ІСТОРІЯ
Найгучніші подвиги Петра Нестерова — лише видима вершина айсберга його заслуг
Здавалось би, зовсім нескладно відповісти на нібито просте запитання: чи здатен літак із запасом пального на три години польоту і швидкістю 100 верст за годину здолати відстань у 450 верст між Києвом і Одесою без проміжних посадок на дозаправку? Однак 1 березня 1914 року авіатор Петро Нестеров довів, що це цілком реально, а заодно побив усі тодішні рекорди швидкості і дальності безпосадкових перельотів.
Секрет перемоги розуму над елементарною математикою простий: вихованець школи повітроплавання, який відмінно освоїв техніку пілотування повітряних куль і аеростатів, зробив своїм союзником… попутний вітер, завдяки якому реальна швидкість аероплана відносно землі зросла в півтора раза! Це лише один із численних прикладів, які доводять: попри всю важливість уперше здійснених Нестеровим знаменитої «мертвої петлі» і повітряного тарана, тільки ними його заслуги перед авіацією не обмежуються.
У політ через нездоланне
Фактично все коротке життя Петра Нестерова є підтвердженням того, що нездоланних перешкод не існує. Ще у дворічному віці хлопчик утратив батька, а тому навіть перші дитячі роки провів у Удовиному домі, що служив притулком для збіднілих родин. Далі кадетський корпус, де дітей офіцерів навчали за казенний кошт, та артилерійське училище, яке юнак закінчив серед кращих, що давало право вибору місця подальшої служби.
На подив друзів, підпоручик Петро Нестеров замість Києва, Одеси чи Варшави їде до… Владивостока. Пояснення цього рішення просте: в європейській частині Російської імперії офіцер віком до 28 років мав право одружитися лише за умови сплати так званого реверса в сумі 5 тис. рублів для пенсії дружини у випадку своєї смерті, а на віддалені території це правило не поширювалось. До речі, якби майбутній авіатор не виявив винахідливості, він ніколи не пізнав би щастя родинного життя і батьківства, бо штабс-капітан Нестеров загинув у дошлюбні 27 років.
На початку 1911 року після трирічної служби на Далекому Сході молодий офіцер приїздить у свою першу відпустку до рідного Нижнього Новгорода, де випадково стає очевидцем польотів знаменитого одесита Сергія Уточкіна, і… загорається бажанням самому піднятися в небо. Проте офіційні рапорти про переведення до авіації залишаються «без задоволення», що спонукає поручика Нестерова з порушенням усіх правил субординації заявитися додому до… заступника військового міністра.
Неприпустиме нахабство могло вилізти для молодшого офіцера боком, однак завершилось направленням до повітроплавальної школи, де замість аеропланів Нестерову довелось освоювати… повітряні кулі й аеростати.
Лише після завершення повного курсу навчання настирливий випускник таки доб’ється зарахування до авіаційного відділу школи. Однак доля завдасть нового удару: медкомісія визнає Нестерова непридатним до льотної служби! На його щастя, чітких критеріїв вимог до здоров’я авіаторів тоді ще не існувало, що допомогло відмінити вердикт лікарів, який замалим не поставив хрест на кар’єрі легендарного підкорювача неба. Хоч, як згодом визнавав уже прославлений льотчик, «я дуже малокровний: варто мені трохи попрацювати зігнувшись у кабіні літака — і від приливу крові до голови відчуваю сильне запаморочення».
Власноручна схема виконаної Нестеровим «петлі».
«У повітрі скрізь опора»
Від першого самостійного польоту на літаку 12 вересня 1912 року до героїчної загибелі при здійсненні першого у світі повітряного тарана 26 серпня ( 8 вересня за н. ст.) 1914 року доля відведе Нестерову менше двох років. Однак у цей вкрай малий проміжок часу талановитий льотчик зуміє втиснути стільки, що його ім’я навіки залишиться в історії авіації. Тим приємніше, що цей зірковий період біографії авіатора міцно пов’язаний з Києвом та найпотужнішим тоді у Російській імперії Київським товариством повітроплавання.
У ньому Петро Нестеров зустрів справжніх однодумців та соратників, співпраця з якими сповна розкрила його талант та була взаємовигідною. Так, уже досвідчений військовий льотчик став випробувачем багатьох створених у Києві нових літаків, у тому числі авіаконструктора Олександра Карпеки та братів Касьяненків. Міцна дружба пілота-практика із Федором Терещенком — власником першого на теренах Російської імперії авіазаводу в селищі Червоному на Житомирщині — дала змогу започаткувати випуск перших вітчизняних серійних літаків.
До речі, Нестерова вкрай обурювало, коли його сприймали лише як підкорювача недоступної «мертвої петлі», тим самим перетворюючи у трюкача. Виконавши 9 вересня (за н. ст.) 1913 року першим у світі цю фігуру вищого пілотажу, першопроходець авіації прагнув не дешевої сенсації, а практичного доведення свого теоретичного постулату, що «у повітрі — скрізь опора». Саме через це дехто донині приписує авторство знаменитої «петлі Нестерова» французу Адольфу Пегу, який 2 вересня 1913 року виконав у вертикальному піке фігуру у вигляді латинської букви S, а після успішного повторення ним 21 вересня 1913 року вже здійсненої в київському небі повноцінної «мертвої петлі» почав крутити її перед тисячними юрбами захоплених глядачів у багатьох країнах Європи.
Однак навіть сам Адольф Пегу при особистій зустрічі двох прославлених льотчиків Франції і Російської імперії 14 травня 1914 року в Політехнічному музеї Москви привселюдно визнав пріоритет Петра Нестерова.
Літак «Ньюпор-IV» — перший «підкорювач» нарешті приборканої «петлі» .
Найвеличніша мрія — конструювати
Уже важко віриться, що на час приходу Петра Нестерова в авіацію основним заняттям військових льотчиків ще було виконання…«плавних еволюцій» над власними аеродромами лише за сприятливої погоди. Отож новому командиру 11 корпусного авіазагону довелося впроваджувати у бойову підготовку авіаторів ще навіть не фігури вищого пілотажу, а звичайнісінькі круті віражі на розворотах та одиночні і групові польоти на далекі відстані за заздалегідь непідготовленими маршрутами.
Зрозуміло, що найскладніші завдання штабс-капітан Нестеров спочатку освоював сам. Про рекордний переліт Київ — Одеса вже згадувалось на початку статті, однак справжнім тріумфом волі, мужності і майстерності стало виконання 11 травня 1914 року перельоту Київ — Петербург, здійсненого за рекордний час — один світловий день!
Сановна столиця зустріла льотчика як героя, а він натомість заявив: «Я прибув до Петербурга, щоб добитися здійснення найвеличнішої мрії свого життя — будівництва аероплана абсолютно нової системи».
На жаль, донині конструкторська діяльність піонера авіації залишається практично невідомою широкому загалу. Це закономірно, бо коли у всьому світі триває гонка за швидкість, висоту, вантажопідйомність літаків, то Петро Нестеров на засіданні Київського відділення Російського технічного товариства ще у квітні 1914 року говорив про зовсім інше:
«Через військову опіку розвиток аероплана зупинився чи, точніше, понісся помилковим шляхом. У повітрі з’явились не літальні апарати з моторами, а мотори з крилами — просто літаючі бомби. Потрібно створити апарати зі здатністю літати на різних швидкостях. Лише за такої умови авіація стане на практичну основу нарівні з автомобілем і зробить повітря доступним кожному смертному».
Нестеров працював над малопотужним (навіть за рівнем того часу), простим у керуванні, здатним злітати з будь-яких пристосованих ділянок аеропланом. Розроблена ним конструкція, розраховувати яку йому допомагали студенти Політехніки та члени Київського товариства повітроплавання, багато в чому нагадує птаха. Ця революційна компоновка спантеличує і навіть викликає певні сумніви у її здатності літати, однак до практичного виконання «мертвої петлі» фахівці теж були одностайними в думці, що триматись за повітря «догори ногами» — протиприродно і просто неможливо.
Падіння, що стало злетом
Прагнучи віднайти кошти на побудову літака своєї конструкції, Петро Нестеров навіть добився офіційного дозволу на участь поряд із цивільними льотчиками в перельоті Петербург — Севастополь, переможцю якого мільйонер Лазарєв пообіцяв нагороду в 10 тисяч рублів. Утім, після урочистого прийому героя-авіатора у Державній думі фінансова проблема нібито була розв’язана: московський завод «Дукс» отримав замовлення на побудову експериментального літака за казенний кошт.
Та 19 липня (1 серпня за н. ст.) 1914 року спалахнула війна, якій судилося стати світовою. Вже ні заводчанам, ні самому конструктору було не до суто цивільного за призначенням літака. 28 липня Петро Нестеров відкрив рахунок своїм бойовим вильотам, а 26 серпня (8 вересня за н. ст.) прославлений авіатор загинув, здійснивши перший в історії авіації повітряний таран. Ця героїчна смерть донині служить взірцем надзвичайної мужності і самопожертви, хоч, як свідчили друзі Нестерова, сам він вважав цей прийом бою небезпечним, але аж ніяк не самовбивчим.
Доказом того, що навіть у своїх останніх розрахунках талановитий льотчик не помилявся, став нині напівзабутий подвиг уродженця Херсонщини Олександра Козакова. Він 18 березня 1915 року здійснив другий після Нестерова повітряний таран, після якого зумів благополучно приземлити свій аероплан. До речі, на бойовому рахунку аса-українця 17 особисто збитих літаків противника та ще 15 — у групових боях.
Варто нагадати, що в знаменитого німецького аса часів Першої світової війни Макса Іммельмана, прозваного Червоним бароном, лише 15 повітряних перемог. Причому якщо німця врешті-решт збили, то Олександр Козаков залишився ніким не переможеним. На жаль, за рубежем, де навіть пріоритет Нестерова у виконанні «мертвої петлі» час від часу намагаються оспорювати, український ас-винищувач був чужим, а на рідній землі — ворогом, що в роки громадянської війни бився проти червоних.
ДОСЬЄ «УК»
Петро НЕСТЕРОВ. Народився 27 лютого 1887 року в Нижньому Новгороді, загинув 8 вересня 1914 року поблизу м. Жовкви на Львівщині. Військовий льотчик, основоположник практичного освоєння фігур вищого пілотажу, перший виконавець «мертвої петлі» та повітряного тарана.