Прикро, коли доводиться вдруге повертатися до опису тих самих негараздів, про які вже було написано. Але що ж поробиш — доведеться.
Ще на початку року ми розповідали, як на Львівщині деякі правоохоронці в союзі з недобросовісними суддями чинять тиск на підприємства АПК, вимагаючи хабарі за закриття кримінальних справ, порушених проти вітчизняних виробників за надуманими приводами («Урядовий кур’єр №№ 34, 38, 42 за 17, 23 лютого та 1 березня). Розповідали, бо сподівалися, що керівництво відповідних органів зверне увагу на проблему і вживе рішучих заходів щодо несумлінних підлеглих. Але, виявляється, помилялися — процес не припинився!
Як повідомляє Всеукраїнська аграрна рада (ВАР), Державна фіскальна служба України чинить необґрунтований тиск на члена ВАР, підприємство з німецькими інвестиціями ТзОВ «Радехівський цукор». Корені цієї справи сягають 2015 року. Ще тоді ДФС під час спеціального розслідування знайшла серед тисяч контрагентів ТзОВ «Радехівський цукор» дев’ять суб’єктів господарювання з ознаками фіктивних фінансових операцій. Але кримінальне провадження №32015140000000215 порушено не проти цих компаній, а проти самого ТзОВ.
У чому тут провина заводу? Він добросовісно зварив цукор, чесно його продав покупцям, отримав за нього гроші і сумлінно сплатив з виручки належні державі податки. На цьому його обов’язки вичерпуються.
Натомість, за логікою органів ДФС Львівщини, завод, мабуть, повинен мати власну секретну службу і самостійно відстежувати, хто з покупців їхнього цукру викликає підозру. І тоді що — відмовляти їм у продажу? Чи, може, самостійно затримувати? Але у такому разі навіщо існує ДФС? За цією логікою, кожен продавець картоплі на базарі має перевіряти документи покупця: чи не перебуває він у розшуку, чи, може, приїхав з «ДНР», де служив у лавах бойовиків?
Але такі дрібні суперечності доблесних податківців не засмучують — насамперед, тому, що, за словами представників заводу, вони переконують керівництво ТзОВ «вирішити питання» у, так би мовити, неформальний спосіб. Саме з цієї причини, всупереч усілякій логіці, справу було порушено саме проти «Радехівського цукру» — бо тих дев’ятьох де шукати і що з них узяти? Натомість цукрозавод багатий, є чим поживитися…
На сьогодні компанія має п’ять цукрових заводів і за підсумками 2017—2018 маркетингового року (від урожаю до урожаю) обіймає 21% українського ринку. Тобто кожна п’ята ложка цукру, яку наш громадянин кладе собі в чай чи споживає у печиві або тістечку, — радехівського виробництва.
Зауважимо, ТзОВ «Радехівський цукор» — один з найбільших платників податків у західному регіоні, адже тільки за 2017 рік до бюджетів і фондів різних рівнів компанія сплатила 186,7 мільйона гривень, а за перше півріччя 2018-го — 132,9 мільйона. На підприємстві офіційно працевлаштовано 1350 людей, середня зарплатня яких сягає близько 20 тисяч гривень. І такий об’єкт хочуть знищити задля чиїхось шкурних інтересів?
Але шантажисти дістали рішучу відмову в їхніх зазіханнях. У тому й полягає специфіка роботи компаній з іноземними інвестиціями, що вони не йдуть на всілякі непрозорі оборудки, а працюють суто в офіційному полі — як у розвинених країнах.
Тоді почалася активна фаза наступу на підприємство: його роботу блокували, банківські рахунки — заарештовували. Були й підозри, оголошені посадовим особам підприємства, арешт майна. Вдалися навіть до недостойних методів: листів із погрозами до найбільших ділових партнерів.
Керівники ТзОВ «Радехівський цукор» неодноразово зверталися до керівництва ДФС, Генеральної прокуратури, Верховної Ради із проханням припинити тиск на підприємство, проте жодного результату це не дало. Нині ТзОВ «Радехівський цукор» та Всеукраїнська аграрна рада, членом якої є це підприємство, чекають суду.
Зауважимо ще на одному прикрому нюансі: підприємство входить до міжнародної групи компаній Pfeifer&Langen — провідного виробника цукру Європейського Союзу. Тому події, про які йдеться, не залишаються непоміченими за кордоном і стають тривожним сигналом для інших інвесторів. Тоді нарікання на слабкі обсяги іноземних інвестицій втрачають усілякий сенс: самі винні!