Справді, нахабство не знає меж, а непокаране зло множиться. Щоб переконатися в цьому, варто прочитати оголошення у вагонах метро або на автобусних зупинках. Багато з них запрошують пограбувати вас, ваших дітей, а заодно і суспільство в цілому. Саме так сприймаються численні пропозиції продати курсові та дипломні роботи, кандидатські дисертації. Кому зовсім несила, може купити готовий диплом. На вибір — ким хочеш, миттєво станеш. Звичайно, збагативши продавця.
А що набувають покупці? Вони не лише гроші втрачають — майбутнє. Адже знання не купуються. Щоб їх мати, треба працювати. Багатьом лінь. От і стають на хибний шлях. Чи лише їхня це проблема? Щоб відповісти, запитайте себе, чи хочете, щоб навчав ваших дітей власник купленого диплома. А якої допомоги чекати від лікаря з таким псевдодипломом? Скажете, так не буває? Тоді пригадайте нещодавні події у Львові, де освітою керував чоловік без освіти, а в академіках ходив випускник ПТУ… Їхнє викриття набуло резонансу. А скільки подібних горе-спеціалістів ще користуються підробками!
Освічена людина — найбільше багатство країни. Всі держави борються за примноження інтелекту, бо він визначає майбутнє нації. Чому ж Україна мириться з торгівлею дипломами, яка сприяє деградації суспільства? У нас багато говорять про боротьбу з підробками продуктів харчування, промислових товарів. Сотні тисяч охоронців день і ніч сторожують матеріальні цінності. А от обкрадання майбутнього нікого не обходить. Мовляв, бізнес шукає свою нішу.
Кримінальна статистика свідчить, що злодій зазвичай ховається, підкрадається до жертви непомітно. В нашій ситуації він буквально кричить: «Ось я!». Але на нього дивляться як на благодійника для лінивих і різної масті пристосуванців. Є попит — є й пропозиція. Зате бракує чіткої державної позиції у такому, з дозволу сказати, бізнесі.
Україна посідає першість у світі за кількістю приватних вищих навчальних закладів. Частина з них — бізнесові проекти, які працюють лише на збагачення їхніх засновників. Час показав, що необхідних знань і навичок там не дають. Що й засвідчила минулорічна вступна кампанія, коли до окремих вишів не надійшло жодної заяви від абітурієнта. Чи не в подібному користуються купленими курсовими і дипломними проектами? Чи не торгівля дипломами є однією з причин, що за кордоном їх не визнають? Подібні запитання можна продовжувати і продовжувати. Тим часом тисячі випускників вищих навчальних закладів за спеціальністю не працюють. Ті, що вчаться, дивлячись на старших, знають, що подібна доля чекає й на них. То чи потрібно, думають, надриватись у навчанні, якщо набуті знання нікого не цікавитимуть? Цим і користуються продавці дипломів. Їхній бізнес процвітає. А що чекає державу, якій не потрібні знаючі, всебічно розвинені спеціалісти?