Європейський соціально-економічний комітет (англ. — European Economic and Social Сommittee — EESC) посідає особливе місце серед євроінституцій. Він не приймає виконавчих рішень та не розподіляє європейський бюджет, але саме цей комітет, існування якого обумовлене основоположними документами Європейського Союзу, відіграє вирішальну роль у формуванні буквально всіх напрямів спільної європейської політики.
З моменту створення 1958 року ця структура виконує дорадчу функцію і є ядром усієї демократичної системи ЄС, оскільки поєднує та акумулює думки представників громадянського суспільства з усіх країн-членів, зокрема роботодавців, профспілки, громадські та неурядові організації, екологічні рухи, споживчі спілки — усе те, що складає «живу тканину» європейської спільноти.
Про своє бачення ситуації в Україні, вплив російської агресії на економічну ситуацію та на громадські настрої в країнах ЄС, а також про перспективи та очікування від майбутнього членства України в Євросоюзі Укрінформу розповів президент EESC Олівер РОПКЕ.
— Дозвольте подякувати за згоду відповісти на запитання Укрінформу. Ми свідомі важливої ролі, яку ваш комітет відіграє у формуванні європейської політики. Тож перше питання очевидне. Яким чином жорстока війна, яку росія розв’язала проти України, впливає на економічні та соціальні реалії в ЄС?
— Це я вам дякую за можливість спілкування з вами, з українськими медіа, та звертатися до громадян України. Я ніколи не забуду той день, 24 лютого минулого року, коли розпочалася ця жахлива війна. Саме в цей день відбувалося пленарне засідання нашого Європейського соціально-економічного комітету. Ми відразу відчули тоді, що ця війна принесе страшні зміни в життя українців, але також що вона змінить весь геополітичний контекст не лише в Європі, а й в усьому світі.
Ми реагували негайно і від початку рішуче засудили жахливу агресивну війну росії проти України. Це знайшло відображення в наших резолюціях та в конкретних діях. Наприклад, комітет підтримав багато громадських організацій, які перебували тут, у Брюсселі, і в Україні. Це була практична допомога, щоб голос громадянського суспільства України почули на європейському рівні.
Як комітет ми були активними й у геополітичному контексті. Наприклад, ми були першою інституцією в ЄС, яка підтримала пропозицію щодо надання Україні статусу країни-кандидата, просили зробити це безумовним шляхом. Розуміємо, що цей шлях може бути довгим, але сигнал, що надійшов від нашого комітету, був дуже чітким, і його почули. Ми рішуче налаштовані продовжувати таку політику.
— Широкомасштабна російська війна проти України триває вже більш як 15 місяців і має наслідки також для європейців: високі ціни на енергію та продовольство. Але, за опитуваннями, громадяни ЄС і надалі активно підтримують Україну в її боротьбі за свободу, при тому що Україна поки що не входить до ЄС. Чи є у вас пояснення, чому це відбувається?
— Дехто каже, що це свого роду диво. Але я не вірю в дива. Підстави для такої підтримки очевидні. Європейці бачать, що Україна, її громадянське суспільство і власне громадяни борються за демократичні ідеали у власній країні. Я б не говорив, що вони борються лише за європейські цінності. Перш за все вони воюють за власну свободу, що заслуговує на нашу повну підтримку.
З іншого боку, європейці та європейські уряди визнають, що ваша боротьба проти російської агресії — це також боротьба, зрештою, за всіх нас. Це і є причина, чому європейські громадяни підтримують її, незважаючи, як ви зазначили, на підвищені рахунки за енергію та вищу інфляцію. Хоча війна — не єдина причина цієї проблеми. Українці воюють за свою свободу, і ціна, яку ви сплачуєте, непорівнянна. Ми приймаємо ці труднощі, розуміючи, що той тягар та зобов’язання, які несуть українці, значно жорсткіші. Тому підтримка України у Європі досі настільки висока.
— До війни ЄС та Єврокомісія активно допомагали Україні реформувати внутрішні інституції, які виявилися стійкими та продовжили працювати навіть в умовах війни. Які уроки може бути винесено з цієї надзвичайної ситуації, зокрема для підвищення стійкості суспільства як в Україні, так і в країнах ЄС?
— Справді, ще до початку цієї війни ми мали дуже багато контактів з громадськими організаціями України. Я був вражений тим, наскільки динамічним та живим було ваше громадянське суспільство, з усіма цими відкритими дискусіями та обговореннями. Дуже важливо, що навіть війна не внесла в це фундаментальних змін. Знаю, що за умовами надзвичайного стану ви маєте багато обмежень, які не завжди повністю сприймають громадські організації чи профспілки. Але важливо, що цей діалог існує, і саме він основа для стійкості та соціальної єдності в Україні.
Я не хочу сказати, що все ідеально в цьому вимірі, зовсім ні. З певними конфліктними ситуаціями у відносинах між громадськими організаціями та урядами, між різними соціальними партнерами ми стикаємось також тут, у країнах-членах ЄС, і це нормально. Але саме уряди мають гарантувати простір для таких відкритих обговорень, навіть для конфліктів. На моє переконання, це ключове положення, яке варто зберегти для майбутнього. Адже саме живе громадянське суспільство — основа надійності та стійкості державних інституцій, зокрема парламенту, конституційного суду чи тих, що ведуть боротьбу з корупцією та забезпечують верховенство права. Ці положення ключові і для моїх програмних цілей.
Тобто верховенство права та дотримання фундаментальних прав — передумова для свобод громадянського суспільства, яке, в свою чергу, є основою вашої стійкості. Це ми можемо бачити не лише в Україні, а й у Європі та всьому світі.
— Українці високо цінують фінансову та економічну допомогу від країн ЄС. Але, схоже, невдовзі Україна потребуватиме більше ресурсів, оскільки перетвориться на найбільший будівельний майданчик не лише у Європі, але й, напевно, у світі. Які умови, на ваш погляд, має бути створено в Україні, щоб привабити такі значні зовнішні ресурси й залучити приватні інвестиції для повоєнної відбудови та відновлення країни?
— У цьому напрямі вже здійснено певні позитивні кроки, які ми схвалюємо. Наприклад, це стосується створення Донорської координаційної платформи: думаю, це добра нагода підвищити надійність та довіру для припливу інвестицій в Україну. Міжнародні актори, такі як ЄС та «Група семи», а також провідні фінансові інституції, такі як ЄБРР, вже долучилися. Це важливий крок. Участь цих структур у діяльності платформи забезпечує її надійність, що само по собі добрий сигнал для інвесторів.
Але маємо рухатися далі. Ми, як Європейський соціально-економічний комітет, схвалюємо пропозицію щодо створення Українського фонду (відповідно з поправками до багаторічного бюджету ЄС на 2024—2027 роки. — Ред.), який стане ще одним важливим інструментом для підтримки відбудови та відродження України. У цьому контексті ми завжди підкреслюємо важливу роль, яка належить долученню громадянського суспільства. Думаю, це буде важливо і для майбутнього.
Коли йдеться про відбудову України, я переконаний: це справа не лише урядів країн-членів. Своє слово за столом переговорів мають отримати громадянське суспільство, соціальні партнери, які мають брати участь у формуванні правових рамок для такої роботи. Переконаний, що широке долучення громадських організацій буде необхідним на весь період відбудови, який, сподіватимемося, завершиться успіхом, і нехай це відбудеться раніше, ніж пізніше.
— Україна докладає зусиль, щоб наблизитися до європейських стандартів та адаптуватися до європейського законодавства. Які інструменти на цьому шляху Україна може отримати від Європейського соціально-економічного комітету?
— Однин із наслідків цієї війни, який має скоріше позитивний ефект, — потужне зобов’язання країн-кандидатів, зокрема й України, в зусиллях щодо переходу на європейські стандарти. З іншого боку, бачимо також, що ЄС та євроінституції визнають, що ми маємо прискорити цей процес, який стає дедалі більш динамічним. Мій пріоритет — щоб EESC відігравав у цьому ключову роль.
Не хочу, щоб мене неправильно зрозуміли. Ми, комітет, не можемо прискорити процедури входження — йдеться не про це. Але EESC має ключову роль у підтримці організацій громадянського суспільства в країнах-кандидатах, і я наполягаю, щоб наш комітет просувався вперед.
Моя ініціатива полягає в тому, щоб заснувати так зване почесне членство в процесі розширення ЄС, щоб країни-кандидати, зокрема й Україна, могли долучитися до нашої повсякденної роботи. Це означає, що представники громадянського суспільства — від організацій роботодавців, профспілок, неурядових організацій — змогли б брати участь у розробленні наших ключових документів. Наприклад, в узагальненні прогресу України з адаптації до стандартів ЄС, щодо її участі у Єдиному ринку ЄС, просування у дотриманні соціальних прав, верховенства права та громадянських свобод. Усі ці питання дуже актуальні, і участь громадянського суспільства країн-кандидатів у пошуку необхідних відповідей та в їх обговоренні на європейському рівні матиме величезну додану вартість.
Наш комітет — важливий гравець у цьому політичному процесі, хоча у вузькому сенсі ми не долучені до прийняття рішень. Ми дорадча структура. Але це відкриває можливість такого долучення країн-кандидатів до цих процедур саме у нашому комітеті.
Я щасливий, що ми отримали підтримку цієї ідеї від євроінституцій, зокрема Європейської Комісії, Європарламенту, а також від самих країн-кандидатів. Вони були б готові розпочати цю роботу вже сьогодні, якби це залежало лише від них. Ми, як комітет, не можемо розчарувати їх у таких очікуваннях. Ми це обговорювали на рівні членів EESC і маємо більшість. Залучення громадських організацій країн-кандидатів до роботи комітету буде великим кроком уперед, а також сигналом солідарності.
— На початку російського вторгнення європейці відкрили серця та домівки для українців, які рятувалися від путінської війни. Але ніхто не очікував, що війна триватиме так довго. Присутність у Європі більш ніж 4 мільйонів українських громадян перетворюється на чинник економічного і соціального впливу на стабільність самого ЄС. Як ви оцінюєте цей вплив і що можна зробити, щоб надати українцям більше стимулів для повернення та участі у відбудові України?
— Я дуже вдячний за те, що багато країн у всій Європі відкрили свої кордони та вітали біженців з України. Важливо, що це було не лише рішення урядів, ми бачили дуже багато ініціативи на місцях, на рівні громадянського суспільства. Досвід Польщі та багатьох інших країн — Румунії, Словаччини, Німеччини чи Іспанії, всюди по Європі, — свідчить про те, що саме громадські організації відіграють вирішальну роль у допомозі біженцям.
Справді, спочатку ми не могли уявити, що ця жахлива війна триватиме так довго. Зараз ми зрозуміли, що вона може бути довгою. Наша відповідальність — приймати біженців, особливо найбільш вразливих, забезпечити для них рівне ставлення у наших країнах, захистити їх від спроб експлуатації, особливо жінок. Це було великим занепокоєнням для комітету та для мене особисто.
Активація механізму тимчасового захисту ЄС була важливим кроком, але він не може тривати нескінченно. На цей час можемо прогнозувати його продовження до 2025 року. Але, на мою думку, маємо зважати також на інші рішення, щоб інтегрувати певну частину цих людей у більш тривалій перспективі, надати іншим можливість повернутися в Україну. Тобто створити такі умови, щоб ті, хто бажатиме повертатися, могли це зробити. Відсутність цих людей могла б стати дуже великою втратою для України.
Тож маємо намір надалі підтримувати Україну, залучати більше інвестицій та наполягати на реформах. Це виклик під час війни, але ми вже зараз можемо бачити певні покращення, зокрема у боротьбі з корупцією, підвищенні ефективності інституцій, верховенстві права тощо. Всі ці чинники важливі, щоб зробити Україну після завершення війни знову тим місцем, куди хотітимуть повертатися люди. Для цього слід зробити величезний фінансовий внесок, але не лише від Європи, а й з усього світу.
Проте не можна забувати й про інших кандидатів, таких як Молдова, країни Західних Балкан, а також Туреччина. Моя ініціатива щодо «почесного членства» в EESC охоплює всі країни-кандидати, зокрема й Україну. Вона може зробити процес розширення ЄС, хоч би скільки часу він потребував, більш успішним, не допустити повторення певних помилок та підтримати країни-кандидати вже на ранніх етапах інтеграції до ЄС. Це сприятиме підвищенню їх стійкості та створенню справді живого громадянського суспільства.
Переконаний, що маємо добрі початкові позиції і хороші шанси на успіх. Наш Європейський соціально-економічний комітет має відіграти свою роль.
У цьому контексті я планую відвідати Україну — десь після літа, але якомога швидше. Вже маємо відповідні контакти з вашим урядом, а також з організаціями громадянського суспільства. Цей майбутній візит не має бути формальним відвідуванням «для рукостискання». Ні, він має містити значно більше. Зокрема, я хочу запропонувати цю ініціативу із долучення громадських організацій до нашої повсякденної роботи в межах комітету. Хочу представити ці пропозиції людям, які приймають рішення, а також представникам громадянського суспільства настільки широко, як це дозволятимуть умови з безпеки.
— Наразі, всупереч Угоді про вільну торгівлю з ЄС, Україна стикається із забороною на імпорт власної аграрної продукції до п’яти прикордонних країн-членів ЄС. І це відбувається під час війни, коли виробничі можливості України обмежені. Оскільки ваш комітет долучений до прогнозування, чи є у вас відповідь — що трапиться, коли Україна стане повноправним членом ЄС? Як ЄС може підготувати себе та свої структури для майбутнього розширення?
— Перш за все, я рішуче засуджую поведінку росії, котра відмовилася продовжити Чорноморську угоду щодо експорту зерна, до якої був особисто залучений Генеральний секретар ООН. Це означає, що росія використовує продовольство й голод як зброю. Я рішуче це засуджую, оскільки це також атака на нашу багатосторонню систему, що основана на правилах. Минулого тижня на політичному форумі високого рівня, що відбувся у США, ми обговорювали саме цю проблему.
Сподіваюся, ми зможемо знайти шлях, щоб допомогти Україні. Це відповідає інтересам всіх людей у світі, які страждають від голоду, від підвищення цін на продовольство та від спекуляцій.
Щодо майбутнього ЄС. Справді, інтеграція до ЄС нових членів, особливо великих країн із значним сільськогосподарським потенціалом, без сумніву, буде великим викликом. Це може бути процесом, болючим для всіх. Але я впевнений, що ми зможемо знайти потрібні рішення.
У будь-якому разі ми маємо розробити нові рамки для Спільної сільськогосподарської політики ЄС після 2027 року, і, очевидно, врахувати ці обставини. Всі мають робити свій внесок у пошук рішення. Переконаний, що ми знайдемо таке рішення, якщо буде добра воля всіх сторін.
— Будемо чекати вас у Києві.
Дмитро ШКУРКО,
Укрінформ, Брюссель