Очільник уряду приходить на інтерв’ю за підсумками візиту до Європи зі стосом документів. Ось, каже, гортаючи графіки, таблиці, статистичні дані, готовий кожному засвідчити, що це не був візит ввічливості.

Ми зрештою так і не вважали. Але питань залишилось чимало: у твітері та фейсбуці, куди Прем’єр писав щодня під час візиту, про все не розповіси. Тепер у нас є година, і прагнемо всю проблематику візиту — реформи, коронавірус, НАТО, антиросійські санкції — відчути в деталях.

Про пандемію

— Під час вашого візиту до Брюсселя Єврокомісія оголосила про надання країнам «Східного партнерства», зокрема й Україні, EUR40 мільйонів для підготовки до вакцинації. Наскільки ці кошти допоможуть нам прискорити вакцинацію і наскільки наша медична інфраструктура готова зокрема до роботи з вакциною Pfazer, яку слід транспортувати та зберігати за екстремально низьких температур?

— Тема вакцинації від COVID-19 найбільш актуальна сьогодні як для Європи, так і для України, тому не дивно, що це питання було першим і в нашому діалозі. Ще торік навесні ми домовилися з ЄС про екстрену макрофінансову підтримку для України в розмірі EUR1,2 мільярда, з яких першу половину EUR 600 мільйонів ми вже отримали наприкінці минулого року, а другу половину очікуємо протягом цього року. Отже, маємо доволі серйозний ресурс для закупівлі вакцин, на створення відповідної інфраструктури для логістики та зберігання. Під час цього візиту ми підписали кредитну угоду з Європейським інвестиційним банком (ЄІБ) ще на EUR 50 мільйонів додатково на закупівлю вакцин і обладнання. Зокрема, для вакцини Pfizer, що справді потребує складної інфраструктури через транспортування та зберігання за надзвичайно низької температури -80 градусів. В Україні є три компанії, здатні забезпечити такі умови зберігання, їхні потужності обмежені 300 тисячами доз на тиждень. За розрахунками Міністерства охорони здоров’я, цього має вистачити, щоб витримувати циклічність використання та завезення нових партій. Але ці потужності краще, звісно, в перспективі розвивати. Стосовно всіх інших вакцин, умови зберігання яких менш жорсткі й потребують від -8 до +8, інфраструктура досить розгалужена: є державне підприємство з відповідними складськими приміщеннями, а також численні приватні компанії. Крім того, ми оновили цю інфраструктуру. Тому з точки зору збереження та логістики вакцин ми загалом почуваємося впевнено.

— Під час вашого візиту європейська сторона підтвердила, що в межах глобальної ініціативи COVAX Україна отримає 117 тисяч доз вакцини Pfizer вже у лютому, ще 2,2 мільйона — 3,7 мільйона доз вакцини AstraZeneca мають надійти у країну в першій половині року. Наскільки реальні такі плани з огляду на нестачу потужностей у виробництві вакцин зокрема компанії AstraZeneca, перед якими постала й сама Європа?

— Міністерство охорони здоров’я завершило формування списків на 1 і 2 етапи вакцинації, яка буде відбуватися згідно з відповідними хвилями черговості, прописаними у Національному плані. І щойно вакцини надійдуть в Україну, ми одразу починаємо вакцинацію.

Що стосується нестачі потужностей AstraZeneca, то Єврокомісія нам підтвердила, що в межах ініціативи COVAX вже найближчим часом ми гарантовано отримаємо 117 тисяч доз і далі протягом року ще від 8 до 16 мільйонів доз різних вакцин.

— Єврокомісія заявила, що допоможе Польщі продати Україні 1,2 мільйона доз вакцини AstraZaneca. За яких умов здійснюватиуть такий перепродаж, у яку суму це обійдеться для України і коли таке постачання може розпочатися?

— В України справді є змога закупити певну частину цих вакцин через Польщу. Що цьому сприяло? Закуплені Євросоюзом вакцини розподіляють у країнах ЄС, і Польща отримає поки що за попередніми домовленостями на 1 мільйон 200 тисяч вакцин більше від свого замовлення, і ці вакцини продасть Україні за собівартістю, без націнки. Ми очікуємо, що це станеться найближчим часом. Гроші на цю закупівлю зокрема з ресурсів Європейського інвестиційного банку.

Про угоду Україна — ЄС

— Ви повідомили, що у Брюсселі почався процес перегляду Угоди про асоціацію Україна — ЄС, який триватиме рік. Поділіться подробицями.

— Саму угоду переглядати, звісно, не будуть. Вона прийнята, ратифікована і буде чинною. Ідеться про перегляд та внесення змін у додатки до угоди — вони не потребують ратифікації ні європейського, ні українського парламентів, і на них сьогодні вся увага. Серед основних — додатки про так званий промисловий безвіз, це елемент розширення всеосяжної зони вільної торгівлі. У ньому є 25 принципових положень, з 18 протягом минулого року вже відбулися робочі наради та досягнуто домовленостей. З іншими семи ще працюємо. Сподіваємося, протягом 2021—2022 років досягнемо згоди й стосовно цих положень та врешті підпишемо усі необхідні додатки про повний промисловий безвіз. Стосовно перегляду додатка №29, де йдеться про квоти та мита, то з нашим візитом фактично розпочався їх перегляд. Не можу вам сьогодні сказати, наскільки буде збільшено ті чи інші квоти й відповідно зменшено мита, це процес всеосяжний, спрямований на те, щоб у підсумку забезпечити повноцінну торгівлю з Європою. Найближчими тижнями ми організуємо відповідні робочі групи на базі Міністерства економіки, торгових представників, це і буде конкретною роботою.

— А наскільки, за вашими відчуттями, європейці відкриті до таких змін? Які позиції будуть болючими для них, наштовхуватимуться на несприйняття?

— Це робочі процеси, втім, я не очікую безнадійних для нас, назвемо це, кейсів. Звісно, ми готові, що в різних товарних групах у різних галузях можуть бути нюанси, але щоб сьогодні говорити про передчуття проблеми, ні, такого нема.

— Ви домовились із віцепрезидентом Єврокомісії Шефчовічем про активніше залучення України до промислових альянсів Євросоюзу. Зокрема в межах EU_ERMA та EUBatteryAlliance. Ви сказали, що 2021 рік стане визначальним у започаткуванні нових напрямів стратегічного партнерства між Україною та ЄС. У чому вони полягатимуть? Які вигоди дадуть Україні?

— Ідеться про кілька напрямів співпраці. Перший напрям критичної сировини. Розвиток сучасних технологій, зеленої енергетики ставить перед Європою нові виклики. Наприклад, за розрахунками Європейського Союзу, потреба у літії, що використовують для виготовлення акумуляторних батарей, до 2030 року зросте у 18 разів, а до 2050-го — у 60. А Україна має найбільші на європейському континенті поклади літію. Окрім цього, у нас є кобальт, титан — тобто ті корисні копалини, якими дуже цікавляться країни Європи. Європейці готові з нами співпрацювати й долучати Україну до відповідних виробничих альянсів з їх видобутку. Нас же цікавить і видобуток корисних копалин, і їх ефективне використання — перероблення у продукти високої доданої вартості, яка залишатиметься в Україні у вигляді робочих місць, зарплат, технологій.

Другий напрям — це співпраця в галузі виробництва водню, перспективного енергетичного ресурсу. Оскільки Україна має 15 атомних енергоблоків, то ми володіємо величезним потенціалом для стабільного виробництва водню. І ми готові його розвивати разом з Європою, маючи там постійний ринок збуту.

Третій — це співпраця в космічній галузі. Україна має у цій галузі передові технології, підприємства, потужну виробничу і кадрову школу, науковий потенціал. Усе це на сьогодні надзвичайно цікаво Європейському Союзу. Хочу виокремити переговори та досягнуте взаєморозуміння у розвитку космічних технологій з великим Герцогством Люксембург, що славиться потужним космічним агентством і є осередком цих технологій у ЄС. 

Усі перелічені напрями мають величезний потенціал для нашої держави, де ми можемо бути лідерами серед європейських країн.

— Чи обговорювали під час цих зустрічей можливість фінансування названих проєктів з боку європейських структур?

— Ми обговорюємо ці проєкти на рівні бізнес-ідей. Коли ж є конкретна бізнес-ідея, за нею підтягуються договірні відносини, ресурси, капітал. Важливо, що ми цікаві нашим партнерам і нам є що їм запропонувати. Насамперед обговорюватимемо варіанти державного-приватного партнерства як один з найцікавіших, вигідних та реальних інструментів для України.

— Віцепрезидент Валдіс Домбровскіс під час пресконференції з вами згадав про початок товарної лібералізації між Україною та Євросоюзом. Які це дає нам надії з огляду на те, що ЄС жорстко критикує український законопроєкт про локалізацію під час державних закупівель як такий, що суперечить Угоді про асоціацію? Чи не обернеться товарна лібералізація проти українських підприємств, які не зможуть за співвідношенням ціна/якість пробитися на європейський ринок і не витримають конкуренції з європейськими виробниками на внутрішньому ринку?

— Тут дуже важливо розрізняти питання локалізації та питання нашої співпраці у межах промислового безвізу. Ми будуємо країну з ринковою економікою, де конкуренція — основа зниження цін і зростання якості. Тобто ринок — це те, що дає нам змогу купувати якісні товари за найнижчу ціну, іншого механізму у світі немає. Коли говоримо про перспективи промислового безвізу, маємо розуміти, що на сьогодні вже понад 14 тисяч українських підприємств спокійно конкурують на європейському ринку. Іншими словами, велика частина вітчизняного бізнесу навчилася працювати за стандартами Європейського Союзу. Але наше завдання — забезпечити поетапний перехід усього бізнесу на європейські рейки. Для цього нам і потрібний промисловий безвіз, який крок за кроком дає змогу плавно, без шоків усім вітчизняним виробникам входити до європейського конкурентного простору.

Що напружує наших партнерів в законі про локалізацію? Законопроєкт містить обмеження (недопуск до державних закупівель товарів не вітчизняного виробництва), в яких вони вбачають порушення ринковості та конкуренції. З одного боку, це недобре для вітчизняних виробників, бо розхолоджує їхню конкуренцію із сильнішими європейськими гравцями. Але з іншого, — дає змогу жорсткіше конкурувати між собою за доступ до державних замовлень і фінансування. Ось те, про що ми говоримо з нашими європейськими партнерами і де можна шукати компроміс із ними.

Стою на засадах передусім розвитку виробництва в Україні, створення високотехнологічних підприємств, доданої вартості, робочих місць. Для цього, звичайно, треба створювати конкурентні умови і переваги для українського бізнесу, який почуватиметься захищеним і впевненим у рідній країні.

У цьому питанні виступаю за дешевий фінансовий ресурс і певну експортну підтримку. Вважаю ці інструменти набагато важливішими, ніж недопуск європейських товарів на український ринок, щоб вони не створювали тут конкуренцію. Бо часом, маючи бажання захистити власного виробника, ми можемо йому, на жаль, зашкодити. Тож слід знайти компромісний варіант законодавчого врегулювання цієї проблеми, і я впевнений, це нам вдасться.

— Ви заявили, що наша держава розраховує на підтримку у питанні внесення внутрішніх водних шляхів України до регіональної мережі TEN-T. Наскільки це важливо і як швидко ця робота дасть ефект?

— Верховна Рада ухвалила закон про внутрішні водні шляхи, і це означає, що всі кроки, які були необхідні з нашого боку для інтеграції наших водних шляхів у європейську мережу, зроблено. З точки зору стратегії, це питання такої самої ваги, як і питання відкритого неба, синхронізація з енергетичними мережами тощо. Тобто ще один пункт у технічній інтеграції України з ЄС, яка здійснюється через воду, небо, енергетику, зв’язок. А найголовніше — крок до європейських стандартів роботи й життя.

— Глава дипломатії Євросоюзу Жозеп Боррель під час пресконференції підтвердив, що ЄС зацікавлений укласти угоду про спільний авіаційний простір між ЄС і Україною, але відмовився коментувати вето Іспанії. Чи правильною буде версія, що наша угода стала заручницею політичних суперечностей між Іспанією та Великою Британією навколо Гібралтару? Які перспективи підписання цієї угоди?

— Пан Боррель — високий представник Євросоюзу, а не міністр закордонних справ Іспанії, хоч за походженням він з Іспанії. Але це не означає, що ми можемо на нього покладати відповідальність за певну зупинку в підписанні угоди. Українська сторона виконала всі необхідні вимоги та параметри, всі європейські країни її погодили. На зустрічі тет-а-тет пан Боррель підтвердив, що до України немає жодних питань. Тобто проблема виникла між самими членами Євросоюзу, зокрема є застереження Іспанії. Ми не можемо коментувати, чи вони пов’язані із суперечкою із Британією чи з чимось іншим. Але на всіх високих зустрічах зокрема і з паном Шарлем Мішелем ми порушували питання якнайшвидшого підписання угоди про спільний авіаційний простір і бачили готовність це зробити за першої ж можливості. І маємо сподівання, що це відбудеться під час робочого візиту Шарля Мішеля в Україну 2—3 березня.

Про зелену угоду та енергетику

— Зелена угода ЄС, до якої вирішила долучитися Україна, потребує величезних інвестицій навіть у країнах ЄС на технологічну переорієнтацію промислового виробництва, енергозбереження та енергетичну генерацію, зокрема розвиток відновлюваних джерел. ЄС передбачає такі кошти, сотні мільярдів євро, у своїх бюджетах. Україна ж поки що не член, і тому важливо розуміти: за рахунок чого, яких ресурсів і потенціалу, ми досягатимемо кліматичної нейтральності до 2050 року?

— Зелена угода, або Green Deal, — це європейська стратегія, наскрізна для всіх країн Європи, що показує їхнє бажання до 2050 року жити на зеленому континенті, мати зелену енергетику, не забруднювати навколишнє середовище. З цієї точки зору Green Deal теж дуже цікавить Україну. І є кілька напрямів, які ми обговорюємо зокрема з віцепрезидентом Єврокомісії паном Тіммермансом. По-перше, це, як я вже згадував, розвиток і виробництво технологій водневої енергетики у співпраці з Європою з можливим залученням європейських ресурсів і технічної допомоги. По-друге, ми активно обговорюємо з Євросоюзом справедливу трансформацію вугільних регіонів за прикладом європейської програми Just transition of Coal Regions. Ми не перші на континенті, хто поетапно закриватиме шахти і переживатиме у зв’язку з цим соціальну трансформацію так званих вугільних регіонів і мономіст, залежних від роботи шахт чи теплових станцій.

У нас є оптимістичні плани спільно з Європою реалізувати цю стратегію до 2040 року. Наприклад, налагодити видобуток критичної сировини — це створення можливостей для робочих місць тих шахтарів, які можуть переміщуватися і працювати на нових підприємствах. Робота і професійні навички дуже схожі, але вже в тих галузях, які потрібні нині у світі. За песимістичним сценарієм, процес може розтягнутися до 2070-го — як розвиватимуться світові події.

Окремо ми говорили з європейськими чиновниками і банкірами про можливі проєкти в галузі перероблення твердих побутових відходів, облаштування каналізації, водопідготовки та очищення. Це тематика, якою мають цікавитися новоутворені об’єднані територіальні громади в Україні. А ще великі надії ми покладаємо на Національний план скорочення викидів від установок, які виробляють СО2. Він дуже важливий для нашої економіки з точки зору інтеграції до ЄС. Загалом обговорюємо з громадськістю створення в Україні власного українського зеленого курсу в контексті європейського.

Російська агресія

— Після суперечливого візиту Жозепа Борреля до Москви на початку лютого Кремль заговорив про необхідність «готуватися до війни». Для України, на жаль, така позиція Росії — не відкриття. Але ж Росія не воюватиме з ЄС і НАТО. Вона під тиском власної внутрішньої кризи піде на загострення з Україною, що вже обернулося зривом перемир’я та новими втратами на фронті. Чи побачили ви готовність наших європейських колег дієво підтримати нас? Що пообіцяли єврочиновники в питаннях санкційного стримування Росії?

— Нічого нового у риториці Кремля після цього візиту пана Борреля до Москви ми не побачили. Усе це в межах того, що відбувається з нами протягом останніх семи років — виключно провокації агресора. Відповідно реакція Європи доволі жорстка. Європа була і залишається дуже твердою в підтримці санкційної політики і територіальної цілісності та суверенітету України. Це підтверджували нам єврочиновники на всіх рівнях і було задекларовано в усіх виступах, зокрема і самого пана Борреля на спільній нашій пресконференції. Він дуже твердо і чітко наголошував на непохитній підтримці України. Ми обговорювали з ним можливість посилення санкцій зокрема і через порушення Росією останнього перемир’я.

— А наскільки твердо налаштовані єврокерівники щодо блокування «Північного потоку-2»? Чи немає розбіжностей, які б вказували на хиткість позицій?

— У контексті продовження жорсткої санкційної політики проти Російської Федерації «Північний потік-2» в усіх наших перемовинах звучав як невіддільна частина цих санкцій. Очевидно, те, що ми з вами бачимо в європейській пресі, — мабуть, прояв внутрішніх дискусій. Там, як і в нас, тривають гібридні інформаційні й економічні атаки з боку Російської Федерації й відбуваються агресивні впливи. Але на рівні керівництва немає жодних сигналів, що винесення «Північного потоку-2» за межі санкцій взагалі можливо.

Про НАТО

— Цього року заплановано саміт НАТО у Брюсселі. Україна має, так би мовити, ще одне вікно можливостей, аби вкотре нагадати про свої затверджені у Конституції прагнення стати членом Альянсу. Ви обговорювали це питання під час нещодавньої зустрічі з генеральним секретарем НАТО. Більшість союзників в Альянсі підтримує надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО. Але є й такі, хто це дипломатично заперечує. Які в нас перспективи отримати цього року План дій щодо членства в НАТО?

— Не забуваємо, що нам дали дуже важливий політичний сигнал, що двері НАТО для України відчинено. Це дослівна цитата пана Столтенберга на нашій також спільній пресконференції за підсумками зустрічі. І в ній викладено всю суть і сенс наших з ним перемовин.

Єдине і ключове питання нині — про перехід українського війська до стандартів НАТО. Щойно Україна буде готовою підтвердити повний перехід, постане питання про приєднання до НАТО. Стосовно ПДЧ, тобто Плану дій щодо членства, тут, звичайно, ми наполягаємо на паралельному курсі із Грузією, де також активно готуються. Є три країни «Східного партнерства», найбільш підготовлених з точки зору ПДЧ: Молдова, Грузія та Україна. Грузія у цій трійці трішки вирвалася вперед, і дуже важливо, щоб ми подолали це відставання й разом з нею ввійшли у План дій щодо членства. На цей рік у нас заплановано спільні з НАТО навчання, які дадуть змогу продемонструвати наш рівень.

— Питання окупованих територій вже не створює проблем на цьому шляху?

— Звісно, наявність відкритої агресії проти України та окупованих територій викликають дискусії всередині блоку. Але ці політичні дискусії ніколи й не припинялися. Окремі члени НАТО можуть висловлювати різні позиції. Та вони не створять перешкод, коли ми будемо готові зайти в НАТО. Нам і нашим партнерам важливо розуміти, що армія, флот і Військово-Повітряні сили України здатні захистити нашу державу з НАТО чи без нього і що високі стандарти нашого війська дають нам змогу зберегти суверенітет і територіальну цілісність. Ось це питання номер один.

Про реформи

— Під час вашого візиту віцепрезидент Європейської комісії Валдіс Домбровскіс закликав до єднання всіх демократичних сил в Україні для забезпечення незворотності курсу реформ та європейської інтеграції. Погодьтеся, якщо про незворотність говорять вголос — це тривожний сигнал. Які кроки готує влада у відповідь на це застереження європейських партнерів? Що робить уряд для розв’язання судової проблеми?

— Шлях України прокладено до Європейського Союзу, європейських стандартів життя, і я запевнив європейських колег, що всі розпочаті в Україні реформи незворотні. Ми продемонстрували реформу з децентралізації, яка успішно завершується, доповіли про другий етап медичної реформи, що відбувається, незважаючи на COVID, нам є чим гордитися в цифровій та закупівельній трансформації країни. Загалом є близько 20 реформ, які сьогодні у нас в роботі. Звичайно, європейців найбільше цікавить реформа судової системи. На жаль, повільність реформування судочинства й системи права в країні напружує і нас — суспільство та бізнес, і наших партнерів. Конституційна криза, численні відверто сумнівні рішення судів різних інстанцій… Жоден інвестор не захоче йти в країну, де його права не гарантовано справедливим судовим захистом. Ми намагаємося пришвидшитись, але не все перебуває у повноваженнях Кабміну. Сьогодні потрібні насамперед рішучі політичні дії парламенту. 

Окрім судової, європейців турбує реформа антикорупційна, законодавча впорядкованість діяльності НАБУ та НАЗК. А також подальше реформування банківської системи, ухвалення змін до законів про банки та банківську діяльність зокрема у контексті роботи ПриватБанку та інших банків, які перебувають у власності держави, а також загалом банківського ринку. Ось основні больові точки, де ми шукаємо компроміси, де хочемо прискоритися разом з європейцями.

— Високий представник ЄС, а також Європарламент у резолюції, ухваленій під час вашого візиту до Брюсселя, наголосили на необхідності результативного завершення справи щодо шахрайства навколо ПриватБанку, яка тягнеться вже шостий рік. З вашої точки зору, наскільки токсичне це питання для двосторонніх відносин між Україною і ЄС і які реальні перспективи справи?

— Це питання не до уряду. Але скажу, що в банку сьогодні хороші перспективи. Створено наглядову раду, всі процедури відбуваються відповідно до чинного законодавства. Звісно, наші партнери просять ще більших гарантій стабільності банківської системи, тому що від цього залежить наша грошово-кредитна політика та міжнародна співпраця у наданні фінансування. Хочу запевнити, що питання ПриватБанку важливе, воно на порядку денному в наших європейських партнерів, але воно не токсичне у відносинах із ними.

— Пане Денисе, наостанок кілька слів про ваші особисті враження від візиту. Що найбільше здивувало і вразило?

— Звичайно, є емоції від цієї поїздки. Приємно було дізнатися, наприклад, що ми були однією з небагатьох делегацій, які за останні 11 місяців відвідали Брюссель і отримали там достойний прийом на високому рівні. Вдалося поспілкуватися фактично з усіма керівниками ЄС. Окрім мене, було ще вісім представників уряду, які брали участь в засіданні Ради асоціації: два віцепрем’єри, два міністри, заступники міністрів, Генеральний прокурор України. Генеральний прокурор Ірина Венедиктова, до речі, підписала з Європейським бюро протидії шахрайству (OLAF) дуже важливу угоду про адміністративне співробітництво, тобто про обмін інформацією. Якщо хочете, за значимістю цей документ я прирівняв би до відкритого неба, бо він створює правову підставу для спільної роботи в боротьбі з шахрайством та іншою незаконною діяльністю. Це, так би мовити, відкрита прокуратура.

Приємно порадували зустрічі в Європейському інвестиційному банку, Люксембурзі, Єврокомісії. Місцеві протоколісти жартували: нас так багато, що ми закрили весь порядок денний Євросоюзу.

Оскільки наша делегація була єдиною на той момент, звичайно, вся увага була прикута до нас. Україна завдяки цій поїздці привернула величезну увагу Євросоюзу, ми обговорили та донесли всі питання, які нас цікавили. У Люксембург українська офіційна делегація завітала вперше з 1999 року, відколи там побував Леонід Кучма. А після Brexit це фактично фінансова столиця Європи, тож дуже важливий партнер з точки зору співпраці.

Пишаємося, що нам було чим здивувати європейців. Наприклад, досягненнями в цифровій трансформації. Багато з тих речей, до яких вже звикли українці, наприклад, документи в телефонах, для Європи новинка. Приємно було почуватися лідерами та рівними партнерами з нашими західними сусідами.

Олександр Харченко,
Оксана Поліщук,
Укрінформ