Повсталий генерал

110 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПЕТРА ГРИГОРЕНКА

МУЖНІСТЬ. Він був типовим героєм свого часу із взірцевою для радянських часів біографією. Уродженець нинішньої Запорізької області лише 14-річним завдяки патріотам-учителям уперше ідентифікував себе українцем. Однак уже невдовзі для комсомольця Григоренка односельці стали «дрібнобуржуазною стихією», а шкільні наставники — «гнилою інтелігенцією», яку потрібно перевиховувати і навіть знищувати.

Робітник у Сталіно (нині Донецьку), студент Харківського інженерно-будівельного інституту, звідки хлопця за спецнабором відправили до столичного військово-інженерного вишу, — ось головні віхи біографії майбутнього генерала. Згодом Григоренко написав, що навчання в Москві врятувало його від Голодомору, а підвищення кваліфікації в академії Генштабу — від тотальних репресій 1937 року.

Радянські громадяни, так само як зомбоване Гітлером населення Німеччини чи сп’янілі від «визвольного екстазу» путінські прибічники анексії Криму та окупації міфічної Новоросії, у глибині душі усвідомлювали злочинність дій влади. Однак, як із безпощадною чесністю визнав уже знаним дисидентом Григоренко, «нас обманули тому, що ми хотіли бути обманутими. Так спокійніше і безпечніше».

Радянсько-німецьку війну наш земляк закінчив полковником, а на початку 1960-х очолив першу в СРСР кафедру військової кібернетики в академії Генштабу. Кінець успішній кар’єрі поклав виступ 7 вересня 1961 року на партійній конференції Ленінського району Москви, що не містив нічого революційного чи антирадянського. Науковець тільки заявив, що критику культу особи ведуть без аналізу глибинних причин цього явища, а між народом і верхівкою дедалі більшає прірва, що може призвести до серйозних проблем у майбутньому.

Однак навіть цього вистачило, щоб Григоренка відправили служити на Далекий Схід. Замість того, щоб «одуматись», опальний генерал, все ще щиро переконаний у правильності вчення Леніна, під час однієї з відпусток організував у Москві «Спілку боротьби за відродження ленінізму».

Він роздавав перед прохідними столичних заводів і на вокзалах власноруч надруковані листівки. У них генерал порушував злободенне для мільйонів радянських громадян питання про дефіцит у країні навіть хліба й повідомляв про розстріли демонстрацій у Новочеркаську, Темір-Тау, Тбілісі, Прилуках. Відповіддю влади стало оголошення Григоренка душевнохворим з одночасним позбавленням його військового звання та бойових нагород, чого ніколи не робили з не здатними відповідати за свої вчинки людьми з психічними розладами.

Примусове «лікування» у психушці, звідки фактично репресованого правдолюбця випустили лише після відставки Хрущова, остаточно переконало в тому, що «країною правлять злочинці», й спонукало до ще активнішої правозахисної діяльності. Позбавлений будь-яких засобів до існування колишній генерал змушений був заробляти на хліб сторожем і вантажником. Як з гіркотою констатував Григоренко, «країна в нас заможна, якщо за дідом-вантажником стежать аж чотири «топтуни» з КДБ, отримуючи за свої труди чималі зарплати».

Колишній фронтовик став одним з небагатьох, хто мужньо обстоював правдиву історію війни проти нацизму, протестував проти реабілітації сталінізму, захищав права репресованих народів і конкретних інакодумців — представників творчої інтелігенції, національних рухів, віруючих.

Не зайве нагадати, що у 1969 році саме арешт Григоренка за активну підтримку кримських татар та його повторна відправка у психушку спонукали академіка Сахарова долучитися до правозахисної діяльності. Так само як колись декабристи розбудили Росію, наш земляк власним прикладом ініціював зростання чисельності інакодумців, що врешті-решт спричинилося до створення Гельсінської групи, одним з фундаторів-засновників якої був Григоренко.

Та особливі його заслуги перед корінним народом Криму. За словами Мустафи Джемілєва, «він зробив для кримськотатарського народу більше, ніж будь-який кримський татарин для власного народу. Завдяки діяльності Григоренка в нашому національному русі ніколи не було антиукраїнських настроїв. Однак, на жаль, більшість політичної верхівки нинішньої України виявилася не достойною пам’яті цього великого патріота».

Гіркі, але справедливі слова, що констатують причини того, чому Україна втратила Крим, а кримськотатарський народ знов опинився під окупацією злочинців від влади.

160 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРІЇ ЩЕРБАТОВОЇ

Кривавий злочин асвабадітєлєй

ЖОРСТОКІСТЬ. Немирів нині знають великою мірою завдяки горілчаному бренду місцевого підприємства. Уперше його прославила графиня Марія Щербатова, яка перетворила успадкований примітивний завод на відомого виробника високоякісного спирту.

Значну частину отримуваних прибутків власниця спрямовувала на благодійність. Зокрема збудувала й утримувала лікарню для бідних, брала участь у фінансуванні спорудження Київської політехніки, а в роки Першої світової війни віддала свій палац під госпіталь, у якому працювала сестрою милосердя.

Марія Щербатова — відомий колекціонер творів мистецтва й організатор перших археологічних розкопок скіфського городища під Немировом, експонати з якого нині займають аж дві зали Ермітажу. У січні 1920 року вже немолоду княгиню разом з дочкою і сином розстріляли червоноармійські асвабадітєлі, розграбувавши безцінні мистецькі колекції. На відміну від Росії, де розв’язана більшовиками війна справді була громадянською, в Україні, так само як нині, воювали проти російських окупантів. Навіть Фрунзе визнавав, що очолювана ним номінально «українська» Червона армія на 80% складалася з «прийшлих елементів». 

345 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПИЛИПА ОРЛИКА

Український Вашингтон

ПОСТАТЬ. Широковідомий вислів Шевченка про прихід Вашингтона «з новим і праведним законом». Однак ще за 22 роки до народження майбутнього автора Конституції США українці вже мали аналогічний документ — «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозь­кого». Він стосувався не лише запорожців, а й усіх жителів України, на яку поширювалися норми січової вольниці, що її Карл Маркс назвав «першою з античних часів у Європі демократичною республікою».

Творцем нашої першої Конституції, хоч як парадоксально, став представник білорусько-литовсько-чеського шляхетського роду, який навіть народився не на українській землі. Однак на відміну від багатьох землячків, які активно допомагали чужинцям поневолювати Україну, Пилип Орлик усім життям довів, що він справжній українець.

По закінченні Києво-Могилянської академії майбутній автор Конституції отримав посаду писаря Київської консисторії. Завдяки одруженню з донькою полтавського полковника Ганною Герцик, чий рід походить з уманських євреїв та красномовно засвідчує безпідставність вигадок про антисемітизм українців, Орлик змінив роботу церковного канцеляриста на військову кар’єру.

Козацька старшина вже усвідомлювала, що перемоги здобувають шаблею, але закріплюють пером і дипломатичним хистом. Високоосвічений Іван Мазепа гідно оцінив таланти Орлика, зробивши його не лише генеральним писарем — другою за тодішньою ієрархією посадовою особою в Гетьманщині, а й довіреним спільником у боротьбі за волю України.

Подальші події із сумно­звісною Полтавською битвою, в якій українці не вперше і не востаннє воювали один із одним, щиро вірячи, що правда саме на їхньому боці, продемонстрували, як не треба поборювати самих себе. Через поразку шведський король Карл ХІІ і Мазепа з прибічниками опинилися на турецьких землях у Бендерах. Розлючений Петро І вимагав від султана видачі державних злочинців, однак отримав відповідь, що «Коран зобов’язує правовірних надавати притулок переслідуваним».

Після смерті Івана Мазепи вірні йому козаки на загальній раді, що відбулася 5 квітня 1710 року, обрали гетьманом України Пилипа Орлика і затвердили написані ним «Пакти і Конституції». Цей документ уперше задекларував загальноприйняту нині парламентську структуру державного устрою: виборний керівник країни (гетьман) — парламент (генеральна рада) — виборці (козаки). На відміну від сучасної нам Верховної Ради, Орлик встановив обов’язкову квоту, на яку не могли претендувати тодішні можновладці, — «з кожного полку по одній добророзумній та заслуженій особі», що гарантувало участь простого козацтва в ухваленні рішень.

Значно ефективніше, ніж нині, розв’язували проблему недоторканності депутатів (членів генеральної ради). Їхні провини підлягали розгляду виборним генеральним судом, що гарантувало незаангажованість рішень і невідворотність покарання за злочини.

«Пакти і Конституції» забороняли старшині відбирати в козаків і селян землю чи змушувати до її продажу. Освіта «з-поміж вільними синами України» проголошувалась обов’язковою, а утримання козацьких вдів і сиріт покладалось на державу, бюджетом якої опікувався підскарбій, підзвітний лише генеральній раді. Отож мимоволі закрадається думка, що чимало положень Конституції Орлика не будуть зайвими нині.

130 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ДЖОНА РІДА

Занадто чесна книжка

ВЕРСІЯ. Знаменит­а книжка американськог­о журналіста Джона Ріда «Десять днів, що потрясли світ» — об’єктивний репортаж про жовтневий переворот 1917 року в Петрограді. Однак обіцяне письменником продовження з назвою «Від Корнілова до Брест-Литовська» було не вигідне більшовикам, що, ймовірно, стало причиною наглої смерті журналіста та його почесного захоронення на Красній площі Москви. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Авторська рубрика лауреата премії ім. Івана Франка Віктора ШПАКА («Урядовий кур’єр»)