Торік під цією рубрикою виступив старший науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка О. Боронь із дописом «Помилка невиправна?» щодо назви малюнка Т. Шевченка «Казашка Катя» (1856-1857 рр.), відтвореного на поштовій марці серії «200-річчя від дня народження Тараса Шевченка». Автор наполягає на іншій версії назви малюнка — «Молитва за небіжчиків». У зв’язку зі зверненням Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» до Національного музею Тараса Шевченка надаємо свої роз’яснення.
Авторська назва твору не відома. Т. Шевченко виконав малюнок наприкінці перебування на засланні в Новопетровському укріпленні й тоді ж подарував його разом із кількома іншими родині коменданта укріплення І. Ускова. Збереглися спогади старшої дочки Ускових Наталії Іракліївни (1853-1918). Напередодні від’їзду «Усковим на згадку про спільно прожитий час і про самого себе Шевченко лишив портрет дружини коменданта Агафії Омелянівни із старшою донькою на руках, портрет Каті, Наталоччиної няньки, в киргизькому одязі та п’ять пейзажів».
25 лютого 1929 р. в молодшої дочки Ускових — Надії Іракліївни Смоляк (1856-1935) співробітники Інституту Тараса Шевченка придбали малюнок під назвою «Портрет киргизки Каті», а також сім інших творів Шевченка. Отже, з часу виконання і до 1929 р. разом з іншими творами Шевченка малюнок постійно належав родині Ускових як зображення Каті в киргизькому одязі (до 1925 р. казахів офіційно називали киргизами). В академічному шевченкознавстві малюнок відомий під назвами «Катя — киргизка-наймичка», «Казашка Катя», «Портрет вихованки Ускових Каті в казахському костюмі».
Два малюнки під авторською назвою «Молитва по умерших», які Т. Шевченко 20 травня 1857 р. надіслав разом із листом Б. Залеському для продажу, досі не знайдено. Про те, що малюнки продано, а гроші за них надіслано за вказаною Шевченком адресою (М.Лазаревському), Б. Залеський повідомив Т. Шевченка в листі від 20.08.1857 р.: «Друже мой дорогой! Две твои посылки я получил, хотя очень поздно, и теперь по указанному мне тобою адресу спешу переслать тебе цену «Хиосского горшечника» и «Молитвы по умершим», именно: семьдесят пять руб. сер.»
Про ці малюнки Шевченко писав у згаданому листі Б. Залеському: «Сегодня только отходит почта, и я прибавляю ещё две штуки. Я назвал их «Молитвою по умерших». Это религиозное поверье киргизов. Они по ночам жгут бараний жир над покойниками, а днём наливают воду в ту самую плошку, где ночью жир горел, для того, чтобы птичка напилася и помолилася Богу за душу любимого покойника».
Шевченкознавець Володимир Яцюк атрибутував малюнок «Казашка Катя» як «Молитва за небіжчиків», залишивши поза увагою історію побутування згадуваних творів — як малюнків, подарованих Шевченком Усковим, так і малюнків, надісланих до Литви і проданих там Б. Залеським.
Із назвою «Казашка Катя» малюнок згадується в працях відомих дослідників мистецької спадщини Т. Шевченка: Г. Паламарчук, В. Судак, В.Афанасьєва, Б. Бутника-Сіверського, Л. Большакова та інших. Як портрет «вихованки Ускових Каті в казахському костюмі» твір Т. Шевченка згадується в тексті його біографії, підготовленому в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. За одним із коментарів нового академічного видання творів Т. Шевченка, двох малюнків під авторською назвою «Молитва по умерших» досі не знайдено.
Щодо коментаря М. Павлюка, то його використання в публікації О. Бороня на користь назви «Молитва за небіжчиків» некоректне: у примітках до спогадів Н. Ускової йдеться в першу чергу про те, що Катя лише позувала в казахському одязі, але не була казашкою. Відображений на малюнку місцевий звичай, зауважив М. Павлюк, «дуже зацікавив Шевченка і послужив темою ще двох його малюнків, надісланих 20 травня 1857 р. Б. Залеському (нині не- відомі)».
Таким чином, аргументи щодо «хибної атрибуції» одного з найпопулярніших малюнків Т. Шевченка та твердження про те, що назва «Казашка Катя» начебто помилкова й «давно спростована академічним шевченкознавством», є суб’єктивними, а легковажна зміна традиційної, хоч до певної міри й умовної назви широко відомого твору, не додасть нічого, крім непорозумінь.
Тетяна КАЛІНІНА,
завідувач відділу Національного музею
Тараса Шевченка