Цього року на День Незалежності нашої держави у широкий прокат вийде саме українська кінострічка. Уперше за 26 років! Це картина режисера Зази Буадзе за мотивами однойменного роману Андрія Кокотюхи «Червоний». Допрем’єрний показ уже відбувся в багатьох містах країни, зокрема й у Тернополі. Без зайвої реклами скажу: фільм просто не може не вразити, не зачепити, не сколихнути українську душу.
Через усі кола пекла
Уже з перших хвилин глядач дізнається про головного персонажа Данила Червоного з уст його поневолювачів. Знатимемо, що він із 18 років у бойовій організації ОУН. Двічі втікав з ув’язнення. З березня 1943 року — в УПА, має псевдо «Остап». У 33 роки Данила етапували в особливий табір ГУЛАГу, дали номер 1348 і кинули в шахту добувати вугілля. Капітан табору Боронін одразу утямив, що «намучимося ми з ним». Але начальник цієї установи майор Абрамов миттєво заперечив: «Громадянин Червоний намучиться з нами. Але недовго». Проте радянський бузувір радше видав бажане за дійсне. Бо сильний духом українець пройшов усі кола табірного пекла, здолав усе, більше того: підняв повстання і переміг.
Поруч із Данилом — Віктор Гуров із Чернігова, який під час війни закінчив прискорені курси льотчиків. Коли його літак підбили, лейтенант вистрибнув з парашутом. Згодом на нього чекали п’ять років радянських таборів, хоч він і був сталіністом. Першим крижаним душем, що змусив Віктора потихеньку вилазити з тенет цинічної комуністичної пропаганди, стали слова начальника табору: «Меня в 30-м под Черниговом куркульня с обреза стреляла, а в 45-м под Бродами бандёр — из карабина. Все вы, хохлы, против советской власти. Значит, одинаковая сволочь». Тільки ось не пояснює окупант, що він робить на чужій землі. Данило загартований боротьбою за волю України, Віктор — скорений ворогом нашої державної незалежності. Віктор гине, Данило виживає, щоб боротися. Ця боротьба триває досі.
«Наш вклад, наша краплина»
Роль Данила-«Остапа» зіграв актор Львівського театру ім. Леся Курбаса Микола Береза. Він розповів, що фільм зняли за мотивами третьої частини роману, так званої табірної. Історія напружена, драматична. «Та що важливо, закінчується щасливо: українець у нас не помирає героїчно, а перемагає», — зазначає пан Микола. — Одне з гасел нашої кінокартини: «Боротьба, яка триває досі». Для нас важливо, щоб цю боротьбу українці вигравали на всіх фронтах».
Миколу Березу часто запитують про прототипів Данила Червоного. Каже, це запитання радше треба адресувати авторові сценарію. На знімальний майданчик приїжджав онук Євгена Грицяка, одного з організаторів Норильського повстання, сам пан Микола цікавився тими подіями в Олеся Гуменюка, який також був у Норильську. «Актори по-різному налаштовуються на роль, на певну емоцію, але в процесі зйомок було достатньо згадати наших лицарів, які тримають нині український схід від навали орди», — мовить виконавець головної ролі. Ще до зйомок він їздив у зону проведення АТО, зустрічався з воїнами, набирався від них бойового духу.
«А що тут скажеш: весна!»
Миколу Березу одразу затвердили на роль Червоного. Режисерові Зазі Буадзе достатньо було лише побачити світлину актора, переглянути відеоматеріал, де він читав вірші Тараса Шевченка. Без кастингу пройшов і Олег Стефан, йому запропонували зіграти воїна УПА Ворона. Микола й Олег театральні актори, але мають досвід роботи в кінозйомках. Скажімо, Микола Береза дебютував у стрічці режисера Вікторії Трофіменко «Брати. Остання сповідь».
Інших акторів шукали по всій Україні. І знайшли аж у семи містах. Скажімо, Олександр Мавріц (майор Абрамов) з Ужгорода, Олег Шульга (Віктор Гуров) — із Дніпра. «Їх усіх у тім’ячко Бог поцілував. Це нова плеяда справжніх українських кінозірок», — вважає Заза Буадзе.
Як відомо, «Червоний» знято за однойменним романом Андрія Кокотюхи. Але глядач зможе з часом дізнатися весь життєпис Данила Червоного: вже восени пан Заза почне роботу над новим фільмом «Червоний: без лінії фронту». У цій стрічці буде багато того, чого немає в романі. Події відбуватимуться з 1936 року, коли Данило навчається у Львівському університеті, й аж до 1947-го, коли він — хорунжий УПА. Режисерові цікаво: що перетворює звичайну людину в героя, як з’являються такі герої — вони ж бо не падають з неба?
У фільмі «Червоний» Данило приходить як герой і йде як герой. Він, на думку Зази Буадзе, — радше символ неминучості закінчення зими й настання весни. Данило зустріне свою весну, як і 1991 року Україна — свою державну незалежність. Це надто емоційне, хвилююче, трепетне, бентежне почуття-відчуття. І режисер використовує у стрічці такі символи, прийоми, що в глядача не просто шкірою бігатимуть мурашки: вони (суджу з власного прикладу), здається, закам’яніють, коли на екрані над табором з’явиться журавлиний клин, коли святкуватимуть Великдень під стрілецький гімн «Ой у лузі червона калина», коли руки ув’язненого українця торкнуться першого жмутка зеленої трави...
«Сценарій часто змінювали, — розповідає Заза Буадзе. — Ми знімали навесні, через тиждень мав бути Великдень. Було відчуття свята, що наближалося, це мене переповнювало. Зателефонував Кокотюсі: «Терміново приїжджай, нам у фільмі потрібен Великдень». Він примчав і написав блок, який став кульмінацією картини».
Звісно, начальникові табору майору Абрамову, який називає себе богом, святкування Великодня, м’яко кажучи, не сподобалося. Він викликав до себе Червоного. «Христос воскрес, да? А Бога-то нет, — єхидно мовить майор. — За что вы воевали? За вильну Украину? Так ее тоже нет. Нет такой страны на карте мира». Червоний відповів по-філософськи: «А що тут скажеш: весна!» Ця весна боротьби заврунилася-зацвіла нині незалежністю України. Але ворог не заспокоївся, сипле на нашу землю «Гради», розриває її мінами. «Ворог оголосив нам гібридну війну, тож воюймо на всіх фронтах. Зокрема й у кіно», — твердить Заза Буадзе.
Не знали, що таке вагання й страх
Про таких, як Червоний, як його соратники в боротьбі за волю України, як новітні наші герої, пише свої вірші Зиновій Сердюк. До свого 90-річчя він видав збірку «Обирали гарячу смерть». Книжку подарували учасникам знімальної групи. 91-річний пан Зиновій прийшов до кінотеатру разом з Ігорем Олещуком. Обидва були в лавах УПА, відбули ув’язнення зокрема й на воркутинських шахтах. За словами пана Ігоря, у таборах майже половина були українці. Тут вони також страйкували. «Скажімо, 29-та шахта організувала справжній страйк, наша ж — італійський, тобто в забій спускалися, але вугілля не добували», — розповів Ігор Олещук. На його погляд, фільм «Червоний» вийшов реалістичним. «Дуже добре, що з’являються такі стрічки. Потрібно лише, щоб їх показували і на екранах наших телевізорів», — додав Зиновій Сердюк.
Продюсер фільму Андрій Суярко запевнив, що підготують і телеверсію кінокартини в чотирьох серіях. Звісно, «Червоного» треба подивитися кожному з нас. Гадаю, захопить не лише гостросюжетність стрічки, а й музика. Її для фільму створив 34-річний італієць Франко Еко, один з найкращих представників школи видатного композитора Енніо Морріконе.
ПРЯМА МОВА
Володимир ФІЛІППОВ,
продюсер фільму:
— У понад 150 кінотеатрах країни 24 серпня відбудеться прем’єра «Червоного». Загалом глядач побачить цього року 13 українських фільмів, які запустили у виробництво за підтримки Держкіно, починаючи з 2015 року. Це будуть комедії, драми, соціальні драми, фентезі. Останнім фільмом, який вийде у широкий прокат нинішнього року, стануть «Кіборги» режисера Ахтема Сеїтаблаєва. Це дуже символічна арка: від «Червоного» — до «Кіборгів». Боротьба за незалежність триває досі. Створення українського героя — це дзеркало, в якому нація буде себе усвідомлювати.