в середньому долара за кілограм. В Румунію - по долару і 56 центів. А ось Чехія і Литва себе більше захистили. Туди поляки не можуть прорватися зі своєю свининою за ціною не дешевше ніж три долари.
Якщо український виробник свинини і далі не матиме потужного захисного мита та жорсткішого механізму державного контролю, регулювання імпорту більш дешевої продукції, вважає пан Гнатюк, то через два-три роки він буде знищений. Тим паче, що в країну дедалі сміливіше входить іноземний капітал з намірами інвестувати значні кошти у вирощування у нас свинини на власних підприємствах. За сучасними технологіями, на дешевих кредитах та дешевій робочій силі. Перші кроки вже роблять бізнесмени Данії. Про аналогічні бажання заявили і кілька підприємців з аграрного сектору Іспанії.
Певні надії на поліпшення ситуації у вітчизняному свинарстві з урахуванням специфіки ринкової економіки та вимог СОТ дає Програма розвитку свинарства на період до 2015 року. Міністр АПК Микола Присяжнюк та президент Національної академії аграрних наук Михайло Зубець затвердили її спільним наказом 17 вересня 2010 року. Кінцева мета програми досить амбітна - досягти "збільшення виробництва свинини до обсягів, що забезпечать продовольчу безпеку України". На 2015 рік ми повинні мати 12,1 млн голів "хрюшок". Якщо, звичайно, ця чергова програма фінансуватиметься так, як це передбачено. Адже попередніми урядами планувалося виростити поголів'я свиней у кількості 12 мільйонів ще в 2010 році. До речі, у 70-х роках Україна мала найбільшу за свою історію чисельність свиней - 21,4 млн голів. На 1 грудня минулого року, як стверджується, ми досягли цифри близько 8,1 мільйона. Понад 50 відсотків такого поголів'я було вирощено "у господарствах населення".
- Ви вірите в цю статистику? - запитую у Сергія Гнатюка. Маючи на увазі кількість поголів'я свиней у сільських приватних подвір'ях.
Сергій Андрійович, майже не вагаючись, відповів:
- Методика підрахунків у ЦСУ не досить, м'яко кажучи, досконала. Вони це й самі визнають. Доходить інколи до анекдотів. Скажімо, у Полтавській області, розповідають, якось несподівано зросло поголів'я кіз. Здійнявся галас: як же цього вдалося досягти, треба вивчити досвід. Коли ж розібралися, то туфта була очевидна: на одному з городів "статистик" побачив пару кіз, яких господиня нещодавно придбала на базарі, щоб онуків з міста пригостити солодким молоком. Ці дві кози практично були єдиними в цьому селі. Але за відповідною методикою тварин обрахували в цілому по населених пунктах регіону й отримали вражаючу цифру.
"Не вір очам своїм"...
Цей крилатий вислів Козьми Пруткова згадав, коли заговорили про статистику з Іваном Кістолом. Він уже 40 років у сільському господарстві. Давно очолює на Одещині сільськогосподарський виробничий кооператив (СВК) "Дністровський" та українсько-французьке спільне підприємство "Дністрогібрид". Тобто все, що відбувається в агросекторі і навколо нього, знає досконало.
- Те, що вирощують у приватних господарствах, ніхто точно не фіксує. Я живу в селі і це абсолютно точно знаю. Ніхто по дворах не ходить і не лічить поголів'я тих свиней, бичків чи корів. А якщо ти не знаєш точної картини, як можна управляти цим процесом? Усе пишеться зі стелі, коли йдеться про поголів'я, яке вирощують на сільському подвір'ї. Облік! Це - головне. Не знаючи точної статистики, не можна зробити правильного аналізу, ніколи не зробиш правильного висновку і не розробиш відповідної програми дій.
"Oблік? Це - головне. Не знаючи точної статистики,
не можна зробити правильного аналізу,
не розробиш і реальної програми дій"
Іван КІСТOЛ,
голова СВК
"Дністровський"
В Івана Васильовича, гадаю, буде чимало опонентів щодо таких його висновків. Але, аналізуючи цифри в додатках до вже згаданої Програми розвитку свинарства на період до 2015 року, переконуєшся в тому, що ця досить авторитетна і знана людина далека від суб'єктивізму. "Запланована зміна поголів'я свиней" по господарствах населення на 2011-2014 роки практично однакова - 4,45-4,77 млн. У 2015 році у тих самих дядька та бабці у вимираючих селах має бути 5,08 млн голів свиней. Звідки такі прогнози? Тим паче, в умовах, коли ці процеси на селі державою не регулюються. Політику тут диктують самовпевнені молодики-перекупники, котрі їздять на джипах з причепами по дворах, забираючи за копійки все те, що так тяжко вирощується. Тому з року в рік охочих займатися виробництвом свинини та молока у приватному секторі при грабіжницьких закупівельних цінах на продукцію тваринництва та захмарних цінах на зерно стає дедалі менше.
Цю тенденцію досить переконливо прокоментував Георгій Чиклікчи.
- Кожні три місяці ми отримуємо від свиноматок три тисячі поросят. 1200 голів іде на комплекс на відгодівлю, а решту щорічно реалізовували населенню. Сьогодні у нас залишилося 500 поросят на продаж, але ніхто не хоче їх брати. Це досить показовий факт: людям невигідно займатися вирощуванням. Хто працюватиме собі на збиток? Торік закупівельна ціна одного кілограма живої ваги свинини була 18-19 гривень, і поросят наших брали нарозхват. Нині ціна впала до 12 гривень.
- Знову зв'язок з імпортом? - запитую голову кооперативу "Дружба".
- Так. Ринок заполонив дешевий заморський товар. Значить, мабуть, знову в одеський порт прийшло величезне судно із м'ясопродуктами невідомого походження. Або в якийсь із регіонів прибув залізничний ешелон з Європи. Де виробник м'яса, свідомо занижуючи ціну свого експорту, отримує на втрачену суму прибутку відповідну дотацію.
"У 2009 році Україна імпортувала понад 550 тис. тонн м'яса, - зазначив Микола Азаров у своєму недавньому інтерв'ю агентству "Інтерфакс-Україна", причому це було аж ніяк не якісне м'ясо. Зазвичай - всілякі відходи, сировину, яка багато років десь зберігалася. Україна не забезпечує себе в повному обсязі й вершковим маслом, ми завозимо його значний обсяг. Це свідчить про те, що гострота проблеми у нашому аграрному комплексі вже набрала немислимих форм, вона вже стала загрожувати нашій безпеці".
Ми самі себе загнали в цей глухий кут. "Хто міг би уявити собі, - емоційно зауважував у вже згаданому інтерв'ю глава уряду, - що настане такий період, коли Україна завозитиме й імпортуватиме м'ясо, хто про це ще 20 років тому міг серйозно подумати?"
Одна з головних причин занепаду тваринництва і вимушеного завозу із-за кордону продукції її переробки, на думку Івана Кістола, в тому, що останніми роками тільки й мови про виробництво зерна.
- Під це реально виділяються і державні кошти, і обласні, і навіть районні. Рослинництво і тваринництво не розвиваються паралельно, як це має бути. Пропагується тільки зерно, яке в таких обсягах і такому асортименті потрібне передусім потужним зернотрейдерам на експорт. Значить у цьому, крім них, теж хтось зацікавлений? Інші численні програми з розвитку агрокомплексу, в тому числі щодо відродження тваринництва, практично не фінансуються. За такого підходу я не бачу реальних можливостей його підняти.
Агрофірма "Дністровська", яку очолює Іван Кістол, входить до складу української корпорації "Тваринпром". В її складі 56 підприємств, що виробляють м'ясо на промисловій основі. Зрозуміло, що ті думки, які висловлював у нашій бесіді генеральний директор цієї потужної структури, акумулювали позицію більшості її керівників. На моє запитання, що найбільше гальмує розвиток галузі, Сергій Гнатюк відповів однозначно, без дипломатії:
- Українське свинарство вбивають диспаритет цін і неконтрольований імпорт м'яса. Зерно за півроку зросло в ціні вдвічі, добрива - також удвічі, а свинина порівняно з минулим роком упала в ціні на дві гривні. Я вже казав: наш ринок заполонила іноземна продукція. Політику диктують ті, хто сидить на імпорті, - це їхній бізнес, хороший бізнес. Нас із вами до нього не допустять. Привіз судно з непотребом, розвіз по великих переробних комбінатах, зібрав гроші - і на Канари чи Маямі.
Як може бути, ставав ще відвертішим керівник "Тваринпрому", що в Бразилії за кілограм свинини платять 2,45 долара, а до нас їхнє м'ясо потрапляє по два долари. Бразильці, з якими випало недавно спілкуватися, просто дивувалися таким схемам ввезення до нас їхньої продукції.
- Імпорт розбестив і переробників. Великі підприємства, - тактично завершував нашу бесіду Сергій Гнатюк, - сьогодні відходять від заготівлі свиней, тому що вже звикли працювати на дешевому імпорті. Маржа від надприбутків шалена. Про це можна лише здогадуватися. Привіз вагонами, завантажив свої холодильники - і жодних проблем. Навіщо машини по селах ганяти, звозити сировину, вислуховувати скарги та проблеми тих, хто безпосередньо вирощує худобу?
... А ми плануємо в Програмі розвитку свинарства на період до 2015 року зростання виробництва свинок (аж на півмільйона голів!) у сільського населення. Не маючи дієвого механізму його заохочування та дотаційної підтримки. В умовах подальшого занепаду та вимирання села. Натомість - зміцнення позицій вельми потужного, мало контрольованого бізнесу на експорті зерна та імпорті м'яса.
ВІД РЕДAКЦІЇ
Ми в Google+