ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА

Чернігівські інваліди залюбки працюють на свою удачу

Загалом цим майстрам годиться знати, як найкраще викроїти і пошити. Та нинішні фахівці, котрі працюють на чималому підприємстві, воліють мати ще й упевненість у стабільності свого виробництва. Адже воно одне з небагатьох в області, де 68% працівників — інваліди, переважно з вадами слуху. У час, коли й абсолютно здоровим співгромадянам не завжди вдається знайти роботу, Чернігівське навчально-виробниче підприємство УТОГ відкрите для молодих кадрів і лишається на плаву:

— Ми активно співпрацюємо з центрами зайнятості, запрошуємо інвалідів до нас на роботу, — розповідає його директор Людмила Зубрицька. — Нам вигідно працевлаштовувати людей з особливими потребами і одержувати при цьому дотацію, тобто виплачений упродовж року заробіток повертається підприємству. Наші працівники отримують усі соціальні виплати, премії, навіть 13-ту зарплату маємо! Утримуємо на балансі гуртожиток для немісцевих.


 

Швачка Ніна Сахон шиє сучасну красиву форму. Фото автора

Дуже допомагає те, що згідно із законодавством цьому колективу надано право на пільги.

— За нульовою ставкою податком на додану вартість оподатковується постачання товарів, що виробляють на підприємстві, інакше кажучи, держава повертає 20% вартості закуплених нами тканин. Ще ми звільнені від оподаткування прибутку та сплати податку на землю, котру маємо в постійному користуванні для виробничих потреб у розмірі 0,65 га, — навела приклади державної підтримки головний бухгалтер підприємства Наталія Іванченко. — Таким чином колектив із соціально вразливим контингентом захищено не від усіх, звісно, але від багатьох проблем.

Торік, приміром, ця пільгова сума становила 791 тис. грн, її було  використано на зниження собівартості продукції та збільшення обігових коштів, що в підсумку спрацювало на прибуток. Та навіть ця значна допомога навряд чи зарадила б, якби кравці, шевці та швачки, а також їхні колеги інших професій не працювали, як мовиться, в поті чола на свою удачу. Приміром, був період, коли спецівки, котрі тут шиють уже 66 років, відвантажували вагонами в усі куточки України. Робота була настільки напруженою, що навіть інженери у швейному цеху, аби прискорити процес, вивертали щойно застрочені рукавиці. Згодом почалися перетворення в економіці, і робочий одяг став незатребуваним. Зате натовпи споживачів штурмували магазини, аби вхопити підковдру, домашній халат, куртку… Тоді колектив наважився на сміливий крок та опанував пошиття товарів широкого вжитку.

— Головне в нашій справі — відчувати потреби ринку і бути готовими до будь-яких змін, — вважає головний інженер Лариса Бокач.

…Гори блакитної тканини у швейному цеху надавали йому вигляду огорнутого хмариною. Вона здавалася погожою, коли йшлося про приємні речі, і похмурою — коли говорили про проблеми: про дуже старі швейні машини, які є серед новішого обладнання, і про необхідність оновлення технологічного оснащення, про потребу в комп’ютері для експериментальної ділянки, про бажання відкривати торговельні точки в районах області, але велику їхню затратність… Та дивлячись, як усмішками і жвавою жестикуляцією зустрічають у швейному цеху Людмилу Зубрицьку, тричі удостоєну звання «Найкращий директор» за підсумками змагання вітчизняних підприємств УТОГ, навіть не треба бути дактилологом (знавцем мови жестів), аби зрозуміти, що на цьому виробництві не витають у хмарах, бо знають, як важливо триматися одне одного, аби міцно стояти на землі.