Десять років тому одна дніпропетровська фірма вирішила збудувати на Полтавщині поролоновий завод. Однак місце під нього шукали не в полі, а вподобали колишні склади карлівської райспоживспілки на околиці міста. Якнайближче до комунікацій і споживача, якому через карлівську райгазету пообіцяли щороку випускати 4200 тонн еластичного поролону для забезпечення потреб промисловості країни загалом та регіону зокрема. А щоб приспати пильність карлівців, у заяві про наміри повідомили, що «згідно з нормативною та проектною документацією, виробництво пінополіуретану (ППУ) має санітарно-захисну зону 100 метрів та не чинить негативного впливу на техногенне середовище».
Принагідно зобов’язалися дотримуватися правил охорони довкілля та вимог екобезпеки на всіх етапах проектування і будівництва, створити понад 100 робочих місць, а також вирішити комплекс нагальних на той час для цієї місцевості соціальних питань. Зокрема забезпечити жителів прилеглого мікрорайону водою.
Але дніпропетровцям не дали реалізувати їхній бізнес-проект. Щойно карлівці прочитали їхню заяву, піднялася протестна хвиля, люди виступали категорично проти такого небезпечного сусідства, яким вважають виробництво ППУ.
— То й що, що на заводі буде герметичне обладнання з Англії та ФРН, як пишуть у газеті. Викиди в повітря все одно будуть. А нам тут жити, — обурювалися жителі прилеглих до складів вулиць. І писали листи у всі інстанції з вимогою не допустити розміщення на території Карлівки хімічного виробництва.
Надіслали вони лист, який підписало 100 осіб, і в редакцію «УК». У ньому стверджували, що дніпропетровська фірма у заяві про наміри збудувати хімічний об’єкт у житловій зоні міста навмисно надала неправдиву і неповну інформацію про екологічні наслідки роботи виробництва ППУ. З цим погодилися експерти, які проводили санітарно-екологічну експертизу. В заяві про наміри й у висновку санітарно-екологічної експертизи сказано, що виробництво ППУ належить до IV класу небезпеки і має розмір санітарно-захисної зони 100 метрів. Але такі параметри для виробництва поліуретанів були в санітарних нормах Радянського Союзу СН 245-71, які в Україні у 1990-х роках було замінено Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів (наказ МОЗ №173 від 19.06.1996 року). Згідно з ними, виробництво поліуретанів має III клас небезпеки і розмір санітарно-захисної зони — 300 метрів. У пункті 4.3 цих держправил сказано, що «у житловій зоні населеного пункту допускається розташування промислових підприємств, які не є джерелом викидів шкідливих речовин». Тож ідеться не про хімічне виробництво, тобто пінополіуретановому виробництву не місце в житловій зоні. З розміром санітарно-захисної зони 300 метрів у неї потрапляли 60—70 житлових будинків і відведених під житлове будівництво земельних ділянок. А це порушення пунктів 5.10—5.13 державних санітарних правил.
Підозріло, на думку авторів листа, й те, що фірма не вказує, скільки хімічно забруднених твердих відходів утворюватиметься під час виробництва ППУ, і шляхів їхньої утилізації. А вони підрахували, що таких відходів буде приблизно 60—70 тонн щороку. Та найбільше людей обурювало те, що для них приховували, коли і в який спосіб будівництво ППУ у житловій зоні міста погодила Карлівська міська рада. Тому що протоколу відповідної сесії міськради їм не показували, а це може свідчити про зацікавленість представників ради у будівництві.
Натомість їх самих звинуватили у гальмуванні розвитку бізнесу. Ми не проти бізнесу, писали карлівці, але проти порушень Конституції і законів України. І принагідно просили міністерства охорони здоров’я й екології та природних ресурсів України призначити повторну експертизу виробництва ППУ в житловій зоні Карлівки.
Громадськість обурюється, минають роки, однак бізнесмени із сусідньої області та їхні полтавські симпатики, схоже, від своєї ідеї не відмовилися. Подейкують, що територія колишніх складів карлівської райспоживспілки час від часу оживає, туди завезли якесь обладнання. Перевірити, що саме там відбувається, неможливо, бо територія огороджена.
Не прояснили ситуації з будівництвом хімоб’єкта в житловій зоні Карлівки і в тамтешній міській раді. Тільки повідомили на наш запит, що торік у травні з цього питання відбулися громадські слухання й за період з листопада 2015 року досі Карлівська міськрада не приймала рішення про погодження будівництва поролонового заводу. Можливо, таке рішення прийняли раніше. Не можуть же представники сусідньої області чи ще хтось самовільно і неконтрольовано господарювати на території складів. Люди мають про це знати. Як і про те, коли їм нарешті дадуть спокій із будівництвом хімоб’єкта. Якщо місцева влада Карлівки не компетентна в цьому питанні, а в таке не віриться, тоді цю інформацію громадськості повинні донести представники Державного архітектурно-будівельного контролю в Полтавській області. Є в регіоні й інші контролюючі структури. У будь-якому разі в цьому питанні час поставити крапку. Адже ситуація нагадує бомбу вповільненої дії.