Хочеш крові?

То в нашому слові

України порада така:

Пропади, душогубе!

До крові

Прікусі своєго язика!..

Ці рядки — звернення українського поета Петра Засенка до біснуватого кремлівського «zбирача zемель» чітко означують позицію авторів, чиї твори увійшли в колективний поетичний збірник «Весна озброєна». Письменники стали на захист України від рашистської орди, озброєні літературним словом. І далі буде: із часом побачать світ інші прозові чи поетичні книжки про страшне лихоліття, спровоковане і розпочате рф наприкінці лютого. Проте ця антологія воєнної лірики — один з перших дуже вчасних важливих творчих проєктів, який є всі підстави називати українським контрударом на інформаційно-культурному фронті. 

«Це жорстокий і правдивий літопис війни»

Лютопис з огляду на початок війни цього місяця? Веснопис? Чи літопис? Звичайно, поетична книжка, що вийшла завдяки ініціативі та зусиллям Національної спілки письменників України і видавництва «Ліра-К», не претендує на історичний жанр, що хронологічно і докладно фіксує історичні події. Однак цей збірник уже став своєрідним творчим літописом сучасних важких реалій, оскільки більшість поезій написано після 24 лютого.

«По суті, це своєрідний літопис бурхливого і драматичного часу, в якому живемо. Часу, який визначатиме перебіг подій в Україні і світі на десятиліття наперед. Воістину диво, що людина може творити навіть під моторошне завивання сирени протиповітряної тривоги, загрозливі вибухи, сидячи в підвалі чи бомбосховищі. Скільки болю! Скільки тривоги в них! Скільки ненависті до лютого ворога», — написав у передмові упорядник і головний редактор книжки, голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський.

А стосовно назви антології під час презентації в Національному музеї літератури України він уточнив, що влучне словосполучення «Весна озброєна» навіяне однією з поезій знаного вітчизняного автора Володимира Базилевського, а ще романом «Весна священна» кубинського письменника Алехо Карпентьєра. Певна річ, очільник НСПУ звернув увагу, що вагомий літературний проєкт вдалося реалізувати не тільки завдяки творчій активності авторів, а ще й співорганізатору цієї важливої справи директорові видавництва «Ліра-К» Віталієві Зарицькому.

«Ми свідомі того, що всі твори, які увійшли в антологію, якнайповніше відображають сутність подій, котрі поступово стають історією. І тому дуже важливо і необхідно, щоб прийдешні покоління отримали повне і достовірне уявлення про цей складний час, який ми переживаємо. Вихід цієї книжки у світ — це збереження історичної пам’яті про нинішнє буття, свідками й учасниками якого стали українські митці. Антологія — данина пам’яті тим, хто загинув, захищаючи Україну від рашистів. І водночас це жорстокий і правдивий літопис війни, яку розв’язала росія», — переконаний директор видавництва.

«За вікнами фронт...»

У книжку воєнної лірики увійшли поезії 142 авторів з різних куточків України, а ще Польщі, Болгарії та Латвії. Колеги дуже різні: від уже знаних майстрів слова до початківців-аматорів. Однак, за словами упорядника, всі підібрані для друку твори об’єднує надпотужна патріотична енергетика. Ці поетичні рядки — згустки тривоги, болю, любові до рідної землі, ненависті до загарбників, вони сповнені віри та впевненості в нашій Перемозі.

Хоча ворог іще не здох

І ламає під корінь

калину,

Але знає і бачить Бог:

Піднімається Україна.

Рядків, які написали Тетяна Малахова та багато авторів чи спілчан, в антології далебі не бракує. До того ж, створено їх у найважчі останні дні зими та перші дні весни. Тоді, ніде правди діти, песимістів не бракувало ні серед українців, ні серед наших західних партнерів, риторика яких, хоч-не-хоч, змушувала згадувати приказку: «Не тратьте, куме, сил».

Та саме завдяки впевненості у своїй правді, міцності, мові, духовності, вірі в перемогу українцям вдалося згуртуватися і не тільки зруйнувати план рашистів про бліцкриг, а й зробити посміховиськом «другу у світі армію» та її горе-головнокомандувача. Україна піднялася на захист держави, а вчасне, переконливе, талановите і влучне слово стало дуже ефективною зброєю на кшталт «Байрактарів» чи «Джавелінів», самі назви яких наводять жах на ворогів.

І важливість збірника «Весна озброєна» важко переоцінити особливо нині, на переломі війни і підготовки до визволення й деокупації українських територій на півдні та сході. Тому, погодьтеся, нині є резон популяризації книжки чи творів з неї на радіо й телебаченні, а частину накладу варто передати в гарячі регіони та підрозділи ЗСУ.

До речі, творча ініціатива НСПУ та видавництва «Ліра-К» заслуговує не тільки поширення, а й продовження. Зокрема під час презентації «Весни озброєної» заступник генерального директора з науково-освітньої роботи Національного музею літератури  Раїса Сеннікова, подякувавши письменникам, запросила їх до участі у схожому проєкті музейників «Наші музи не мовчать. Разом до Перемоги!»

Антологія воєнної лірики побачила світ у м’якій палітурці кольору хакі. Книжка стала дуже міцною цеглинкою у наш спільний мур перемоги над загарбниками. Звичайно, це не перша умовна цеглина від письменників, художників, музикантів. Однак, певен, і далеко не остання. Бо жорстока війна триває. Зайвий раз про це нагадує один з авторів антології Олександр Лисак.

В кожному русі —

повстання, гнів,

віра й покора — потім.

За вікнами фронт.

Ти на війні

духу й земної плоті.

 Насамкінець. Здавна серед творчих людей побутувало іронічне ставлення до критики читачів: мовляв, якщо тебе лають, отже, таки читають. А в часи війни гнівні погрози ворогів українським журналістам і письменникам насправді стають найкращими рецензіями успішної творчості автора. Особливо це стосується дошкульної сатири, якої російські загарбники та місцеві колабораціоністи бояться, немов нечиста сила часнику. Ось вам приклад.

В антологію «Весна озброєна» увійшов мій зразок сатири «Між нами, сиренозалежними», написаний у важкенні перші дні березня. Це помічне замовляння починається словами: «Гучна повітряно тривого, лети й завий до таганрога! До орла і до тамбова, до пєрмі і до ростова!» І далі довгий перелік міст держави-агресора, серед яких і москва з її навіженим zуйлом.

Пророчий твір тоді відразу з’явився в соціальних мережах і став гуляти серед добрих та інших людей. Серед тих, кому допекло, був і мій землячок, який довго лаяв мене по телефону. Кричав, що такого, аби сирен боялися люди в рф, ніколи не буде. Обіцяв капітуляцію України вже у квітні і рай земний за рашистів у нашому Запоріжжі. Та, схоже, слова березневого замовляння таки влучили в ціль і почали збуватися. Особливо це стало помітно після того, як росіяни через періодичну «бавовну» почали жахатися завивання сирен і тікати із сусідніх з Україною областей та Криму. І мій наляканий розплатою земляк-колабораціоніст, кажуть, теж уже сидить на валізах, заткнувши вуха.