Уявляю картину. Сидить десь у глибині однієї з російських губерній такий собі Ваня, який у Криму ніколи в житті не був, а газу в нього в будинку зроду-віку не водилося (таких населених пунктів у Росії безліч), і пишається, що в нього є Крим і є газ.
А в іншому населеному пункті, який трохи ближче до цивілізації, сидить за комп’ютером Вася і пише на форумі, що українці його газ крадуть. А якщо не вкрадуть, то позамерзають узимку. І думка ця його гріє. Але не замислюються Ваня, Вася і мільйони їхніх співвітчизників, що все вже давно вкрали — і не Україна, а власний уряд. А їм залишилася тільки гордість — як сумнозвісні ваучери після приватизації.
Ямал — це місце, де видобувають газ. На його території розташований Ямало-Ненецький автономний округ. Живе там корінне населення — ненці. Коли я жила там і працювала в газеті «Радянське Заполяр’я», якось до мене прийшла корінна жителька. Попросила надрукувати її враження від візиту на Аляску. Розповідь ту, звичайно, не надрукували. Тому що розповідала жителька Ямалу, як її вразили порядки на Алясці. Адже там теж знайшли нафту, але жодна компанія не має права поставити бурову вишку на землі корінного жителя без його згоди.
Законом США 1971 року корінному населенню на Алясці надано у вічне користування 40 мільйонів акрів державних земель у районах його постійного проживання. Селища об’єднувалися за територіальною ознакою у 12 регіональних корпорацій. Регіональні корпорації отримали право на володіння ресурсами надр, а власники акцій — усі жителі цих селищ. Родовища можна здавати в оренду на розробку, а доходи надходять у фонд регіональної корпорації та Аборигенний фонд штату.
А тепер повернімося до ямальських оленів. Росія, яка кинулася качати газ на Ямалі, вкрала надра у ненців, бо ніхто їхньої згоди на видобуток газу ніколи не питав і жодних акцій не давав. А крім цього, вкрала тундру (після розробок там ягель не росте, оленям їсти нічого), воду (рибу ненцям ловити заборонили, таке право мають тільки рибозаводи), здоров’я (майже половина корінного населення хворіють на туберкульоз) і навіть дітей, яких забирають у батьків і розміщують в інтернатах. Коли потім ці діти з інтернату виходять, оленів пасти вони вже не вміють, а на Великій Землі (так гордо росіяни називають ту територію, що не Північ) теж нікому не потрібні. Втім, думаю, що Васю і Ваню з російських губерній доля моїх колишніх ненецьких сусідів, прекрасних людей Зої і Микити Худі, а також сотень їхніх співвітчизників, мало турбує. Головне, що «Газнаш».
Тоді ще один невеликий екскурс — у країну, де завжди тепло, але там теж є нафта. У Кувейті є Фонд майбутніх поколінь, куди щорічно перераховують 10% доходів із продажу нафти. За цей рахунок фінансують навчання молоді, забезпечення житлом, безкоштовне медичне обслуговування населення. Фонд забезпечує навіть безкоштовне транспортування хворого до іншої країни на лікування. Рівень охорони здоров’я тут дуже високий — і державної, і приватної. Влада вважає, що нафта належить усьому народу, тому накопичує нафтодолари (чи яка там у них валюта) для майбутнього країни.
А Росія, обкрадаючи своє населення, тримаючи його в страшних злиднях, качає нафту і газ, щоб нарощувати виробництво зброї та шантажувати весь світ. А чи буде майбутнє (або хоч сьогодення) в росіянина Васі, нікого не турбує. Дивно, правда, що це не турбує навіть самого Васю. У Георгія Данелії є геніальний фільм «Кін-дза-дза». Там жителям планети Плюк, що дуже схожа на нашого північного сусіда, надягають намордники і кажуть: «Радійте». І вони радіють! Нещасна країна…
А Васі, Вані та сотням таких, як вони, я на форумах у соцмережах відповіла: «Не дочекаєтеся. Ми не замерзнемо і не загинемо. Ми вистоїмо, як вистояли на Майдані в 20-градусний мороз люди, які боролися за життя без намордників». А ще порадила поцікавитися, хто насправді вкрав їхній газ.