«Коли ще жив у пралісі пралев, коли у небі глибали праптиці» — цих персонажів із вірша Ліни Костенко «Пращур» тепер можемо побачити хіба що в нашій уяві чи в якомусь крутому історичному кіно. Із пралісом, на щастя, простіше. Особисто я подумки переношуся в Угольське лісництво Карпатського біосферного заповідника, де побував ще в часи студентської практики. Велетенські буки з витканими білоцвітником весняним галявинками між ними, встелені опалим листям пониззя, що дихають холодною вогкістю. Дрижаки пробирають від відчуття перебування у чомусь вічно магічному, вектор часу пронизує серце, яке починає тріпотіти в очікуванні, що той самий пралев ось-ось вискочить з-за пишної папороті…
Нині нам є ще чим живити уяву, є те справжнє, із чим можна порівняти картини, які малює мозок, осягаючи поетичні образи.
Пралісів в Україні залишилося небагато — менш як 48 тисяч гектарів. Тут не бігають волаючи, не розкидають пляшки й бляшанки бридотні людиська. А головне — не розмахують сокирами й бензопилками. Праліси — унікальні недоторкані ліси, які існують і розвиваються поза безпосереднім впливом людини, за законами природи. Завдяки цьому вони мають високу життєздатність, стійкі до природних змін і навіть катаклізмів.
Природа знає краще
Вони краще за інші ліси пом’якшують клімат, очищують воду, утримують вуглець, надлишок якого в атмосфері багато хто з науковців вважає причиною глобального потепління.
Вони наголошують на «ролі пралісів у збереженні раритетного біорізноманіття, їхніх виняткових естетичних й екоосвітніх цінностях». Раритетне — це волохаті кажанчики, що ховаються в дуплах. Це величний здоровезний чорний дятел жовна у червоній кардинальській шапочці, мастак видовбувати у стовбурах прямокутні «вікна». Це сторожка вусата рись, яка стежить за вами з верхівок дерев, оцінюючи, чи впорається з цією дивною двоногою здобиччю. Але вирішує, що краще вполювати звичних косулю або зайця, а то й просто податися мишкувати. А ось повзе стовбуром мертвого бука красивезний сіро-блакитний, з удвічі довшими за тільце вусами, вусач альпійський (ще цього жука називають «розалія»). Розалія — дендрофаг, його личинкам смакує стара мертва деревина.
Перераховувати тутешніх (а є ще масиви смерекові, кедрові, дубові) мешканців можна довго — багато ще росте, бігає, повзає та літає у пралісах з того, що давно вже вигнала людина з лісів експлуатаційних, промислових.
Праліси не можна відтворити. На сьогодні їх залишки збереглися лише у Карпатах, на Балканах і в північній Росії. В Україні, крім перевірених науковцями 48 тисяч га пралісів, ще майже 35 тисяч, ймовірно, є такими, але сказати напевно це можна лише після вердикту вчених мужів.
«Всесвітній фонд природи WWF в Україні підтримав формування критеріїв та підготовку й видання методичного посібника, які дають змогу визначити і виокремити праліси та старовікові ліси (це такі, де рубки відбувалися, але не суцільні і доволі давно. — Авт.). Інвентаризацію ведемо з 2008 року, врахувавши попередні та нинішні зусилля інших громадських та державних інституцій. Спільно з Міністерством екології та природних ресурсів підготували й подали в UNESCO об∂рунтування щодо включення додаткових 6000 га пралісів та старовікових лісів України у номінацію «Букові праліси Карпат та інших регіонів Європи», — розповідає фахівець з питань лісів Всесвітнього фонду природи WWF в Україні Роман Волосянчук. — Але цього недостатньо, слід забезпечити збереження цих унікальних залишків первинної природи на законодавчому рівні».
Лисі гори — наше горе
Представник Українського товариства охорони птахів Ольга Яремченко теж вважає, що темпи знищення залишків пралісів і старовікових лісів в Українських Карпатах загрозливо високі: залишки унікальної природної спадщини може бути остаточно втрачено за 5—6 років. Так, у серпні 2014-го під час обстеження 16 тисяч га унікальних лісів природо?охоронці виявили, що лише 12 тисяч га зберегли критерії пралісів, а решта чотири тисячі (тобто третина) зруйновано господарською діяльністю.
Приблизно дві третини вже чітко визначених як праліси територій розташовано в межах природно-заповідних об’єктів, тож їх охороняє закон. Побутує думка, що це ефективно захищає як праліси, так й інші цінні ліси від рубок. Але директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко спростовує цей міф: «Щорічно в заказниках, національних парках та інших об’єктах природно-заповідного фонду України під час різноманітних видів рубок вирубують понад мільйон кубів деревини на площі приблизно 44 тисячі га. Особливих збитків заповідним лісам завдають суцільні рубки. Величезного розмаху вони набули й на заповідних об’єктах Карпат. У деяких тутешніх заказниках за останні десять років сокири оголили 10—20% лісової території».
Отож бачимо, що сучасне українське природоохоронне законодавство не забезпечує надійного захисту пралісів на всіх об’єктах природно-заповідного фонду. Показовий зокрема заказник «Грофа», в якому останнім часом вирубано 10% площі. Заказник створено на землях, які наприкінці 1930-х належали Греко-католицькій церкві. Ця територія з волі митрополита Андрея Шептицького мала увійти до першого українського парку природи. Та завадили спочатку Друга світова, а потім комуністичний режим, який фізично знищив Греко-католицьку церкву.
У середині 1990-х кілька українських природоохоронних організацій виконали проект «Забуті резервати України», під час якого було відновлено й охоронний статус «Грофи». Я тоді відвозив документи в Івано-Франківське обласне управління лісового та мисливського господарства та обласне управління охорони природи.
Нині зусилля кількох поколінь українських природоохоронців можуть у прямому сенсі бути зрубані під корінь.
Невідкладно закрити діру в законі
Лісокористування на об’єктах природно-заповідного фонду, хоч як дивно, регламентується не стільки Законом «Про природно-заповідний фонд України» чи Лісовим кодексом, як документами набагато нижчого рівня — відомчими правилами, затвердженими Кабміном. Це Санітарні правила в лісах України, Правила поліпшення якісного складу лісів і Порядок спеціального використання лісових ресурсів. Тому, наприклад, у заказниках, господарських зонах національних парків і регіональних ландшафтних парках дозволено 13 (!) видів рубок та збирання мертвої деревини (прощавай, розаліє!) А в зонах регульованої рекреації та буферних зонах національних парків і біосферних заповідників — 11 видів рубок та прибирання мертвої деревини. І навіть у природних заповідниках, заповідних урочищах і заповідних зонах національних парків, біосферних заповідниках та регіональних ландшафтних парках дозволено розчищення лісу від мертвої деревини і кілька видів рубок.
Аналіз законодавства та практики охорони пралісів показав, що потрібно посилити правовий захист унікальних лісів. Тому громадські організації за участю Мінприроди підготували проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони пралісів згідно з Рамковою конвенцією про охорону та сталий розвиток Карпат. Тринадцять народних депутатів підписали та зареєстрували його у Верховній Раді з номером 4480.
Законопроект ще має пройти горнило Експертного управління парламенту, слухання у профільному комітеті та два читання на сесії. Шлях непростий, але маємо підтримку на всіх рівнях, тож сподіватимемося на краще. Ухвалення цього закону стане важливим кроком України до асоціації з Європейським Союзом і виконанням нею зобов’язань перед світовою спільнотою у збереженні унікальних природних об’єктів.