МЕТА
Головним завданням законотворців і вимогою часу є створення в Україні сучасної конкурентоспроможної освітньої системи
Як і обіцяв півтора тижня тому Прем’єр-міністр Микола Азаров, учора він провів консультації з громадськістю щодо законопроекту «Про вищу освіту» без участі як профільного міністра Дмитра Табачника, так і будь-кого з представників освітянського відомства. Організатори зібрання справедливо вирішили, що сама лише їхня присутність може певним чином скоригувати думки й позиції запрошених ректорів і викладачів вітчизняних вишів, а також делегатів громадських організацій, зокрема студентських.
Пізніше свою позицію обгрунтував і глава уряду: «Я попросив, щоб Міносвіти не брало участі у сьогоднішній дискусії не тому, що ми їм не довіряємо. А тому, що ми хочемо максимально відкрито, максимально конструктивно провести її, а присутність міністерства інколи може «пригнічувати» ініціативу».
За яким законом вчитися, студентам не байдуже. Фото Володимира ЗАЇКИ
В очікуванні головного ініціатора обговорення поважні чоловіки та молодь мали змогу вдосталь поспілкуватися на предмет подальшого життя-буття в цілому і за умови ухвалення згаданого законопроекту. Те, що подібний документ потрібен Україні, не сумнівається ніхто з них. Але в якому вигляді він набуде чинності, яка модель освіти переможе: європейська чи американська? — ці та безліч інших питань неабияк турбують і сивочолих освітян, і їхніх молодих вихованців.
Одразу після появи в залі Микола Азаров запропонував запросити до обговорення кількох студентів, які з плакатами і гучномовцями стояли на порозі парадного входу до будівлі Клубу Кабінету Міністрів.
Порушивши звичний порядок дій, Прем’єр не взяв слова, спонукавши до розмови керівників вишів, котрі знають проблему як то кажуть із середини. Пропозицій прозвучало доволі — різноманітних і часто протилежних. Проте всі вони були конструктивними, відчувалося, що люди говорять про наболіле.
Попри те, що більшість статей і положень проекту або відповідають потребам сьогодення, або є максимально наближеними до них, учасники дискусії погодилися далеко не з усіма формулюваннями. Це стосується зокрема аспектів про зміст навчання, роботу наукових шкіл, взаємодію освіти з ринком праці. Скажімо, «технарі» наполягали на розширенні ролі технічних вишів, оскільки вони створюють більше навантаження на бюджет.
Не обійшли ректори своєю увагою і спроби надмірного, на їхню думку, адміністрування з боку міністерства. Понад 50 із 70 статей документа містять недвозначні натяки на посилення централізації. «Всі згодні із цим твердженням?», — запитав у них Микола Азаров. Тих, хто негативно похитав головою, журналісти не побачили.
Зате думки про доцільність відновлення роботи Вищої атестаційної комісії поділили далеко не всі. Що ж, факт дискусії можна вважати корисним для освітянської галузі. Тим більше, що окрім міністерського проекту існують іще два альтернативних документи. Вони також не позбавлені ані здорового глузду, ані недоліків.
Головним завданням законотворців і вимогою часу є створення в Україні сучасної конкурентоздатної системи вищої освіти. І поспішати чи рубати з плеча тут недоцільно. Ліпше подумати не сім, а тридцять сім разів, після чого ухвалити гідне рішення.
«Якщо буде потреба, ми винесемо це питання на урядове засідання і приймемо рішення: або відкликати законопроект, або вносити туди серйозні зміни, — запевнив Микола Азаров. — Я не хотів би, щоб у такому важливому й серйозному питанні, яке зачіпає мільйони наших людей, рішення приймалося поспішно й необдумано».
ПРЯМА МОВА
Віктор АНДРУЩЕНКО,
ректор Національного педагогічного
університету ім. М.П. Драгоманова:
— Більшість статей у цьому проекті вдалося збалансувати. Тому документ набув цілісного характеру. Він врегульовує і зводить до спільного знаменника більшість нюансів освітянського поля нашої держави. В принципі, його можна вважати прийнятним.
Два альтернативні проекти також непогані, але вони дещо забігають наперед. Зазначені там повноваження для студентів і викладачів, на мою думку, ранувато їм делегувати. По перше, ми ще не вміємо ними користуватися. По-друге, вони суперечать деяким нормам чинного законодавства. Наприклад, земля, майно тощо… В разі зміни їх власника, прийде прокурор і заявить про порушення. Взагалі, у столиці до таких змін готові більше, а на місцях виникатиме дуже багато питань.
Треба сприймати реальність такою, якою вона є, тобто ухвалювати проект у першому читанні. Далі — вносити поправки й доповнення, можливо, з двох інших. Тоді буде рух уперед. І закон треба приймати.