Дзвінок був несподіваним — з якого боку не поглянь. Телефонував один діяч районного масштабу. «Пропоную вам хорошу тему для публікації, — сказав. — Минулої суботи ми із заступником зібралися та й поїхали в одне сільце. Там живе самотня бабуся. Ми їй дров нарубали, води наносили... Я і фото надішлю». «Оце так «подвиг»! — подумала. — Цікаво, у тому селі одна така недужа бабуся? А як же ті, що в інших населених пунктах живуть?»
Посадовець, до речі, мав достатньо повноважень, щоб охопити реальною турботою чимало стареньких. А обрав одну — для піару. Пам’ятаєте, як у Кобзаря: «А я в попа обідала, — сирітка сказала». А тут самотня жінка, теж можна сказати, сиротина. Тож коли сусідки хвалитимуться: «А мені діти нові чоботи купили», «А мої міських гостинців торбу притягнули», облагодіяна бабця має усі підстави похвалитися: «А от мені САМ відро води витягнув! Я її п’ю по ложці в день — замість святої!»
Що прикро — піариться таким чином багато діячів. Та більшість тих самих слуг народу! Люблять вони нас із вами, шанують, догодити стараються. Як не на ділі, то хоча б на словах. Бо на практиці не завжди вдається — нас же он стільки багато, а їх — жменька. Та й бажання справжнього у них, що не кажіть, а до таких справ щось не дуже… А з іншого боку, якби кожному з них зарплатню видавали не з державного бюджету, а в конкретній сільраді (може навіть передаючи цей почесний обов’язок по естафеті), їй-бо, більше толку було б. Отак наприкінці кожного місяця — розгляд звіту: «Що ти, шановний, за чотири тижні зробив?» Якщо відпочивав за свій народ на Багамах — штраф. Якщо написав розумний закон, який допоможе ліквідувати левову частку бюрократичних заморок, від яких так потерпають громадяни, — премія. А що, це було б справедливо. Якщо займався виключно примноженням власного бізнесу — арештувати всі рахунки, і до наступного звіту мусиш на мінімальну зарплату прожити. Теж справедливо, чи не так?
Такий самий аналітичний принцип не завадив би й перед виборами: заслужив обиратися по новому колу чи ні. Тільки як же тих велеречивих добродіїв на слові спіймати? Зберігати папірці з передвиборними програмами? Та вони не пролежать стільки — хтось цигарку скрутить, хтось у печі розтопить чи палайку на городі, а там ще й миші допоможуть.
Треба сказати, що жителям Чернігівщини у цьому плані пощастило. Одна з громадських організацій упорядкувала і видала збірник передвиборних обіцянок. Нарешті хоч хтось здогадався, хіба не молодець?! Не важко спрогнозувати, що цей бестселер дуже швидко стане раритетом. Адже тепер можна конкретно апелювати: «Пане Ікс, ви так переконливо обіцяли дорогу між селами Дрімайлівка і Дригайлівка побудувати. Що скажете? Продовжуєте обіцяти і далі? А підвищити втричі зарплату, перед тим надавши всім бажаючим робочі місця? Все ще обіцяєте? А не менш шановний пан Ігрек уже відродив українські села? Відкрив заводи і фабрики? А кожному пенсіонеру по мішку з великою пенсією видав? Ні?! Тоді вибачайте, ми вас більше не оберемо».
Напевне, це справді допомогло б. Аби лишень на додачу хтось ще видав збірку рекомендацій, як нашим співгромадянам навчитися не вірити порожнім обіцянкам і не голосувати: ні за кілограм гречки, ні за кілограм цукру, ні навіть — за кілограм золота…