ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА

Зупинити перетворення унікального місця нересту промислових риб  на пустелю, відродити його біологічне різноманіття  —  значить повернути Україні її  колишні  величезні рибогосподарчі здобутки  на Азові
 

На ціле  узбережжя у Запорізькій області  між Степанівкою (Приазовський район)  і Кирилівкою (Якимівський район) поодинокий рибалка сумує над  вудочкою: сьогодні ще не спіймав жодної рибини. День до вечора, а у чоловіка вже й надії немає, що повернеться додому з уловом.

Куди вперше випустили, туди й повертаються

Колись ця коса, що відділяє Молочний лиман від Азовського моря, була улюбленим місцем рибалок: рибу можна було брати просто голими руками. Так, у лимані в різні часи його було понад 30 (!) видів риб, майже половина з яких були промисловими. Кількість зоопланктону, за різними джерелами, тоді становила від  50 до 88   видів гідробіонтів. Численна біомаса планктонних організмів повністю  задовольняла потреби всіх планктоноїдних риб, що заходили до лиману на нерест і нагул. Значними були й показники їх чисельності. В «урожайні» роки попередніх часів у лимані щороку добували до 2 тисяч тонн риби, а в 1956-му зареєстровано максимальний річний вилов — 10 687 тонн. Основу уловів зазвичай становили камбала-глоса, азово-чорноморські кефалі, бички, шемая, пеленгас. Щодо пеленгасу (штучно виведеного українськими науковцями  у 70-х роках минулого століття і нині  одного з найцінніших  видів промислової риби в Азовському морі), то своєю появою він  завдячує саме Молочному лиману, який став для нього своєрідною малою батьківщиною. Перше маточне поголів’я мальків було випущено саме тут. Сюди ж відтоді вже десятками років  пеленгас  щороку повертається на нерест. 

Ось так виглядала протока Молочного лиману раніше. Фото автора

Оптимальні умови для формування і розвитку  іхтіофауни (унікальність якої стала приводом для оголошення Молочного лиману в 1974 році постановою Ради Міністрів УРСР гідрологічним заказником загальнодержавного значення, а вже у часи  незалежності України  його акваторію площею понад 22 тис. га включено до складу Приазовського національного природного парку)  забезпечувалися завдяки  сталому сполученню Молочного лиману  з Азовським морем. Тоді солоність лиманської води не набагато перевищувала показники морської. А найбільш сприятливі для гідробіонтів умови,  коли відбувається значний водообмін лиману з морем і встановлюється солоність води на рівні 18—25 г/л.

У пустелі риба не водиться

Нині ж тут через тривалу відсутність прямого сполучення з морем  ніби все вимерло. Навіть побачити чайку, що полює на рибу, — здавалося б, звичайний морський сюжет, — і то можна не завжди. Причина цього — безвідповідальна господарська діяльність людини. Колись із різних причин було засипано першу штучну  протоку, яка забезпечувала стале сполучення лиману з морем. Замість неї створили гирло в іншому місці. Вибір місця цієї протоки, як пізніше з’ясувалося, виявився вкрай невдалим. Її інтенсивно заносило піском, отже, виникла потреба  в організації постійних робіт з її розчистки, а це в свою чергу вимагало значних фінансових затрат. Доки питання фінансування цих робіт за радянських часів  вирішували на державному рівні, протока успішно функціонувала і забезпечувала надійне з’єднання лиману з морем. У новітні часи питання  розчистки протоки втратило державне значення і стало приватною справою окремих суб’єктів господарської діяльності. Тож у результаті  лиман  опинився у катастрофічному становищі, свідком чого і стала авторка цих рядків.

Головна водна артерія, якою в лиман вливалося життя, висохла

Нині з’єднувальний канал лиману з Азовським морем — головна водна артерія, якою в лиман вливалося життя, — вже багато років не може виконувати своє призначення. Молочний лиман ізольований від моря, а вода у ньому  продовжує випаровуватися.  Тому набагато зменшилася площа його акваторії, різко зросла солоність лиманської води — сягає позначки до 50 (!) г/л, до мінімальних показників упав рівень обсягу біомаси водних організмів, що була кормом для  промислових риб. Промисел риби в Молочному лимані, засвідчують місцеві жителі,  припинився ще у минулому сторіччі. Риба, зокрема пеленгас, втратила можливість  заходити в лиман для нересту та нагулу.

Місцеві рибалки стурбовані, мовляв, ще рік-два — і про українську  промислову рибу перестануть і згадувати, її просто не стане, а Україна втратить свої лідерські позиції  у рибогосподарчій діяльності  на Азові.

Втім, вихід є: якщо уряд візьме ситуацію під контроль і впровадить державну програму  порятунку і  відродження Молочного лиману, сюди повернеться життя, і місцева іхтіофауна віддячить сторицею. На замовлення  дирекції Приазовського національного природного парку фахівці  науково-дослідного інституту  «Укррічтранспроект»  підготували проект (приблизно 300 тис. грн на  його розробку  виділила Запорізька облрада з обласного бюджету), втілення якого дасть змогу зупинити перетворення лиману на пустелю. Ціна питання — 27 млн грн. Водночас через брак з’єднувального каналу щорічні втрати лише від неможливості повноцінного нересту і нагулу промислової риби, за підрахунками фахівців,  становлять щонайменше  54,7 тис. тонн,  або приблизно 650 млн грн.

ПРЯМА МОВА

                                   
Олександр ТІТОВ, 
начальник Азовдержрибоохорони:

— Через неможливість заходити на нерест у Молочний лиман промислова риба, зокрема  пеленгас,  змушена освоювати нові акваторії у межах Російської Федерації. Тим часом, саме українська ініціатива щодо його розведення  зазвичай при розподілі квот на вилов риби в Азовському морі  ще й досі лишається  позитивним чинником на користь України. Тому квоти розподіляють так: Україні — 70%, РФ — 30%. 

У самому лимані фіксуємо  непоодинокі випадки масової загибелі водних живих ресурсів, зокрема  камбали-глоси та пеленгасу. Повернення останнього до Молочного лиману дуже проблематичне, а на українському боці його майже вже немає. Наша служба опікується не лише питаннями охорони, а й відновлення рибних ресурсів, тож проблема  відродження Молочного лиману як унікального об’єкта для розвитку промислової  рибної  бази України нас дуже турбує.

                                   
Геннадій СИРОМЯТНІКОВ, 
заступник начальника Державної
екологічної інспекції Азовського моря:

— Заходи з розчистки гирла Молочного лиману, що їх проводили  останні 20 років, виявилися малоефективними: фактично кошти закопували у пісок. Сьогодні потрібно відновлювати старий канал завдовжки 500 метрів, який до 1968 року був на території  Приазовського району, а потім його засипали, а також розчищати малі річки, що забезпечують приплив прісної води. Відновлення  природного гідрологічного режиму в Молочному лимані сприятиме його якнайшвидшому відродженню і поновленню місцевих біоресурсів.

                                   
Леонід ІЗЕРГІН, 
директор науково-дослідного інституту
Азовського моря Держрибагентства:

— Молочний лиман з 1975 року, коли тут вперше  запустили мальків пеленгасу, набув надзвичайно важливого значення як найбільш продуктивна промислова база рибного господарства України. Це водоймище здатне щороку  забезпечити умови виживання і повноцінного розвитку для 9 млрд (!) мальків пеленгасу. Саме тому розв’язанню проблеми його відродження  приділяють увагу на всіх рівнях. Якщо не відновити сполучення лиману з морем, пеленгас змінить  своє природне нерестилище, а це в свою чергу негативно  вплине на склад популяції,  призведе до видової зміни його генофонду, що має велике значення  для його подальшого розвитку.

                                   
Валерій САНЬКО, 
заступник  директора  Національного
природного парку «Приазовський»:

— Державне фінансування розчистки гирла лиману припинили ще у 1996 році. Відтоді пішов відлік руйнування унікального гідробіологічного об’єкта. Досвід підтверджує, що ситуацію врятує лише реалізація держпрограми. Замовлений національним парком проект з відновлення сполучення лиману з морем уже пройшов експертизу у Міністерстві  екології та природних ресурсів України. Сподіваюсь, кошти  на його реалізацію таки буде виділено.

                                   
Дмитро САМОЙЛОВ, 
рибалка Кирилівської риболовецької артілі:

— Виростити промислове поголів’я пеленгасу надзвичайно складно. Майже 15 років, як у Молочний лиман випустили маточне поголів’я мальків, рибалки не бачили його в морі. А промисловий вилов пеленгасу — більш як тисяча тонн —  розпочався лише у 1994-му і тривав до 1998 року. У 2000-му наш  рибрадгосп розвалився, але приватні риболовецькі артілі ще ловили його. На жаль, тепер такої риби у промисловому сенсі майже немає. Треба негайно  відроджувати Молочний лиман, щоб пеленгас повернувся в наші краї.