Із початком війни на Донбасі на схід країни потягнулися не лише військовослужбовці ЗСУ, Нацгвардії, добровольці, волонтери, а й медики: поранених захисників було дуже багато, а рятувати їх на передовій та поруч було нікому. У перші місяці війни чимало наших воїнів гинуло тому, що їм своєчасно не надавали кваліфіковану медичну допомогу. Армійський стрій від того ставав не таким щільним.

Фахівці Вінницького військово-медичного клінічного центру Центрального регіону одними з перших у країні одягли білі шинелі, створивши у травні 2014 року 59 мобільний госпіталь. Спочатку його було розгорнуто в селищі Оріховому, а пізніше — в населених пунктах Побєда та Сватове Луганської області. З 2016-го медична установа функціонує в Сєвєродонецьку.

Передова поряд

Ніколи не проходжу повз мобільні госпіталі, виїжджаючи у фронтові відрядження. Адже військових медиків не лише поважаю, а й люблю як людей, які випромінюють велику силу, впевненість у собі, волю та надійність. Інакше на фронті не можна. Якщо ти тут боїшся відповідальності, не стискаєш себе всього в кулак, боєць навіть після незначного поранення не виживе. Адже він надіється на тебе, бо іншого лікаря на передовій може не бути. І з району чи області він не приїде. Тому...

Тому зціпи зуби й роби акуратно, але швидко свою справу. І не лише в хірургічній палаті, а й у польових умовах. Недарма військових медиків та їхні госпіталі називають мобільними, які здатні оперативно змінювати місця дислокації, швидко розгортатися й надавати екстрену медичну допомогу постраждалим під час техногенних катастроф, стихійних лих, масштабних військових навчань та бойових дій.

59-й один з таких. За часи війни він стаціонарно пролікував понад 8 тисяч військовослужбовців, амбулаторно — 37 тисяч. Ще й встигав надавати консультативну допомогу місцевому цивільному населенню, яке зверталося сюди частіше, ніж у міську поліклініку чи лікарню. Адже цивільні лікарі не мають такого досвіду в наданні насамперед першої медичної допомоги, як військові. Особливо в лікуванні проникаючих поранень, в разі серйозних травм, а медики в погонах з ними стикаються дуже часто. Бо лінія фронту з госпіталем майже поряд.

«Наші лікарі постійно бувають на передовій, — розповідає заступник начальника госпіталю №59 з медичної частини старший лейтенант Роман Ісаєнко. — Маємо три підсилені передові хірургічні групи, до складу яких входять лікар-хірург, лікар-анестезіолог, операційні сестри. Наші об’єкти — Гірське, Станиця Луганська, Щастя. Там 24/7 із постійними ротаціями медичного складу працюють групи. У зоні проведення операції Об’єднаних сил вони діють за стандартами НАТО, використовуючи хірургічну тактику Damage Control, або тактику контролю ушкоджень».

Запустили серце вдруге

На фронті всяке буває, і госпіталь готовий приймати будь-яких хворих. Але щоб доводилося всьому медперсоналу рятувати начмеда одного з військових підрозділів, такого тут ще не було.

Той жовтневий день 2020 року запам’ятають лікарі в погонах 59-го, мабуть, на все життя: у хворого зупинилося серце, і медики годину сорок хвилин боролися за його життя. Хоч за протоколом, кажуть, через 40 хвилин можна вже не проводити реанімаційні заходи.

«Нам щось підказувало, — згадує той день начмед госпіталю, — що ця людина житиме. Тому, змінюючи один одного біля хворого, наші лікарі боролися до останнього. І колега опритомнів. До речі, погода тоді зіпсувалася, і щоб відправити реанімованого військовослужбовця для подальшого лікування до Харкова, нам не дали гвинтокрил. Довелося доставляти його туди автомобільним транспортом. Тепер тодішній пацієнт, наскільки мені відомо, цілком здоровий».

За два тижні до мого візиту в госпіталі лікували поранених бійців. Їхній стан стабілізували й відправили доліковуватися в Харків. Тому мені не пощастило поспілкуватися з бійцями. Але я не жалкував. Навпаки, побачивши порожні палати, радів: на ділянці фронту, яку обслуговує 59 мобільний госпіталь — без поранених.

Панові Роману таке моє припущення сподобалося: «Хай би було саме так. І завжди, — сказав старший лейтенант. — Але порожні палати ще нічого не означають. Госпіталь розрахований на 100 ліжок. Сьогодні в ньому може бути 30 осіб, завтра — 95. Завжди тримаємо резерв на випадок пандемії наприклад. Армія теж хворіє на COVID-19, на жаль. І наш госпіталь лікував таких хворих середньої та легкої форм».

Президент вакцинувався

До речі, 59 мобільний госпіталь прославився на всю Україну тим, що в ньому під час робочої поїздки на Луганщину в березні 2021 року вакцинувався разом з військовими лікарями та захисниками Президент України Володимир Зеленський.

«Щоби вакцинація проходила організовано, в госпіталі створено п’ять бригад. Вони прищепили вже понад 15 тисяч військовослужбовців ЗСУ», — підсумував Роман Ісаєнко.

Начмед відповів ще на кілька моїх запитань і пішов у справах у хірургічне відділення. А я вимкнув диктофон і зазначив про себе, що зібрав непоганий матеріал про медиків госпіталю. Кандидатів, докторів медичних наук серед персоналу віком 23—30 років немає. Але з необхідним обсягом роботи 20 лікарів і понад 70 працівників середнього медперсоналу в Сєвєродонецьку справляються. Роман Ісаєнко, випускник факультету підготовки лікарів для ЗСУ Національного медичного університету імені академіка О.О. Богомольця за фахом лікар-ендоскопіст показує приклад колегам: його призвали до війська 2019 року, а в лютому 2021-го він обійняв посаду начмеда. Це свідчить не лише про його здібності, а й про ту сприятливу для творчої праці атмосферу, яка панує в лікувальному закладі.