Мій співрозмовник — шахтар із багаторічним підземним стажем виявився неабияким дипломатом. На прохання оцінити нинішню роботу колег у прифронтовій Донецькій області він висловився ось так: «Гірше, ніж там, навіть якби й хотіли, не змогли б!» Під отим «там», певна річ, гірник мав на увазі шахти, які залишилися на тимчасово окупованій території краю. Звичайно, це слабка втіха, але таку оцінку доводилося не раз чути в гірницькому середовищі й раніше. Мовляв, навіть з огляду на всі проблеми, негаразди і мінуси, вугільники на українській території порівняно з гірниками за лінією розмежування за всіма показниками мають вигляд майже рекордсменів-стахановців.
Замість палива — метал
Постійна увага до стану справ на вугільних підприємствах, які перебувають на території самопроголошеної «ДНР», нітрохи не випадкова. Люди вірять: це не назавжди відрізаний окраєць у вигляді понад трьох десятків шахт, які у майбутньому обов’язково повернуться «додому». Інша річ, коли. І найголовніше: у якому вони будуть стані?
«Колись законна влада і правоохоронці Донеччини всіляко боролися із вугільними «копанками» та нелегалами, — згадує шахтар. — А тепер «дири» (саме так жителі краю часто звуть самозванців-сепаратистів. — Авт.) за якийсь рік перетворили наші потужні шахти майже на «копанки». Бо ті тепер видобувають палива стільки, скільки колись копали у примітивних «норах» місцеві нелегали».
Таке порівняння, на жаль, — не перебільшення і не шахтарська байка. Це підтверджують і джерела, близькі до так званого міністерства вугілля і енергетики «ДНР»: план вуглевидобутку на 2015 рік — трохи більш як 8 мільйонів тонн палива. Для порівняння: два-три роки тому, за приблизними підрахунками, власники «копанок» у Донецькій області щороку спустошували надра на 6—8 мільйонів тонн вугілля. Ця цифра могла бути й більшою, а ось навіть отой мізерний план «дирів», схоже, залишається тільки на папері: на початок осені їм вдалося підняти на-гора всього приблизно 2 мільйони тонн палива.
Зрештою, така криза прогнозована. Адже на третині захоплених шахт ситуація катастрофічна: через знеструмлення воду не відкачують, і вони поступово затоплюються. Ще на десятку підприємств життєзабезпечення підземних виробок (відкачування води, провітрювання тощо) таки підтримують, але вугілля не добувають. І зайве пояснювати, що означає зупинка роботи шахт для гірницьких селищ і містечок, більшість жителів яких залежить від багаторічної традиційної «годувальниці».
«Нас колись багато разів лякали закриттям шахт, і деякі з них справді вже припинили роботу, — каже жителька нині окупованого населеного пункту. — Але ж тоді це робили поступово, чоловіків переводили на сусідні шахти чи пропонували іншу роботу. Тепер нічого такого й близько немає: залишилися без роботи і все! «Нова влада» каже, що підприємство зупинили через обстріл «українських карателів». Та люди ж не сліпі й бачили, хто й куди стріляв! І хто замість того, щоб відновлювати видобуток палива, на нашій шахті почав видобувати метал».
Демонтаж і вирізання обладнання зупинених вугільних підприємств у шахтарських населених пунктах на окупованій території нагадує пошесть. Оскільки це відбувається під контролем самопроголошеної «нової влади», навіть складається враження, що в «ДНР» існує ще й «міністерство вугільного металовидобутку». Приміром, нещодавно про таку ситуацію з розпачем повідомили жителі селища Карло-Марксове в Єнакієвому, де лиходії знищують одну з найстаріших донбаських шахт — імені Карла Маркса.
«Очевидці свідчать: метал звідси вивозять такими темпами, що підприємство-годувальник вже не підлягає відновленню, — підтверджує житель міста. — Люди обурюються, але й бояться скаржитися «владі», бо вона водночас є «дахом» цього потворного промислу. І кошти за збутий метал йдуть цим «смотрящим» та проросійським бойовикам».
«Нам потрібен «бюджет розвитку»!
У мирному 2012 році шахти Донеччини всіх форм власності підняли на-гора майже 40 мільйонів тонн палива. Нині про такі темпи та показники з відомих причин говорити не доводиться: експерти свідчать, що у трагічному для регіону і країни 2014-му вуглевидобуток впав відразу на 60%! Різке зменшення кількості шахт, що працюють і залишилися «там», а також порушення традиційних виробничих ланцюжків «вугілля — кокс — метал» та «вугілля — електроенергія» істотно позначилися на роботі гірників області, які піднімають на поверхню вдвічі менше палива, ніж торік.
«Та ми ж кульгаємо, немов на одній вцілілій нозі, — пояснює реалії шахтар-дипломат. — Але за хорошої підтримки, насамперед якщо піде фінансування для розвитку і технічного переоснащення лав, зможемо працювати набагато продуктивніше».
Про різкий вихід із кризи, певна річ, поки що не йдеться, але певні зрушення таки відбуваються. Приміром, у вересні донецькі шахтарі порівняно з відповідним періодом торік зуміли істотно збільшити видобуток палива. А керівники краю, вугільної галузі та профспілок шукають резерви для поліпшення роботи вуглевидобувних підприємств. Один із перспективних шляхів нещодавно обговорювали на робочій нараді, в якій взяли участь голова Донецької облдержадміністрації, керівник обласної військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський, заступник голови профспілки працівників вугільної промисловості В’ячеслав Мосендз, керівники шахт та гірницьких міст і селищ Донеччини.
«Проблема ще й у тому, що багато об’єктів вугільної промисловості на Донбасі монополізовано, — вважає керманич Донеччини. — Центрально-збагачувальні фабрики, перспективні вугільні поля віддано приватним структурам, а державним підприємствам залишилися тільки збитки. Отож фактично дуже багато коштів розкрадають». Із намірами покласти край ганебній практиці Донецька ОДА тепер виходить з ініціативою повернути підземні запаси палива та ЦБФ у державну власність, а після цього створити єдину обласну вугільну компанію. Таке утворення має отримати можливість самостійно без посередників реалізовувати продукцію і розпоряджатися вирученими коштами, які підуть не в гаманець спритного приватного власника, а на розвиток виробництва та оплату праці гірників.
Щоб втілити задумане у життя і реалізувати цей амбітний проект, керівники облдержадміністрації пропонують насамперед створити робочу групу, до якої ввійдуть представники від кожної шахти вугільного краю, а також лідери профспілки.
Неважко здогадатися, що хронічною проблемою вугільників залишається своєчасна виплата їм заробітної плати та заборгованості за попередні місяці. Зокрема чималі надії покладають на зареєстрований у парламенті законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет на 2015 рік» стосовно підтримки вугільної галузі. Документ передбачає надання шахтам понад 840 мільйонів гривень. Його ухвалення дасть змогу віддати борги гірникам і забезпечити оплату праці до кінця року. Крім того, вже є необхідність попіклуватися про належне бюджетне фінансування підземного виробництва на 2016 рік.
«Щоб стабільно працювати, підприємствам потрібне достатнє фінансування на наступний рік, насамперед надання коштів на державну підтримку шахт на часткове покриття витрат із собівартості готової вугільної продукції, а також технічне переозброєння і капітальне будівництво, — переконаний В’ячеслав Мосендз. — Прикро, але є побоювання, що ці важливі статті можуть вилучити із бюджету галузі на наступний рік. Але якщо таке станеться, то державні шахти буде знищено. Тому профспілки ведуть відповідну роботу, щоб на всіх рівнях обстояти прийнятний для галузі бюджет».
Керівники вугільного краю також висловили готовність сприяти належному бюджетному фінансуванню вугільників у 2016 році. Адже це дасть змогу технічно «перезавантажити» шахти, на яких застаріле зношене обладнання, і з цієї причини вони поки що не здатні працювати на повну потужність.
«Попри обіцянки, рік у рік маємо так званий похоронний бюджет: коштів вистачає на те, щоб ледве-ледве звести кінці з кінцями, — розмірковує мій співрозмовник-шахтар про фінансову політику. — А галузі потрібен бюджет розвитку! А тепер — особливо. Адже не варто забувати, що частина наших шахт на тимчасово окупованій території, які нині затоплюють та ріжуть на метал, — це невідновні втрати, і тому розраховувати на них вже не доводиться. Отже, у майбутньому доведеться будувати нові. А нині необхідно «заряджати» сучасним обладнанням наявні й найперспективніші шахти, які видобуватимуть паливо за себе і за оті підприємства «там».
ПРЯМА МОВА
Павло ЖЕБРІВСЬКИЙ, голова Донецької обласної державної адміністрації, керівник обласної військово-цивільної адміністрації:
— Усвідомлюю, що робота державних вугільних підприємств — стабілізаційний чинник на енергетичному ринку України. Якщо відбудеться корпоратизація, то в одні руки шахти не віддаватимуть. Цього не буде.
Багато говоримо про децентралізацію, передачу прав і повноважень на місця. І створення робочої групи стосовно перспектив донецької вугільної компанії, яка прорахує всі варіанти подальшої роботи шахт, — це теж готовність до відповідальності. Якщо у нас є підприємства, які ніколи не вийдуть на прибуткову діяльність, то потрібно їх розформувати, але попередньо створивши нові робочі місця, запропонувавши людям альтернативу.
До речі. За інформацією Міністерства енергетики та вугільної промисловості, з початку року станом на 1 листопада гірники українських шахт усіх форм власності підняли на-гора 33 мільйони 265,1 тисячі тонн палива, виконавши план вуглевидобутку на 75,9%. Шахтарі Донеччини за минулі десять місяців спромоглися видобути 11 мільйонів 976 тисяч тонн вугілля (мінус до показників за відповідний період 2014-го — 49,4%).
Ми в Google+