«Мій край клекоче у пожарі, Чи ж можу буть байдужим я?..», «Бийте ворога скрізь, хай в крові своїй чорній потоне!», «Потворам тьми» чи «Де вся земля, неначе рана…» Ці поетичні рядки та окремі назви творів класика української літератури Володимира Сосюри написано в найважчі роки Другої світової. Та погодьтеся, вони дуже актуальні нині, коли палахкотить у пожежі підлої гібридної війни мала батьківщина поета Донбас і потерпає вся Україна. 

Мій співрозмовник — правнук Володимира Сосюри Олексій народився і виріс у Києві, але Донеччина і Луганщина для нього давно стали рідною землею. Зі спогадів про тісний зв’язок із краєм, якому прадід присвятив чимало поетичних і прозових рядків, розпочалася наша розмова. 

— Олексію, коли ви вперше побували на Донбасі, де пройшли дитячі роки і юність відомого поета? 

— Спершу читав твори прадіда, в яких він згадує про Донбас, спогади, листи. А оскільки Володимир Сосюра завжди писав про свою малу батьківщину з величезною любов’ю й теплом, мене цей край приваблював дедалі більше. Тож закономірно, що захотілося побувати там. 1998 року, коли відзначали 100-річчя прадіда, вдалося відвідати і Лисичанськ на Луганщині, і сусідню Донеччину. Вразило поєднання розлогих степів, балок, дібров з могутньою промисловістю. Відразу впізнав краєвиди, які описував поет, і невдовзі для мене ця земля й тутешні люди стали рідними. 

Було приємно, що в Лисичанську зберігають пам’ять про Володимира Сосюру: встановлено пам’ятник, його іменем назвали палац культури, вулицю, експозиції про його життя і творчість є у школах. А в Дебальцевому на Донеччині, де у 1898 році народився прадід, своєрідним пам’ятником був щорічний творчий конкурс «Срібні дзвони» пам’яті Володимира Сосюри, у якому і я брав участь. Тоді разом з однодумцями мав намір встановити тут пам’ятник поетові. Провели конкурс серед художників і скульпторів, у 2013 році встановили камінь на місці майбутньої скульптури. Та всі плани перекреслила війна.

— Чи підтримуєте зв’язок із жителями тимчасово окупованого Дебальцевого? 

— Окупація Дебальцевого стала моєю особистою трагедією. Агресивний «рускій мір» зруйнував наші намагання вшанувати пам’ять Володимира Сосюри на його малій батьківщині. Нині по той бік лінії розмежування поет і його творчість — насамперед знакова поезія «Любіть Україну!» — потрапили у список заборонених. 

Звичайно, дуже болісно сприймаю те, що в біду потрапили мої знайомі з Дебальцевого. Місто давно стало для мене рідним, і тому завжди кажу: «Я також із Дебальцевого!» Оті довоєнні творчі конкурси «Срібні дзвони» виховали тут чимало українських патріотів насамперед серед школярів і молоді. 

З початком гібридної війни дуже непокоївся за них і постійно підтримував зв’язок. Допомагав людям виїхати звідти, разом з партнерами вивозив речі деяких земляків, допомагав із працевлаштуванням і житлом. У мене вдома й на дачі якийсь час мешкали переселенці з Дебальцевого. Із цього й почалася моя волонтерська діяльність, якою займаюся досі. 

— В автобіографічному романі «Третя Рота» Володимир Сосюра написав про початок війни 1941-го: «Почався бій людей з потворами і машин з машинами». Сам поет був військовим кореспондентом, працював на радіо, написав чимало віршів і видав кілька поетичних збірок: його зброєю у протистоянні загарбникам було полум’яне слово. А оскільки ви також не стоїте осторонь подій на Донбасі, розкажіть про цю діяльність. 

— 2014 року разом з товаришами створив благодійний фонд «Любіть Україну!» імені Володимира Сосюри. Спочатку допомагали жителям Донбасу, які стали вимушеними переселенцями, а потім налагодили збирання гуманітарної допомоги нашим частинам у зоні бойових дій на Донеччині. Сприяли військовим як могли. Приміром, для наших підшефних із 28-ї окремої механізованої бригади відремонтували і відновили БРТ. Та здебільшого відвозимо хлопцям не тільки продукти харчування, а й побутові речі, без яких ніяк не обійтися. Особисто бував на позиціях, щоб зустрітися із захисниками України. 

— Як бійці реагували на приїзд до них правнука відомого поета? 

— Було помітно, що для них це неабияка подія. Вони щиро раділи нашому невимушеному спілкуванню, залюбки фотографувалися на згадку. Звісно, я читав для них вірші Володимира Сосюри, і бійці дуже позитивно це сприймали. 

Під час цих поїздок зрозумів, що для людей у зоні бойових дій важлива не тільки матеріальна, а й моральна підтримка. Треба було бачити, як вони раділи, отримуючи передані їм дитячі малюнки чи листи. Так само дуже потрібні їм українські газети й журнали, книжки. Ми свого часу передавали бійцям чимало такої літератури, а нині знову збираємо книжки, щоб роздати тим, хто їх потребує. 

Дякую відомому літературознавцеві Сергієві Гальченку, який дуже багато зробив для збереження творчої спадщини і вшанування пам’яті мого прадіда. І нині ми разом працюємо над тим, щоб вийшла у світ чергова книжка Володимира Сосюри, попит на яку є серед українських бійців. 

— Тобто надалі пропагуватимете у фронтовій зоні українське слово? 

— Спільно з Національною спілкою письменників України хочемо зібрати і передати українським бійцям бібліотеку. Впевнений, що і письменники, і читачі відгукнуться на нашу ініціативу, а тому спільними зусиллями зробимо корисну справу. Тим більш, що ситуація в інформаційному просторі прифронтової Донеччини, не секрет, печальна. Ворожа пропаганда працює надзвичайно активно, і це позначається на жителях краю. Українські газети і книжки там просто необхідні. 

Також на Донбасі потрібно активніше проводити українські культурні заходи, які сприятимуть патріотичному вихованню молоді. Творчий конкурс «Срібні дзвони» у Дебальцевому переконливо засвідчив: серед його колишніх юних учасників більшість нині має проукраїнські позиції. Є, звісно, й ті, які підтримали «рускій мір», але їх значно менше, і вони вже визнають, що зробили трагічну помилку.

— Олексію, у вас залишається віра, що ми разом повернемося до проекту встановлення пам’ятника Володимирові Сосюрі в Дебальцевому? 

— Обов’язково повернемося! Попри важку ситуацію в це вірять і жителі, які нетерпляче чекають визволення міста й відновлення в ньому нормального мирного життя. Тому нагадаю пророчі поетичні рядки, які прадід написав 1941 року:

Тебе ми знімемо з хреста,
         І ти воскреснеш, Україно,
         Моя ти страднице свята!

ДОСЬЄ «УК» 

Олексій СОСЮРА. Народився 1978 року в Києві. Закінчив Київський економіко-технологічний університет транспорту. Працює менеджером у ЗАТ «Українська будівельна компанія».

Павло КУЩ,
«Урядовий кур’єр»