4 липня 2016-го. Під особистим керівництвом Генерального прокурора Юрія Луценка та голови СБУ Василя Грицака в стінах Рівненської обласної прокуратури проходить спецоперація: затримують заступника прокурора Андрія Боровика.
Як завжди красномовний і дотепний Генеральний прокурор на прес-конференції розставляє крапки над «І»: це, каже, лише одна з верхівок айсберга. А якщо брати загалом, то (цитую): «Бурштинова ракова пухлина вже з’їла все місцеве чиновництво та правоохоронні органи. Нелегальний обіг бурштину сьогодні вимірюється мільйоном доларів на день — це такі самі кошти, які Україна витрачає на війну». Ось так, ні більше, ні менше! Далі Юрій Луценко заявив, що змінює всіх керівників прокуратур на рідній Рівненщині, бо вони теж «у долі», й порадив колегам замінити всіх очільників Нацполіції та голів райдержадміністрацій у бурштинових районах краю. Щоб, так би мовити, розпочати новітню історію з чистого аркуша. А на завершення порівняв ситуацію із золотом у Каліфорнії, за яке свого часу билися й стрілялися так само, як нині на Рівненщині за бурштин. «Тоді шериф вистрілив угору й попередив: «Віднині все буде за законом!» То ось, вважайте цю спецоперацію останнім пострілом шерифа».
Колеги тоді просто-таки засипали його і запитаннями, й посиланнями на конкретні ситуації: реакція була миттєвою й обнадійливою. Тоді в бурштиноносній зоні навіть з’явився загін Нацгвардії, який на певний час «перекрив дихання» бурштиновому спруту.
А далі все повернулося «на круги своя»: копачі, як і раніше, б’ються й стріляються з поліцією та лісівниками, періодично перекривають трасу Сарни — Київ («варшавку»), вимагаючи законодавчого врегулювання проблеми. Їхні діти не ходять до школи й, відповідно, не долають навіть найнижчого порога ЗНО… Екологи б’ють на сполох: бурштинокопачі жорстоко руйнують водно-природний баланс, який і без того змінюється на очах. А потерпаємо ми всі — ті, кому, врешті-решт, за Конституцією теж належать надра…
Скільки журналістських пер об цю тему зламано, скільки фільмів знято, який масштаб проблеми оголено! І… нічого не змінилося – ні-чо-го!!!
…Андрій Боровик вийшов під заставу в мільйон гривень, захистив кандидатську дисертацію й активно намагається поновитися на посаді. Його спільник (за версією Юрія Луценка на згаданій прес-конференції), очільник Сарненської місцевої прокуратури Вадим Топольський уже поновився, але одразу ж пішов у адвокати. Живуть звичним життям інші фігуранти справи.
Та хіба тільки цієї: згадайте публічну, під камери, війну з народним депутатом Розенблатом через той таки бурштин — чим усе закінчилося? Оливи у полум’я підливають суди, це справді так. Але кому тоді служить наша Феміда? Чи все ж таки переконливих доказів бракує? Словом, запитань більше, ніж відповідей…
«ТСН натрапила на людей, які на Рівненщині безперешкодно копали бурштин, і викликала поліцію. Втім, ми нікого так і не дочекались», — ось коротка суть сюжету, вкотре продемонстрованого цими днями. Так що ж виходить: ось так просто розписуємося у власній неспроможності, причому всі разом — і поліція, й прокуратура? А на Поліссі вже вголос кажуть про те, що важелі управління цим надприбутковим бізнесом (згадайте про мільйон доларів на день) перехопили вищі чиновники з Києва…
Ну не вірю я в те, що в ХХІ столітті не можна хоча б більш-менш цивілізовано розв’язати цю проблему! Наприклад, зробити кваліфіковану оцінку всіх ресурсів «сонячного каменя», законодавчо прописати його реальний артільний видобуток (тобто зняти монополію держави на бурштинові надра, якої давно не існує за фактом) та створити бурштинову біржу, одночасно жорстко перекривши незаконний видобуток та нелегальні канали збуту. Є й інший шлях — відновлення реальної монополії держави на бурштин, який і досі перебуває в переліку дорогоцінного каміння. І (принаймні, на певний час, до з’ясування реальної ситуації з надрами) цілком припинити видобуток. Але… Ви вірите в те, що джина можна ось так просто загнати назад до пляшки? Я — ні.
Де ж той шериф, який зробить у цій справі «останній постріл»? Перед якими виборами на нього чекати? І чи вистачить до того часу бурштину в українських надрах? Стогне, тріщить поліська земля, яка так багато знає…