Фахівці визначають поняття споживчого кошика як набір товарів та послуг, необхідних для задоволення першочергових потреб людини в середньому протягом року. За радянських часів його формували та затверджували регулярно: кожні п’ять — сім років. У незалежній Україні за 25 років це поки що вдалося зробити лише один раз — у 2000-му (постанова Кабміну № 656). Відтоді в нас багато що змінилося. Це й економічна ситуація у країні загалом, й ціни на продукти та ліки, тарифи на компослуги тощо. Й у цьому змаганні зарплати та пенсії, на жаль, пасуть задніх. Тому намагання переглянути та осучаснити український споживчий кошик відповідно до реалій дня нинішнього намагалися не раз, зокрема за останні п’ять років. Але до офіційного затвердження нових показників справа не дійшла.
Нині це питання знову порушують на державному рівні, адже формування споживчого кошика покладено на Кабмін. Саме на основі даних про споживчий кошик та споживчий бюджет розраховують такі важливі для простого українця показники, як прожитковий мінімум, мінімальні зарплата та пенсія. 5 вересня 2016-го було сформовано новий проект постанови Кабміну щодо осучасненого споживчого кошика. Чи вдасться цього разу перевести проект у стадію офіційно затвердженого документа — питання відкрите. Тож поки що фахівці лише його обговорюють.
Фізіологічна норма виживання
Економічний експерт Всеволод Степанюк налаштований дещо скептично. Він повідомив, що новий «проектний» кошик мало чим відрізняється від попереднього. Він так само налічує 296 позицій продовольчих і непродовольчих товарів та послуг. Так, мінімум, який вважають достатнім для прожиття середньостатистичного українця, не передбачає навіть мобільного телефону. Його в нас чомусь досі вважають не необхідністю, а розкішшю. А ще замість передбаченого в попередньому кошику масла до нього «поклали» маргарин, та й того не більше двох кілограмів на людину на рік. Також параграф «м’ясо» замінили на «м’ясопродукти», куди входить підпункт «птиця».
— Напевно, не відкрию великої таємниці, якщо скажу, що в Україні у продажу м’яса птиці як такого нині взагалі немає. У 90-ті роки, коли в нас діяла не узгоджена з правилами ЄС система кодифікації товарів, м’ясо бройлера та м’ясо птиці мали різні коди. Адже це насправді зовсім різні товари. Коли ж нині в наших магазинах споживачеві продають м’ясо бройлера як «птицю», це обман споживача, — поінформував фахівець. — Щоб називатися м’ясом птиці, жити та вигодовуватися півень, наприклад, з якого м’ясо потім виробляють, мав би не менш як півроку. Термін життя бройлера — щонайбільше 3—4 місяці. А отже, між ними суттєва різниця у кількості калорій та користі для організму людини.
Ковбаси відповідно до нового споживчого кошика можна буде собі дозволити 9 кілограмів на рік, свинини — 8, сала — не більше 2 кілограмів. Увійшла до кошика й риба. Але не більш ніж 2,7 кілограма на особу. Відчутно зменшено й кількість цукру, меду, крупи та хліба. Тож, як бачимо, зовсім не до жиру.
Освітні й медичні послуги у споживчому кошику не передбачено зовсім. Та, напевно, нікому не потрібно розповідати, скільки нині можуть коштувати ліки, без яких часом неможливо вижити. З 12 до 6 на рік зменшили навіть кількість відвідувань платних закладів культури (театри, кінотеатри, виставки тощо) та купівлю книжок.
Отже, на думку пана Всеволода, споживчий кошик, що є прожитковим мінімумом, розраховують як фізіологічну норму виживання. Саме виживання, а не життя. І це, на його переконання, є методологічною помилкою. Адже споживчий прожитковий мінімум має містити засоби не лише для виживання, а й хоча б для простого відтворення робочої сили. В тому сенсі, що людина має не тільки не померти з голоду, а щодня мати сили ходити на роботу, працювати, мати резерви для підвищення кваліфікації й оздоровлення організму. У політекономії це має назву «Просте відтворення робочої сили». Про розширене — створити родину, народити дитину, чи й не одну, та мати можливість допомагати батькам чи іншим літнім родичам — взагалі не йдеться.
Так, держава намагається дбати про соціально малозахищених громадян. Останнім часом двічі на рік підвищують в середньому на 10% прожитковий мінімум і, відповідно, мінімальні зарплати та пенсії. Проте у грошовому вираженні ці надбавки складно співвіднести з темпами зростання цін і тарифів. І все це, на переконання фахівця, негативно впливає на стан демографії в Україні. Ще 10 років тому нас було приблизно 52 мільйони, нині — приблизно 42, а можливо, й менше, якщо врахувати емігрантів. Смертність у рази перевищує народжуваність, і не в останню чергу завдяки такому «нежирному» раціону споживання.
Отже, на переконання економіста, порівняно з реальними потребами населення споживчий кошик, що пропонують, урізано мінімум утричі. А це призводить до зниження платоспроможності населення до критичної межі, що бумерангом б’є по економіці.
На запитання, чи багато українців змушені виживати саме на прожитковий мінімум, фахівець зазначив, що за останніми даними Мінсоцполітики, з 10 мільйонів українців, які працевлаштовані офіційно, 45% отримують саме мінімальну зарплату. І це означає, що вони не лише змушені виживати на ці мізерні кошти, а ще й те, що їхні відрахування до бюджету, Пенсійного фонду та інші — також мінімальні.
Щоб українці могли не виживати, а жити хоча б більш-менш нормально, слід підвищувати реальні зарплати. А для цього необхідно законодавчо підвищити мінімальну зарплату по країні. Й не слід апелювати до того, що вона прив’язана до прожиткового мінімуму. Адже у вітчизняному законодавстві чітко прописано, що вона не може бути меншою за нього. Та ніде не зазначено, що саме законодавчі перепони унеможливлюють зробити її більшою. Тобто керівництво держави може встановити будь-яку мінімальну зарплату, яку вважатиме економічно доцільною та обгрунтованою для країни.
А отже, держава, на переконання фахівця, має дбати, щоб підприємці-роботодавці платили людям гідні зарплати. А той, хто не може або не хоче цього робити, має бути позбавлений права займатися на території України підприємницькою діяльністю. Адже ті мізерні зарплати, які часто-густо маємо нині, коли роботодавець апелює до економічної кризи, призводять як до зубожіння населення, так і до згортання внутрішнього ринку та виробництва. І з цим необхідно терміново щось робити.
Працюючий злидар — цивілізаційний нонсенс
Завідувачка відділу соціально-економічних проблем праці Інституту економіки і прогнозування НАН України Вікторія Близнюк наголосила, що до формування споживчого кошика слід ставитися дуже відповідально, адже саме на його основі формують прожитковий мінімум для населення та визначають рівень соціальних стандартів і гарантій для людей. Фахівець також наголосила, що вважає неправильним прирівнювання прожиткового мінімуму до мінімальної зарплати. Адже саме так поширюється таке ганебне явище, як бідність населення, яке працює. Бо слід пам’ятати, що прожитковий мінімум, як і вміст споживчого кошика, — це мінімальний набір для виживання. Працююча ж людина не повинна отримувати заробітну плату, якої вистачає лише на мінімум. Бо який тоді сенс у праці? Можна стати на облік у центрі зайнятості й отримувати допомогу з безробіття, яка також не може бути меншою за прожитковий мінімум.
— Звісно, бідність як об’єктивне явище існує в усіх, навіть у найбагатших, країнах світу, де також є диференціація доходів населення. Та поширення такого явища, як бідність працюючого населення, не повинно відбуватися у цивілізованому суспільстві, — переконана науковець.
За її словами, фахівці Мінсоцполітики щомісяця визначають рівень фактичного прожиткового мінімуму для українців (тобто скільки сьогодні українці витрачають, щоб не лише не померти з голоду, а й мати змогу утримувати свої родини) і навіть оприлюднюють ці дані. І якщо порівняти його з офіційно затвердженим прожитковим мінімумом, побачимо, що різниця між цими показниками сягає майже трьох разів. Так, фактично споживчий мінімум на серпень 2016 року становив 3 115 гривень, тоді як офіційно це 1390 гривень. А офіційна мінімальна зарплата — 1450 гривень, що становить навіть менше 50% фактичного мінімуму, який нині потрібен українцеві, щоб жити, а не лише виживати. Як виживає більшість працюючих українців за таких умов, складно навіть уявити.
Усе це, на переконання науковця, доводить необхідність негайного реформування інституту мінімальної зарплати і взагалі системи оплати праці в Україні. Адже якщо прагнемо, щоб цивілізоване суспільство сприймало нас на світовій арені як рівних, маємо зробити так, щоб працююча людина могла забезпечити собі та родині гідне життя. Адже працюючий злидар — це цивілізаційний нонсенс.
Здолавши бідність, переможемо тіньову економіку
А завідувачка відділу досліджень рівня життя Інституту демографії і соціальних досліджень НАН України Людмила Черенько зауважила, що методика формування українського споживчого кошика вже дуже застаріла. Від такої форми розрахунку відмовилися навіть країни СНД, останніми — Росія й Казахстан. А ще цей процес у нас дуже заполітизований. Адже навіть депутати час від часу не відмовляють собі у задоволенні полемізувати у ЗМІ про те, скільки звичайному українцеві потрібно на рік хліба, круп чи шкарпеток. Люблять подискутувати на цю тему й представники профспілок.
Проте науковець переконана: щоб люди справді відчули зміни на краще, слід боротися не за наповнення умовного споживчого кошика чи прожиткового мінімуму. Адже вижити, послуговуючись саме ними, нині нереально, тому показники ці є насправді умовними і використовуються лише як база для інших розрахунків. Боротися слід за збільшення реальних доходів громадян — мінімальних зарплати та пенсії. Тоді матимуть шанс до реального зростання й інші виплати, які прямо або опосередковано від них залежать.
Адже нинішня мінімальна зарплата, за сучасних цін у магазинах та постійного зростання тарифів на комунальні послуги, не лише не дає змоги задовольнити навіть найнеобхідніші потреби, а й ставить під загрозу створення молодих родин, народження більше однієї дитини, а мінімальна пенсія… У супермаркетах ми зустрічаємо бабусь та дідусів, які підходять до кас із буханцем найдешевшого хліба, трьома картоплинками та одним яблучком…
Тому фахівці стверджують, що єдиним виходом із цієї ситуації, який слід реалізувати найближчим часом, є реформування та підвищення стандартів оплати праці. Науковці та економісти переконані, що нині в України іншого шляху, окрім як забезпечити своїм громадянам поліпшення якості життя та входження до європейської спільноти, немає. Паралельно нам слід посилити боротьбу з корупцією та тіньовою економікою. Адже вони процвітають саме завдяки низьким зарплатам, бідності та економічній нерівності. Отже, лише здолавши бідність, переможемо й ці негативні явища.
До речі. Звісно, «УК» поцікавився думкою щодо нової редакції споживчого кошика фахівців міністерства, на яке безпосередньо покладено зобов’язання з його формування та затвердження — Мінекономрозвитку.
У прес-службі відомства повідомили, що 11 жовтня 2016 року Кабмін затвердив розроблений у Мінекономрозвитку мінімальний набір продуктів харчування та непродовольчих товарів. Тож уперше за 16 останніх років уряд наважився внести зміни у споживчий кошик. Основні з них порівняно із 2000 роком, передбачають: збільшення обсягів споживання деяких продуктів харчування; збільшення кількості окремих товарних позицій у наборах непродовольчих товарів (одяг, взуття) та скорочення терміну їх використання; перегляд наборів предметів першої необхідності, санітарії та ліків (у частині відповідності сучасним потребам); перегляд обсягів житлово-комунальних послуг з урахуванням державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування.
Щодо конкретики, то збільшили кількість яловичини і м’яса птиці, натомість прибрали баранину та кролятину, як і молоко з малим вмістом жиру. А додали кисломолочні напої (кефір, ряжанку). До наборів ввели чай, каву, сіль та спеції — раніше їх не було.
Багато змін внесено до гардероба, особливо жіночого. Пальто замінено на куртку на синтепоні, замість суконь із бавовняної та вовняної тканини — просто «сукні, костюм». У жіночий набір додано брюки, а в чоловічий — електробритву, бритву та леза до неї. Кількість пар шкарпеток збільшили із 7 до 10, а термін їх використання залишився незмінним — рік.
Текстильну білизну, предмети першої необхідності та гігієни, а також ліки новий набір вимірює не у штуках «на одну середньостатистичну сім’ю», а на одну особу. Те саме стосується товарів господарського призначення (стілець, ліжко, ложка, виделка, ніж та ін.).
Фахівці Мінекономрозвитку зауважили, що мінімальний набір товарів культурно-побутового та господарського призначення поповнився телевізором і телефоном, але поки що стаціонарним. Поточні зміни у склад споживчого кошика поступово наближають його до реального обсягу споживання. Вони не є остаточними і започатковують регулярний перегляд цього показника.
Ми в Google+