АСПЕКТ
Чи заважає жителям Кінбурнського півострова сусідство з хижаками?
.jpg)
Кінбурнський півострів, який закінчується вузькою косою, розділяє Чорне море та Дніпро-Бузький лиман. Тут збереглися своєрідні піщані й приморські ландшафти, серед яких живуть унікальні рослини і тварини. Споконвіку на Кінбурні уживалися разом люди, звірі, птахи. Не завжди це співіснування було мирним.
Синдром чупакабри
Жахливі відео з кістками й черепами, картинки з вовчим оскалом, коментарі з приводу вовків-мутантів з певною періодичністю з’являються у ЗМІ. Рекордна кількість подібних повідомлень припала на січень-березень нинішнього року. Видання рясніли заголовками: «На Кінбурнській косі вовки загризли корову», «На косі з’явилися вовко-собаки», «Місцеві жителі бояться виходити з будинків». І вже повна нісенітниця — «Вовків на Миколаївщині більше, ніж в Іркутській області». Подібна істерія регулярно виникає щодо міфічної тварини чупакабри, яка добре прислужилася видавцям жовтої преси.
Приводом для «новин» про агресію вовків стали звернення жителів Покровки, Василівки та Покровських хуторів. Так, житель села Василівка розповідає, що вовки постійно нападають на свійських тварин, розривають корів, овець, собак. Чоловік обурюється: «Якщо зберегти вовків, ми перетворимо територію Кінбурнської коси у «вовчий заповідник». У лютому, як заявляла жителька села Покровка, вовки розірвали її пса породи кавказька вівчарка. Раніше від вовків постраждав спанієль місцевого жителя Вакуленка. Собаку врятували, рани виявилися несмертельними.
Директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко, який займався «вовчою проблемою», вважає такі заяви провокацією: «Для початку треба надати факти нападу вовків, фотографії загризених тварин і акти, підписані комісією, про факт збитку, а також документи, що підтверджують наявність собак або тварин у тих господарів, де ці тварини пропали. Річ у тому, що в умовах Миколаївської області та інших степових областей країни, як довели вчені, вовки взимку харчуються виключно мишоподібними гризунами, яких там повно. Тому вони цілком забезпечені кормом і їм немає потреби нападати на свійських тварин або домашніх собак».
І все-таки беззаперечні факти, що вовки на Кінбурні є, вони привносять неспокій, вони заходять на територію населених пунктів. Що ж їх так вабить на косі?
Територія як приманка
На Кінбурні вовки з’явилися в розпал так званого «кабанячого періоду». Тоді спостерігалось буквально нашестя диких кабанів, які забігали в села, переорювали городи та сінокоси. Природа сама вирівняла перекіс, на косі з’явилися вовки, які і врятували тоді селян.
Існують й інші причини привабливості Кінбурну для вовків. Про них розповів миколаївський еколог Олег Деркач. Він погоджується з поширеною тезою, що вовків привабила мала кількість людей на півострові (тут постійно проживають трохи більше 800 чоловік). І додає: «В 50–60-ті роки минулого століття на піщаному степовому Кінбурні почали створювати лісові масиви, тож лісовий кордон сприяв появі вовків.
Це по-перше. По-друге, місцеве населення традиційно утримувало домашніх тварин без нагляду. Випускали овець на цілий день, а ті ставали легкою здобиччю вовків. Хижакам навіть напружуватися не було потреби, їжа сама до них ішла. Ще один чинник: в останні десятиріччя на косі з’явилося чимало сміттєзвалищ, які також приваблюють вовків. Ці тварини всеїдні і заради виживання можуть легко пристосовуватися до будь-яких умов. Але їм вистачає їжі, аби не шкодити людям та тваринам. До речі, з моменту їх появи на косі не зафіксовано жодного випадку нападу на людину».
Спростовує Олег Деркач і розтиражовану інформацію про вовко-собак. «Степові вовки насправді відрізняються від лісових навіть зовні, — продовжує Олег Михайлович. — Але досить складно уявити, як може статися спарювання вовків та собак. І зоологи підтверджують, що це практично неможливо. Вовки не підпускають до себе чужинців».
Пропонує фахівець і шляхи розв’язання «вовчої проблеми». Вони начебто елементарні: благоустрій населених пунктів (освітлення, прибирання сміття, високі паркани), відлякування ультразвуком, догляд за домашніми тваринами та навіть встановлення елементарної огорожі з червоних прапорців. Не відомо, з якої причини, але вовки за прапорці не заходять, про що свого часу співав Володимир Висоцький. Утім, до благоустрою та інформаційно-роз’яснювальної роботи у місцевої влади руки не доходять. Легше сіяти паніку та вимагати розпочати полювання в Національному парку.
Щодо повного відстрілу вовків, то, на переконання захисників живої природи, це не вихід. На місце однієї вовчої зграї обов’язково прийде інша, можливо, більш досвідчена. Немає гарантій, що нішу не заповнять бродячі собаки чи шакали, які почали заходити в Україну з Румунії та Кавказу. Є більш гуманні способи регулювання кількості сіроманців.
Знайти вовків у плавнях — справа непроста. Фото з сайту googleusercontent.com
Кому вигідна «вовча» істерія
З приводу кількості вовків на косі думки різняться. Одні налічили їх десяток, другі — 12, комусь здається, що їх не менше двадцяти. Але багаторічні спостереження показали, що тут зосереджена одна вовча зграя, яка мала різну чисельність та рідко перевищувала десять особин. Як пояснюють зоологи, сім’я чи вовча зграя складається з домінантної пари (альфа-самиці та альфа-самця) та молодих вовків. До дорослого віку доживає лише третина вовченят. Так було, так є. Нічого не змінилося. Окрім активізації «антивовчої кампанії».
Нещодавно науково-технічна рада Національного природного парку «Білобережжя Святослава» ухвалила рішення, що чисельність вовків на Кінбурні потрібно регулювати. Остаточно ліміт має затвердити Мінекології. Головний природоохоронець парку «Білобережжя Святослава» Василь Чаус пояснив, що «ми вирішили взяти мінімальну кількість для вилову, для відстрілу і для вилучення молодняку. Вовченята будуть безкоштовно передані товариству охорони тварин. А ось з вовками, яких планують відловити, куди складніше. У Миколаївському зоопарку для них місця немає. Будемо просити Одесу. Що стосується відстрілу вовків, то цим будуть займатися виключно єгері Національного парку».
І все-таки, хто зацікавлений в так званій «антивовчій кампанії»? По-перше, ті, хто хоче скомпрометувати існування національних парків загалом. Чомусь усі заповзялися саме проти Національного парку «Білобережжя Святослава» та донецького — «Меотида». Є незадоволені серед окремих зацікавлених груп — мисливців, підприємців, браконьєрів, місцевих чиновників. Їх інте реси лобіюють ті, хто виступає за відміну рішення про заборону полювання в національних та ландшафтних парках. Тож нагнітання ситуації з вовками комусь вигідне.
Врешті-решт, не вовки винні в тому, що живуть на заповідній території, що виконують свої функції «санітарів лісу», і ними, ще з дитячих казок, постійно всіх залякують.
Вершина еволюції
Для директора регіонального ландшафтного парку «Кінбурнська коса» (цей РЛП — сусід «Білобережжя Святослава») Зиновія Йосиповича Петровича зустрічі з вовками не рідкість. Про цих тварин він говорить з повагою, вважає їх вершиною звірячої еволюції. «Звір розумний, обережний, дуже добре пристосовується».
Розповів Зиновій Йосипович, що десь років шість тому на косі з’явилася популяція плаваючих вовків. Вони навчилися перепливати на острови, нападати на гніздівлі птахів. Не лякала їх і відстань запливу — до п’яти кілометрів. Тоді хижаки на острові Довгий винищили цілу колонію чорноголового реготуна. Проте вовки, — наголошує директор парку, — невід’ємний компонент природної системи. Їх місія в тому, щоб дисциплінувати населення, бути санітарами лісу. А шкоди косі, — впевнений Зиновій Йосипович, — усе-таки більше від двоногих, а не чотириногих хижаків.
КОМЕНТАР
Битва за кінбурнських сіроманців
Володимир БОРЕЙКО,
заслужений природоохоронець України:
— Нещодавно в департаменті заповідної справи Мінекології пройшло засідання комісії, на якій розглядалося питання виділення «вовчої» квоти НПП «Білобережжя Святослава».
Директор парку Юрій Козловський просив ліміт на відстріл 3 вовків, на вилов 3 дорослих вовків і на вилов ще 6 вовченят. Привід — начебто вовки часто загризають худобу та собак жителів навколишніх сіл.
За даними національного парку, на косі мешкає від 9 до 12 дорослих вовків. В ході дискусії з’ясувалося, що тут сіроманці живуть уже понад 30 років, причому 12–14 особин їх зграя налічує останні 10 років. Тому я запитав присутніх: як же так виходить, що чисельність вовка на косі стабільна, а нападати масово на худобу він раптом став тільки наприкінці 2012 року? Чи не є це насправді спробою компрометувати новостворений національний парк з боку охочих поживитися цінною приморською земелькою? Відповіді я не отримав. Також у актах про напад вовків на худобу я виявив численні неточності і помилки.
На засіданні виступила науковий співробітник Інституту зоології Марина Шквиря, яка повідомила, що відстрілювати дорослих вовків небезпечно. Бо можна вбити ватажка зграї і його самку і тоді зграя почне безконтрольно розмножуватися і буде ще гірше, бо цих хижаків стане в кілька разів більше. На думку науковця, найкраще було б забрати вовченят з лігва, але нині це вже зробити неможливо, бо вони підросли і розбіглися.
Після обговорення більшість учасників наради висловилися за видачу парку ліміту на відстріл 3 молодих вовків. Але варто зауважити, що знайти їх у плавнях коси — справа непроста.
Я вважаю, що національний парк не захистить себе кров’ю вовків від подальших підступів ворогів цієї шановної природоохоронної установи. Тому треба вести планомірну активну роз’яснювальну роботу про роль національного парку, підвищувати його авторитет і на національному, і на місцевому рівні, активно займатися природоохоронною пропагандою. А наявність вовків на території парку використати як своєрідну фішку парку, зуміти з лимона зробити лимонад.