— Уже кілька днів ми розділяємо побут із нашими товаришами по службі, що прибули з Криму, — розповів заступник командира Окремого президентського полку Сергій Нехаєнко, супроводжуючи нас до казарми, де розташувалися військовослужбовці Першого Феодосійського батальйону морської піхоти. — Вразила в цій ситуації небайдужість наших громадян. Щойно звістка про прибуття морпіхів з’явилася у ЗМІ, як до нашої частини почали приходити люди з гостинцями. Так, із міста Немирова прибула машина з 20 тоннами продуктів. Подарували нам і пральну машину. До частини приходять наші цивільні сусіди, що мешкають у сусідніх будинках: цікавляться, чи, бува, чого не треба.
Оскільки командир частини полковник Дмитро Делятицький після визволення з полону перебуває в госпіталі, його посадові обов’язки виконує заступник, майор Володимир Баранюк. Майор прибув до Києва разом із 141 морським піхотинцем. Він розповів, що столиця зустріла їх доброзичливо, щоправда, погода не південна. Тепліший формений одяг не вдалося взяти. Та що там речі — документи й то не всі встигли після штурму знайти і забрати. Моряків «ввічливо» попросили впродовж восьми годин покинути територію Криму.
— Враження не з кращих, — ділиться Володимир Анатолійович. — Не таким я собі уявляв закінчення служби у Криму. Ті, хто хотів служити народу України з нашого батальйону, прибули в Київ, а хто мав бажання — перейшов служити у війська РФ.
Володимир Баранюк розповів про такі мотиви рішення колег, що залишились у Криму. За його словами, потужну інформаційну роботу провели росіяни. «Власне, не було секретом навіть раніше, в яких умовах служать росіяни, яким є соцзахист їхніх родин, — каже він. — Про умови служби і про побут говорили ж під час спільних навчань. Тому уявлення про різницю маємо. Останніми роками російські військові пішли на кілька кроків уперед від нас. Ось приклад: колега із Севастополя був у відчаї, коли перед курортним сезоном його попросили звільнити службову квартиру, а йому через півдоби у закордонну поїдку на міжнародні навчання. Він розривався між дружиною і двома дітьми та зборами на літак. Мабуть, йому було не до навчань.
У них же питання поставлено інакше: військові займаються професійною підготовкою, а про матеріальне і соціальне забезпечення військовослужбовців і їхніх сімей піклується держава. Таким є принцип усіх армій НАТО. Не повинен військовий відволікатися від головного завдання, аби вирішувати побутові проблеми. Після захоплення Криму російська сторона знала, на що тиснути, вербуючи військових української армії перейти на їхній бік. Пообіцяно багато. Очевидно, саме це і стало причиною, що дві третини складу нашого батальйону виявили бажання перейти служити іноземній державі. Як буде насправді, побачимо.
Розповів Володимир і про невирішені службові питання, на які треба звернути увагу, як то матеріальне заохочення за фізичну підготовку. Також було проблемою і те, що, йдучи на навчання за десятки кілометрів від частини на полігон, офіцери не могли там на місці ставати на забезпечення. Державним коштом харчувалися строковики, контрактники, прапорщики, а офіцери мали це робити власним. Часом поряд із полігоном не те що магазину не було, а й населеного пункту. Тож офіцер мав тягнути із собою ще й лантух їжі.
За словами В. Баранюка, Київ зустрів морпіхів гостинно. Він зауважує: «Серед матросів є такі, що великих міст не бачили зроду. Зараз керівництво займається підготовкою різних документів, зокрема складають списки дітей військових, яких потрібно оформити в дитсадок, школу, а також списки на житло в Миколаєві. Адже з дня на день чекаємо переїзду на місце проходження служби. Тим часом у моряків є можливість прогулятися Києвом, познайомитися з визначними місцями столиці».
— Не хотілося все кинути і знайти цивільне заняття? — запитуємо.
— Я обирав професію свідомо, — каже В. Баранюк. Армія дуже дисциплінує. У військових училищах навчають на командирів взводу. А далі професійне та кар’єрне зростання людини залежить від її бажання вчитися самостійно. Та понад усе багато що залежить від командира. Якщо він береже своїх підлеглих, піклується про них, то в цьому підрозділі буде все як слід. У нас саме такий командир.
Кримчанин Віталій Машковський служить водієм БТР-80 . Половину строку першого контракту пройдено. Уже нині має наміри підписати другий контракт. Перебуванням у столиці задоволений. Розповів про заняття спортом. Умови для цього надав генеральний штаб Міністерства оборони. На запитання, чому не перейшов на службу до росіян, відповів лаконічно і стримано: «Тому що я не хочу покидати свій батальйон. Я складав Присягу на вірність українському народу, і морський піхотинець, на моє переконання, присягає лише раз. Змінювати свої наміри не маю бажання, як і решта моїх товаришів по службі. Атмосфера, що панує в нашому батальйоні, дорого вартує. Сподіваємося з хлопцями лише на краще».
ДО РЕЧІ
Севастопольські ліцеїсти навчаються у Києві
За повідомленням управління преси та інформації Міноборони України, у Київський військовий ліцей імені Івана Богуна (КВЛ) нещодавно прибули 20 ліцеїстів із військово-морського ліцею Севастополя. Командування ознайомило їх з базою військового навчального закладу та надало необхідну допомогу для якнайшвидшої адаптації до умов навчання у столиці. Із ліцеїстами поспілкувався заступник міністра оборони Петро Мехед. Він поінформував, що вже цими днями вирішиться питання щодо залучення офіцерів і ветеранів ВМС до навчального процесу, адже раніше у Київському ліцеї військово-морської дисципліни не було.
— Я приємно вражений, що ці ще зовсім молоді люди не зламались у скрутну годину і бажають продовжувати навчання у військових навчальних закладах, мріють стати офіцерами ЗСУ, — зазначив П. Мехед.
Як повідомив т. в. о. начальника Київського військового ліцею імені Івана Богуна полковник Олександр Бондаренко, нині є домовленість із Міносвіти, що ліцеїсти з АР Крим повністю довчаться цей начальний рік у стінах КВЛ.
Ольга ПРОКОПЕНКО,
Світлана СКРЯБІНА
(фото),
«Урядовий кур’єр»
ТИМЧАСОВА ДИСЛОКАЦІЯ
Юлій Мамчур уподобав Миколаїв
Олена ІВАШКО,
Урядовий кур’єр»
До Миколаєва прибули військовослужбовці та члени родин уславленої військової частини імені О. Покришкіна із Бельбеку. Їх розташували в санаторіях міста, надали «прописку» в одній із частин. На зустрічі з Ю. Мамчуром голова ОДА Микола Романчук зазначив, що для Миколаєва велика честь приймати людей, які стали взірцем вірності присязі та справжнього патріотизму для усіх громадян України. Тож питання щодо побуту, облаштування в казармах та соцзахисту родин будуть вирішені у першу чергу.
Голова облради Тарас Кремінь повідомив, що впродовж тижня триватиме ремонт їдальні та казарм, де живуть льотчики частини, якою командує Ю. Мамчур. Також триває робота з перерозподілу та цільового спрямування коштів для забезпечення належних умов сім’ям військових.
Юлій Мамчур повідомив, що до Миколаєва приїхало приблизно 200 військовослужбовців та 30 членів їхніх сімей. Ще очікують на прибуття 50-ти військових, які поки залишилися у Криму для виконання певних завдань. Умовами розміщення в Миколаєві кримські вояки задоволені. «Щодо нашої подальшої долі, — зауважив Юлій Валерійович, — поки ніяких директивних документів немає. Свої пропозиції ми передали командувачу Повітряних сил ЗСУ генерал-полковнику Юрію Байдаку. Ми готові розташуватися та продовжити службу в Миколаєві, нас влаштовує аеродром у Кульбакиному, він цілком підходить під розміщення нашої техніки».
Також полковник підтвердив, що насправді є факти, коли військові, які перейшли на бік Росії, просяться назад. Щодо авіатехніки, то поки вона міститься на аеродромі Бельбек. Тривають перемовини з Міноборони Росії, щоб забрати її. Начебто компроміс знайдено. Техніку пошкоджено, але зараз її приводять у належний стан, оглядають, з’ясовують критичність пошкоджень, щоб вирішити, яким чином її транспортувати.
Свій вчинок Юлій Мамчур героїчним не вважає: «Це поведінка звичайного військовослужбовця, який вірний присязі та конституційному обов’язку». А щодо варіантів просування по службі, то полковник зазначив, що під час зустрічі в Києві «обговорювали ситуацію, яка склалася в Криму, висловлювали побажання щодо ведення переговорів, щоб забрати авіатехніку. Питання підвищення звань, посад не обговорювали.
Я себе комфортно почуваю на своїй посаді і в своєму званні».