ПОСТАТЬ

Михайло Сікорський повертається до переяславців на сторінках книжок і в пам’яті вдячних земляків
 

Для чого подаватися світ за очі, шукати екзотику, перейматися, хоч і цікавою, але все-таки чужою нам історією? Побачити, дізнатися, вивчити, відкрити нове — можливо. Втім, озирніться навкруги, розплющте очі, копніть глибше або просто пригадайте давно забуте. І вам відкриється, ні, не Америка чи Атлантида, а історія свого рідного краю з його, повірте, не менш видатними пам’ятками історії та культури.

Все це лежить у нас під ногами. Тільки не у вигляді грошей, які великі комбінатори минулого й сьогодення вміють робити буквально з повітря (на гуманітарній сфері ж бо багато не заробиш). Це те, з чого складається нація, її самоусвідомлення та майбутнє.

Унікальне явище сучасності

Уміння роздивитися, підняти, систематизувати зібрані крихти і донести їх до сучасників — ось що найбільше цінується в людях, які займаються збереженням народної пам’яті.

Саме одним із таких людей, подвижників музейної справи і був Герой України Михайло Сікорський, котрий прославив Переяславщину на всю Батьківщину і далеко за її межами. У це важко повірити, але він практично самотужки створив Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав», який можна порівняти хіба що з відомим музеєм під відкритим небом, що у Пирогові під Києвом. Проте порівняння це є досить умовним і не зовсім коректним. 

Почавшись із двох кімнат історичного музею, переяславське диво розрослося настільки, що, либонь, перевершило задуми свого засновника. 27 тематичних музеїв, 370 нерухомих пам’яток народної архітектури, близько 200 тисяч експонатів — це не жарт, а щоденна важка праця упродовж понад півстоліття. На жаль, минулої осені засновник заповідника пішов з життя, залишивши нам, без перебільшення, видатну спадщину, плекати і примножувати яку покликані його послідовники, колеги, друзі.

У заповіднику  «Переяслав» усе просякнуто духом старовини. Фото з сайту kvpu.com.ua 

Сікорський об’єднує Переяслав

До них належить і колишній перший заступник редактора нашої газети, письменник, заслужений журналіст України Микола Махінчук. Днями у Переяславі-Хмельницькому він презентував міській громаді книжку художньо-документальних творів «Мереживо мінливого часу», майже цілковито присвячену усвідомленню місця Михайла Сікорського у новітній історії нашої країни.

Назвати це видання першим не можна, бо ще за життя Михайла Івановича про нього і його справу було видано кілька книжок. Але цього разу авторові вдалося обійти тенета цензури, нашарування купюр, суб’єктивного світосприйняття спонсорів. Задум звести спогади до спільного знаменника з’явився у нашого колеги в тяжкі хвилини прощання з директором заповідника. Книжка справді помережена живими розповідями, власними враженнями автора (який 35 років підтримував тісний творчий зв’язок із Михайлом Сікорським), історичними зрізами, дослідженнями відомих постатей у розрізі минулого і сучасного славного Переяслава.

Містянам автора і книжку представили письменник, лауреат Шевченківської премії Володимир Стадниченко і голова комітету з організації Музею «Заповіту» Тараса Шевченка у Переяславі Борис Войцехівський. Вони були не лише друзями Михайла Сікорського, а й брали активну участь у формуванні фондів заповідника, його популяризації серед українців і захисту від свавілля чиновників усіх рівнів, яким так і не вдалося поховати музей під стосами сумнівів, дозволів, бюрократичних циркулярів із грифом «Не пущать».

«Головне, що вдалося авторові дослідження, — переконаний Володимир Стадниченко, — зрозумілою і простою, водночас яскравою мовою представити читачеві Михайла Сікорського як видатну постать і унікальне явище».

Документи і факти обростають у книжці яскравими образами, глибокими й подеколи гострими думками та спостереженнями, від чого постать подвижника постає зі сторінок цілісною і живою. З ним самому хочеться поговорити, порадитися, дізнатися про ставлення до питань історії чи нинішніх проблем. Відтак шкодуєш, адже усвідомлюєш, що тобі залишаються лише добрі спогади. А в майбутньому — тільки пам’ять.

«Бережіть і шануйте її, — звернувся до переповненої актової зали місцевої музичної школи Микола Махінчук, — примножуйте заради майбутнього свого чудового краю!»

Як і передбачалося, привезених у наплічній сумці книжок усім бажаючим явно не вистачило. А захопити більше ми не мали фізичної змоги. Тож Миколі Гавриловичу не залишилося нічого, як пообіцяти ще раз привезти сюди достатню кількість примірників. Слова свого він дотримає обов’язково, бо наприкінці вересня вся культурна громадськість міста віддасть шану своєму землякові — мине рік від дня його смерті.

Покладаючи квіти до місця поховання побратима, письменник із жалем констатував сумний факт: «Відходять Атланти українства, але як хочеться, аби в нашій країні було більше таких людей, як Михайло Сікорський».   

  

Таких людей в Україні має бути більше. Фото із сайту niez-pereyasiavcom.ua

Звідси почнеться відродження України

Не розвивати місцевих традицій та не плекати історичного коріння було б справжнім гріхом для сучасників. Бо тут є-таки чим здивувати гостей. Плани у міського голови Олександра Шкіри грандіозні. У своїй уяві він бачить не банальну хаотичну забудову центральної частини міста сучасною архітектурою. Вона має тішити око, а не дратувати. Надати Переяславу власного неповторного обличчя, аби гості відчували тут особливу ауру, властиву виключно Переяславщині, — таке завдання ставить він перед собою і місцевою владою.

Вірогідно, його мрію допоможуть утілити студенти столичних вишів, чиї молодечий запал і незашореність світогляду створять такий дизайн, роти від якого в захваті роззявлять навіть недоброзичливці. Змоги ж бо запросити маститих дизайнерів у бюджету міста катма.

Однак, не втрачаючи оптимізму, Олександр Григорович переконував нас у тому, що саме звідси зобов’язане розпочатися відродження України. І лише з духовного начала. Заводи і фабрики — також річ необхідна, проте джерелом українства завжди була, є і буде духовність.

«За повсякденними турботами наші люди не усвідомлюють, якою святою землею вони щодня ходять», — ці слова міського голови запам’яталися особливо глибоко. Не перевелися на українських теренах небайдужі люди, які з ентузіазмом уболівають за доручену їм справу.

Першою ластівкою з його боку стала абсолютна підтримка ініціативи перейменування двох парків Переяслава-Хмельницького. Річ ось у чому: за два роки Україна і культурна світова громадськість відзначатимуть 200-річний ювілей Тараса Шевченка. А за десять років виповниться три століття, відколи на світ з’явився Григорій Сковорода.

Скажімо, цілком слушною видається мета, аби парк Ленінського комсомолу називався іменем славетного філософа. Тим більше, що й прилягає він до стіни Вознесенського собору, де колись розміщувався міський колегіум. Там Григорій Сковорода і викладав піїтику. 

Подання підтримали визначні діячі культури, освіти, мистецтва України, знані науковці, письменники. Роз’яснювальну роботу з депутатами міської ради мер пообіцяв узяти на себе. І це лише початок добрих справ на Переяславщині після епохи Михайла Сікорського.