ДИСКУСІЯ
Стаття Олександра Сопова про державні нагороди
викликала резонанс
Стаття О. Сопова стала чи не єдиною актуальною публікацією з даного питання за останні роки. Якщо і з’являються окремі виступи у різного роду інтернет-виданнях, то їх авторів більше турбує питання не як прославити державу, а обсмоктування смажених навколонагородних пліток, не минаючи можливості зайвий раз мимохідь хвицнути владу.
А з популяризацією нагородної справи — тиша. Лишень останнім часом слабкий вітерець — публікації в № № 3 — 10 у часопису «Моменти» (додаток до газети МВС України «Іменем Закону») про докладну історію створення відомчих відзнак МВС України та на розвороті № 8 цих «Моментів» — мініплакат «Державні нагороди України» з вперше зазначеними прізвищами розробників. Видання попередніх років стали настільки бібліографічним раритетом, що навіть на всеїдному острівці книжкового ринку на Петрівці — годі й питати. У 1997 р. були видані плакати «Державні нагороди України». Нині 2011 рік… Звідки взяти інформацію? З Інтернет-простору? Спробував. Інформації для колекціонерів вдосталь, а от більш-менш систематизоване висвітлення питань нормативної бази та якісні зображення державних нагород та відомчих відзнак знайшов лише на сайті http://vto—orden.com.ua, але і він ще надто далекий від ідеалу. Навіть на офіційному Інтеренет-представництві Президента України інформація про останні ордени відсутня, а сам розділ про державні нагороди не оновлювався упродовж восьми (!) років.
Як носять нагороди? У повсякденності людина з нагородами сприймається як виняток із загального правила. Ветерани війни та військовослужбовці носять ордени, медалі або планки до них на парадному або повсякденному мундирі. А цивільні? В європейських країнах замість планок на цивільному одязі передбачено носіння так званих розеток з кольорами для кожного ордена. То чи не варто запровадити таку практику в Україні?
Колись я підслухав цікаву ремарку літнього колекціонера. «Так, в Україні багато проблем. Але що до нагород, то своїми нагородами Україна може усміхнутися усьому світові золотими зубами». Мені особисто подобаються нагороди нашої держави. За формою і змістом вони художньо довершені та історично вивірені. А в тому, що наші відомчі відзнаки визнані найкращими у світі є і моя, без зайвої скромності, заслуга. 17 років праці в Управлінні державних нагород та геральдики дали свої результати.
Кожна з нагород України до 2011 року створювалася знаними фахівцями і не приймалася під килимом. При створенні трьох нагород — орденів Свободи, Данила Галицького і медалі «За врятоване життя» були проведені навіть всеукраїнські конкурси.
Хоча нагороди України створювалися буквально з нуля, їх якість, за стандартами того часу, була досить високою. Що стосується рівня виготовлення нагород нині, після того, як їх виробництво монополізував БМД НБУ, і особливо ордена «За доблесну шахтарську працю» та ювілейної медалі «20 років незалежності України» — говорити не буду з етичних міркувань.
Не менш важливе. Вважаю варто подумати про систему відзнак Кабінету Міністрів України, які б надавалися за трудові здобутки у промисловості, сільському господарстві, у гуманітарній сфері, за заслуги в соціально-економічному розвитку. Зараз ми маємо тільки грамоту, до якої надається нагрудний знак. Хоча за логікою нагородної справи має бути навпаки. Чому так склалося? Як не дивно, винні традиції Радянської України. У часи СРСР суверенним республікам не було дозволено мати власні ордени. Роль республіканських нагород виконували почесні звання або почесні грамоти вищого законодавчого органу, за своїм статусом залишаючись «другим гатунком» щодо державних нагород СРСР.
Віктор БУЗАЛО,
кандидат
історичних наук
для «Урядового
кур’єра»
ДУМКИ З ПРИВОДУ
Збережемо чи переплавимо?
Микола ОМЕЛЬЧЕНКО,
президент Клубу колекціонерів
для
«Урядового кур’єра»
НАГОРОДИ. Необхідно ліквідувати диспропорцію в кількості нагороджень орденами і медалями.
З часу заснування нагород всіма орденами України нагороджено більше 22000 людей, а медалями (не ювілейними) майже 7000 (із них понад 3000 суто військовими). Правильніше було б навпаки.
Про якість. В останні місяці, на мою думку, різко погіршився зовнішній вигляд знака «Мати-героїня». А ним нагороджуються жінки, які повинні отримувати не просто виріб із металу, а знак, який стане справжньою ювелірною прикрасою на грудях героїні! При цьому ювілейні монети, що виготовляються на потужностях того ж ВМД НБУ — відмінної якості. Чому втрачається якість при виготовленні об’ємних знаків — незрозуміло.
Про національну гордість. Документи про заснування медалей до 60-ї та 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні Україна підписала з обумовленням, що медалі, посвідчення до них будуть виготовлятися власними силами. Вони і справді виготовлялися в Києві, але текст на медалях був російською мовою! Казахстан, на відміну від України, підписував документи без обумовлень, але ті самі медалі були з написами казахською мовою!
Про головне. В статті Олександра Сопова є посилання на лист доктора дона Альфонсо де Севальоса-Ескалері, де він справедливо робить акцент, що орден — це спільність людей, до якої прилучають за певні заслуги або досягнення. З радянських часів у нас відбулася підміна понять — ордену як спільноти людей зовсім не приділялася увага, і натомість держава всю увагу сконцентрувала на охороні металічних предметів — відзнаки ордену.
До нині ми перебуваємо серед п’яти країн світу, де за придбання, продаж і зберігання нагород передбачено покарання. От їх список: Україна, Росія, Білорусь, Північна Корея, Куба. Правда, промовиста компанія? Але навіть у Росії вже немає покарання за зберігання нагород, хоча за придбання і продаж існує не адміністративна, як у нас, а кримінальна відповідальність.
Тому необхідно відмінити покарання за придбання, продаж і
зберігання державних нагород, одночасно зробивши жорсткішою відповідальність за
незаконне носіння орденів і медалей та використання документів на своє ім’я
особам, які не удостоїлися нагород.